В'їхати до України на машині через угорський кордон зараз стало справжньою проблемою. У пункті пропуску "Тиса" (Захонь-Чоп) вишикувалась величезна пробка із сотень легковушок і мікроавтобусів. Заробітчани з Італії, Іспанії і Португалії вистоюють по 15 годин в черзі в машинах на самому пеклі. Різкий наплив автомобілів пояснюється масовими відпустками наших заробитчан в серпні - Європа відпочиває, й українці їдуть на батьківщину до рідних.

Прикордонники запевняють, що роблять все можливе, аби черга розсмокталась якнайшвидше, але не справляються з потоком. З початку серпня лише через "Тису" в Чіп кожну добу проїжджає більше 3 тисяч авто. За словами прес-офіцера західного управління прикордонної служби Романа Стахіва, окрім шести основних смуг, відкрили ще дві додаткові, і на цей напружений час збільшили кількість своїх працівників. За годину контроль проходять близько трьох десятків мікроавтобусів. На польсько-українському кордоні, говорить Стахів, подібного стовпотворіння немає.

Наразі Україна перебуває у стані жорстокої інформаційної війни, яку вона повсякчас програє. З одного боку, наша держава відчуває тиск з боку імперської Росії, яка з метою збереження свого контролю над Україною прагне нав’язати нашому народові концепцію „спільної історії", тавруючи національних героїв і заперечуючи окремішність історії української нації. З іншого боку, в останні роки дедалі відчутнішою є загроза з боку західного глобалізованого світу, який накидає нам ідеї „політичної нації", „мультикультурності", „толерантності" та під прикриттям „неупередженого вивчення історії" намагається позбавити українську націю власної історії – не як науки, а як підвалини буття нації, яка виховує, консолідує, врешті-решт зберігає її.

У цих умовах український націоналізм мусить гідно відповісти на описаний двосторонній виклик: багато в чому від цієї відповіді залежить сам факт існування української нації як „кровно-духовної спільноти мертвих, живих і ненароджених", побудова Великої України.

Рішенням Державної атестаційної комісії Міністерства освіти та науки України від 24 червня 2010 року (протокол №84) Український Католицький Університет отримав ліцензію на відкриття магістерської програми з журналістики (спеціальність «Журналістика» – 8.030201, кваліфікація – «магістр журналістики»). Тривалість програми – 2 роки (4 семестри). Форма навчання – денна.

Магістерська програма з журналістики в УКУ матиме експериментальний характер. Суть експерименту – право вступати на програму отримають випускники бакалаврату з гуманітарних і соціально-економічних напрямів підготовки.

В Західній Україні підготовку студентів за спеціальністю «Журналістика» здійснюють у 4 вищих навчальних закладах. З них лише в одному існує магістратура, у решті ВИШів – бакалаврат. Водночас в цю магістратуру з журналістики в межах галузі знань «Журналістика та інформація» можуть вступати тільки бакалаври, які здобули освіту за напрямами «Журналістика (6.030301), «Реклама і зв’язки з громадськістю (за видами діяльності)» (6.030302) і «Видавнича справа та редагування» (6.030303). Таким чином, вступ до магістратури обмежено бакалаврам, які навчалися на інших напрямах підготовки. Однак, як відомо, в європейському освітньому просторі існує практика, коли фахівців з журналістики готують на базі уже отриманої вищої освіти в різних галузях.

Мінськ заборонив своїм громадянам подорожувати до окупованих Росією регіонів Грузії - Абхазії та Південної Осетії через Росію.

Головний канал білоруського телебачення транслював інтерв'ю з президентом Грузії Михайлом Саакашвілі, який потрапив до числа особистих ворогів правлячого Російською Федерацією тандему - Дмитра Медвєдєва і Володимира Путіна. Інтерв'ю транслювалось у прайм-таймі, коли телебачення дивляться найбільше глядачів. Михайло Саакашвілі пояснив джерела і причини конфлікту між Кремлем і Грузією, перспективи вступу Грузії у ЄС, а також розказав про своє приватне життя. В анонсах виступу грузинського президента його представляли, як «лідера грузинської революції».

Автор цих рядків – мешканець західної частини України. І для мене, як для більшості моїх земляків, Віктор Федорович Янукович на посаді Президента країни – це нонсенс. На мою думку, не така людина може забезпечити нам усе те, чого ми прагнемо уже не перше десятиліття. Тобто, свободи та демократії, європейського вибору розвитку країни, добробуту населення, політичної стабільності та, даруйте за майже канцелярську лексику, - зміцнення національної самоідентичності.

Але сталося так, що кілька років тому наші ж вітчизняні політики нас, громадян України, поділили. Причому іншій частині українців, які (о диво!) живуть на протилежному боці країни, отой Янукович чомусь подобається. Щоправда, краще було б сказати – подобався у передвиборчий період, бо зараз про справжні рейтинги діючої влади краще й не згадувати – перед іноземцями соромно. І що ж такого Віктор Федорович обіцяли своєму електорату? Звісно, свободу та демократію, євроінтеграцію та добробут, а також – політичної стабільності. Причому – дуже швидко. Різниця лише в тому, що команда Януковича ставила метою не розвиток нації як самодостатньої спільноти, а велику дружбу із сусідньою Росією. І, як наслідок – російську мову як другу державну. Для тих українців, котрі на свій сором за ціле життя так і не спромоглися заговорити рідною мовою, це питання, фактично, виявилося визначальним. Обрали «свого», аби він захищав на посаді гаранта Конституції їх інтереси. Але, погодьмося, якщо відкинути на час розбіжності в електоральних уподобаннях, спробувати не звертати увагу на проблеми української мови та стосунків з Росією, то всі громадяни цієї держави хотіли одного і того ж. А що вийшло?

Колишній заступник генерального прокурора Микола Голомша був понижений на посаді у зв’язку з необхідністю змінити позицію Генпрокуратури в питанні визнання геноцидом українського народу Голодомору 1932-33 років.

Як розповіло обізнане джерело виданню "Фокус", питанням відставки Голомши займався перший заступник генпрокурора Віктор Пшонка.

"Наприкінці липня Пшонка разом з одним із заступників глави адміністрації президента зайшов у кабінет Голомші. Під час розмови було піднято питання про визнання Голодомору геноцидом українського народу", - розповіло джерело.

Як відомо, на початку року Апеляційний суд Києва визнав більшовицьких лідерів винними в організації геноциду українців у 1932-1933 роках. Голомша займався цим судовим процесом від прокуратури, і з його підписом матеріали, зібрані СБУ, пішли до суду.

Рішення Кабінету міністрів про заміну державного іспиту з української мови для фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста та бакалавра на звичайний іспит вельми нагадують накази «Воспретить в Империи печатание», «Воспретить публичные чтения», «запретить газету» тощо, вважає ректор Львівського національного університету імені Івана Франка Іван Вакарчук.

Обов’язковий екзамен з української мови (за професійним спрямуванням) при вступі до аспірантури та складання кандидатського іспиту з української мови  для здобуття наукового ступеня кандидата наук – це не українське відкриття, нагадує професор урядовцям. Текст заяви ректора ЛНУ  з приводу постанови Кабінету міністрів від 28 липня 2010р. №642 « Про внесення змін до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів» наводимо повністю.

Втім, значного резонансу у суспільстві ця подія не викликала, бо ж усі, здається, звикли до того, що законодавчі акти тепер ухвалюються з грубими порушеннями регламенту Верховної Ради і з застосуванням карток для голосування, які належать перманентно відсутнім депутатським "мертвим душам".

А тут ще й міністр освіти і науки Дмитро Табачник виступив і розповів, що якби закон не був би ухвалений, то на освіту чекала б катастрофа, зокрема, протягом року довелося б ввести 17 тисяч додаткових ставок вчителів, з яких 8,5 тисяч - у сільській місцевості. "А для цього немає достатньої кількості кадрів та ресурсів".

На жаль, Валуєвський указ,виданий з переляку за збереження перейнятої і декларованої Петром руськості Московського царства, моторошно доганяє Україну сьогодні. Значна частина домінуючих політиків у сучасній Україні продовжує творити щось схоже і цинічно-модерне, вправно жонглюючи термінами з так званих міжнародних угод в гуманітарній сфері і прикриваючись правами особи. Люди, які вважають, що російська має домінувати в Україні, чомусь є хворобливо агресивними . Психологи знають – агресивність винуватця полегшує докори сумління за службу історично несправедливій справі. Є такий в Криму нардеп-комуніст з пташиним прізвищем, до речі - уродженець україномовного села, який українську знає зроду, але поклявся заговорити нею аж тоді, коли російська стане державною мовою в Україні. Так і залишиться недоросійськомовним хохлом із тягарем валуєвського гріха на спині.

Спілка Українців у Португалії , Українська суботня школа „ Дивосвіт ” оголошують конкурс на заміщення вакантних посад : заступника директора школи з навчальної роботи, вчителя української мови та літератури, вчителя зарубіжної літератури, вчителя фізики та математики.

 Контакти :   
  тел. :       963 888 831 , 963 415 045 , 964 795 123.
  ел. пошта : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду (для резюме)

30 липня 2010 р. президент Світового Конґресу Українців (СКУ) Евген Чолій відреагував на лист голови Комітету парламентського співробітництва ЄС-Україна Павла Коваля, що стосується резолюції, прийнятої Європейським Парламентом 25 лютого 2010 р. У цій резолюції зокрема було сказано, що Європейський Парламент:
20. Глибоко шкодує з приводу постанови колишнього Президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, провідника Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням “Національного героя України” та сподівається у зв’язку з цим, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і зберігатиме відданість європейським цінностям.
Пригадуємо, що з цього приводу 3 березня 2010 р. СКУ так звернувся до Європейського Парламенту:
СКУ надзвичайно розчарований тим, що Європейський Парламент у такий спосіб вдався до переписування української історії часів Другої світової війни.
Важливо усвідомити, що Степан Бандера є беззаперечним символом довготривалої трагічної боротьби України за свою незалежність, яку вона здобула в 1991 р. Надихаючи не одне покоління борців за українську незалежність, він у той же час був об’єктом ненависті для всіх тих, хто мав імперіалістичні наміри по відношенню до України.   
30 червня 1941 р., після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила відновлення незалежної України. Це був прямий виклик гітлерівським планам, у які входило перетворити Східну Європу в німецьку колонію. А тому німецька влада вимагала від провідників ОУН негайно відкликати Акт відновлення незалежності, від чого вони відмовились. За це провідників ОУН почали переслідувати, запроторювати до тюрем та фізично знищувати. Це змусило ОУН піти в підпілля, щоб воювати з обома – радянськими і нацистськими - окупантами України.
У липні 1941 р. Степана Бандеру арештували, а затим відправили до концентраційного табору Заксенгаузен, де він був ув’язнений до жовтня 1944 р. Його два брати були запроторені до концентраційного табору “Аушвіц” та жорстоко вбиті. Подібна доля спіткала і Степана Бандеру, якого у 1959 р. вбив у Мюнхені московський агент.

Я б не писав про черговий візит Московського патріарха (тим більше, що він обіцяв ще не раз повернутися), якби не дві прочанки, яких зустрів на хресній ході на честь Хрещення Київської Русі.

Можливо, їхні історії дадуть змогу поглянути на цей візит більш повно, ніж це дозволяють лаковані звіти офіційних ЗМІ.

Перший випадок, трагічний. У Сквирському районі на Київщині потонула дитина. Священик УПЦ Московського патріархату, дізнавшись що вона хрещена в УПЦ Київського патріархату, відмовився її відспівувати.

Друга історія. В сусідньому Білоцерківському районі в село прислали священика з Росії, щойно відставленого російського військового моряка, всієї релігійної освіти у якого - тримісячні курси.