12 травня відбувся з’їзд об’єднаної опозиції. Андрію, як Ви гадаєте, чи зможуть усі опозиційні сили, не тільки в рамках КОДу, домовитись до виборів?

Переговори ще не завершені. Зараз домовляються про спільний захист результатів виборів, узгоджуються мажоритарники по округах, триває розмова про спільний список. Бо якщо всі опозиційні сили об’єднаються і переможуть, то це буде великий крок вперед для української демократії.

Чи піде влада на тотальні фальсифікації, як це було 2004 року?

Влада бачить, що за всіма соціологічними опитуваннями вона з тріском програє. Тому робитиме все можливе, аби все одно забезпечити собі прийнятний результат. Засоби фальсифікацій не є секретом ні для кого. Влада спеціально зробила змішану систему, щоб провести більше своїх ставлеників, зараз ділить округа спеціально під своїх кандидатів. Опозиційні партії розробляють систему захисту від фальсифікацій, але нічого не буде, поки саме суспільство не чинитиме опір фальшуванням. Досвід показує, що тільки разом народ і опозиція можуть запобігти порушенням.

То все таки, чи можливий другий Майдан?

Насильницька депортація сталінським режимом кримських татар в 1944 році де-юре і де-факто є злочином проти людяності і актом геноциду проти цілого народу, – заявив громадсько-політичний діяч Валентин Наливайченко.

Він нагадав – злочини сталінізму були неодноразово засуджені резолюціями Організації з безпеки і співробітництва в Європі та Парламентської асамблеї Ради Європи, і зобов’язують Україну, як члена цих міжнародних організацій.

«Саме тому я вимагаю від Генерального прокурора притягти до кримінальної відповідальності керівника компартії Петра Симоненка за його ганебні спроби з парламентської трибуни виправдати злочин депортації, який призвів загибелі понад 46% виселених татар», – каже Наливайченко.

«Діяльність комуністичної партії та популяризація тоталітарної комуністичної ідеології в Україні повинна бути заборонена. Неодноразові заяви представників КПУ, які виправдовують нелюдські злочини комуністичного режиму, що призвели до загибелі десятків мільйонів наших співвітчизників, є для цього більш ніж достатньою підставою», – наголосив політик.

Наливайченко висловив переконання, що місце таких політиків як Симоненко не в українському парламенті, а перед Гаазьким міжнародним трибуналом, в якому сьогодні розпочався судовий процес у справі генерала Ратко Младіча за звинуваченнями в здійсненні етнічних чисток проти боснійських мусульман.

У Києві на Михайлівській площі пройшов Форум об'єднаної опозиції. Туди зібралися близько трьох тисяч активістів партій «Батьківщина», «Фронт Змін», «Народна самооборона», «За Україну!», «Реформи і порядок», Народного руху України. Обличчями Форуму стали Олександр Турчинов, Арсеній Яценюк, а також лідери партій «Реформи і порядок» Сергій Соболєв, «За Україну!» - В’ячеслав Кириленко, заступник голови НРУ В’ячеслав Коваль. Двох головних політв’язнів країни репрезентували, відповідно, донька, Євгенія Тимошенко, та дружина, Ірина Луценко. Збанкрутілий український парламентаризм представляли заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко разом з лідерами фракцій Миколою Мартиненком та Андрієм Кожем’якіним.

Головною метою проведення Форуму було оприлюднення програми спільних дій опозиції. Як запевнив Турчинов, це «програма виходу України з соціально-економічної кризи, програму розвитку нашої держави і повернення її до європейського шляху». Доповідав про її зміст Яценюк.

Це надзвичайно важке для виконання завдання «донецької бригади» викликає до життя деякі елементи суто територіального патріотизму, патріотизму власного майна. Такий різновид патріотизму колись буяв у штаті Техас у США, де прихильники дистанціювання від Вашингтона відверто заявляли: «Грабувати Техас мають право лише техасці!» Але враховуючи програму знову обраного президентом «національного лідера» Російської Федерації Владіміра Путіна, спрямовану на відродження росієцентричної імперії, така провінційна фронда донецьких ніякої самостійності Україні не забезпечить, хіба що суто символічну та декоративну.

Для серйозного протистояння новому виданню імперії донецькі не мають ідеологічних і політичних ресурсів, внутрішньої підтримки в Україні, сприяння Заходу, привабливого для більшості українців ідейного прапора. Зрештою, не мають належної репутації. Усе це зумовлює повільне сповзання «регіональної», «донецької» України в імперське болото. Яким буде цей процес? Дещо тут відкривають чутки про те, що нині деякі вітчизняні міністри реально живуть у Москві, мають там родини і на суботу-неділю туди літають, повертаючись у понеділок вранці до Києва, щоб провести нараду в українському міністерстві. Щось схоже вже було в період УНР, коли більшовики створили з центром у Харкові псевдонезалежну Українську Радянську Республіку, уряд якої не мав голови, що ставав зайвою, непотрібною ланкою, бо всі міністри діставали накази від відповідних російських наркомів безпосередньо.

- Премію ім. Василя Стуса ви отримали за розкриття таємниць архівів радянської спецслужби та публіцистичну працю «Історія з грифом «Секретно». Яка основна думка цієї книги і її практичне значення?

— Я писав книжку саме для того, аби показати сторінки нашої історії, які приховувалися в радянські часи під грифом «секретно» і які, на жаль, намагається приховувати і сучасна влада. Я вважаю, що це й нині надзвичайно важливі події — як трагічні, так і героїчні. І ніхто не має права приховувати цей досвід. Адже якщо ми забудемо про нього, то історія як вимоглива вчителька змушена буде повторити уроки, а ми знову робитимемо помилки наших попередників. Це було одним із головних мотивів, чому я взявся писати цю книгу. Яке її практичне значення? Я сподіваюся, що люди, які цікавляться історією ХХ століття, захочуть побачити її, можливо, під несподіваним кутом зору, дізнатися про не вивчені досі білі плями, і все це знайдуть у книзі «історія з грифом «Секретно». Адже її написано на основі таємних документів КДБ і вона розповідає про події від 1918-го до 1991 року.

- Вам вдалося під час розсекречення колишніх архівів КДБ розкрити таємниці, які десятиліттями були закриті грифами секретності, пролити світло на невідомі факти з історії України, дізнатися, як приховували наше минуле і як його фальшували. Які найцікавіші архівні документи потрапили до ваших рук за час роботи?

ШКОЛЯРІ ДУЖЕ ЧУТЛИВІ ДО ЗЛОВМИСНОГО ПРИЩЕПЛЮВАННЯ «ОБРАЗУ ВОРОГА» В ОСОБІ ІНШОЇ КРАЇНИ...

Підручники історії Росії формують україноненависництво у свідомості учнівської та студентської молоді Російської Федерації

Першого вересня мільйони учнів та студентів Російської Федерації прийшли у навчальні заклади і розгорнули свої підручники, зокрема з історії Росії. У них вони знайдуть відомості не тільки про минуле народів, що проживають в межах РФ, але й про історію своїх сусідів, які нині живуть в незалежних державах. Ці відомості залишаться в пам’яті читачів назавжди, бо підручник — це один із небагатьох засобів масової інформації, який «працює» на десятиліття. Як стверджують науковці: «...образ інших народів або власний образ, який живе в нашій душі, залежить від того, як в дитинстві нас навчали історії. Це закарбовується на все життя».

Який же образ українського народу та його держави формують у свідомості багатонаціональної учнівської та студентської молоді Російської Федерації підручники історії, схвалені федеральним міністерством освіти ?

Так, згідно з офіційним російським курсом історичної освіти і науки: