30 липня 2010 р. президент Світового Конґресу Українців (СКУ) Евген Чолій відреагував на лист голови Комітету парламентського співробітництва ЄС-Україна Павла Коваля, що стосується резолюції, прийнятої Європейським Парламентом 25 лютого 2010 р. У цій резолюції зокрема було сказано, що Європейський Парламент:
20. Глибоко шкодує з приводу постанови колишнього Президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, провідника Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням “Національного героя України” та сподівається у зв’язку з цим, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і зберігатиме відданість європейським цінностям.
Пригадуємо, що з цього приводу 3 березня 2010 р. СКУ так звернувся до Європейського Парламенту:
СКУ надзвичайно розчарований тим, що Європейський Парламент у такий спосіб вдався до переписування української історії часів Другої світової війни.
Важливо усвідомити, що Степан Бандера є беззаперечним символом довготривалої трагічної боротьби України за свою незалежність, яку вона здобула в 1991 р. Надихаючи не одне покоління борців за українську незалежність, він у той же час був об’єктом ненависті для всіх тих, хто мав імперіалістичні наміри по відношенню до України.   
30 червня 1941 р., після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила відновлення незалежної України. Це був прямий виклик гітлерівським планам, у які входило перетворити Східну Європу в німецьку колонію. А тому німецька влада вимагала від провідників ОУН негайно відкликати Акт відновлення незалежності, від чого вони відмовились. За це провідників ОУН почали переслідувати, запроторювати до тюрем та фізично знищувати. Це змусило ОУН піти в підпілля, щоб воювати з обома – радянськими і нацистськими - окупантами України.
У липні 1941 р. Степана Бандеру арештували, а затим відправили до концентраційного табору Заксенгаузен, де він був ув’язнений до жовтня 1944 р. Його два брати були запроторені до концентраційного табору “Аушвіц” та жорстоко вбиті. Подібна доля спіткала і Степана Бандеру, якого у 1959 р. вбив у Мюнхені московський агент.

Наговорювали на себе. Я ж то встиг зауважити, як вони вміють закликати до порядку. Хоча б нас, українців. Вони здатні за мить домогтися навіть того, чого не змогли зробити наші, українські керманичі за 20 років Незалежності: змусити громадян України розмовляти українською мовою.

Перший випадок трапився в українській редакції радіо «Німецька хвиля» в Кьольні Тут варто зазначити, що 2000-го року було створено українську службу спершу як підрозділ російської редакції «Немецкой волны». Для цієї благої справи в братньої нації було забрано кілька кабінетів і частину оргтехніки. Зайве казати, що працівники російської редакції, котрі й так зубами вигризали один в одного місце під сонцем, не були в захопленні від такої пертурбації. Російські журналісти намагалися приховати своє невдоволення, навіть мило посміхалися нам при зустрічі, але, як згодом з’ясувалося, тільки й пильнували тихцем за кожним промахом новоствореного відділу.

 Кожен з нас знає, що Конституція — Основний Закон країни. 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла першу Конституцію незалежної української держави. Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет, територіальну цілісність і стало найважливішим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.   Відповідно до Конституції, день прийняття Основного Закону є державним святом - Днем Конституції України.
Та все ж, перший документ - прототип сучасної конституції України був прийнятий, ще за часів козацтва в 1710 році. Це була перша демократична конституція в світі і автором її був видатний український державник, самовідданий український патріот, який все своє життя присвятив боротьбі за незалежність України — гетьман Пилип Орлик.