Микола Посівнич: "Найбільша загроза для Росії – бандеризація України"

"Якщо ти борешся за українську державність – ти автоматично і є бандерівцем"

1 січня відзначаємо день народження Провідника Організації Українських Націоналістів, Героя України Степана Бандери. З цієї нагоди спілкуємося з відомим українським істориком і громадським діячем, кандидатом історичних наук Миколою Посівничем. Яким насправді був Степан Бандера, чому його ім'я уже понад півстоліття очорнює кремлівська пропаганда, якою була стратегія боротьби Бандери, в чому феномен Провідника націоналістів, хто такі бандерівці і чому потребуємо всеукраїнської бандеризації…

– Пане Миколо, Степан Бандера усе життя був прихильником активного опору, але особисто не брав участі в збройних протистояннях. Він був у першу чергу лідером і ухвалював політичні рішення. Чому ж Москва, яка фактично з Бандерою розправилася, так люто його ненавидить та демонізує?

– Борючись персонально проти Бандери, дискредитуючи його як людину, політика та громадського діяча, радянська влада, а потім і путінська Росія кидали і кидають тінь на весь націоналістичний рух. Вони звузили інструментарій боротьби, чітко б'ючи саме по Бандері. Також радянська влада демонізувала Бандеру, бо хотіла приховати масштабність і якісну складову націоналістичного руху по всій країні. У своїй пропаганді совєти зайвий раз не згадували про ОУН, УПА, УГВР, Службу безпеки ОУН (б), розвідку, Червоний хрест тощо. Бо виникала б логічна думка – якщо існувала Служба безпеки, то був і державний апарат, якщо був Червоний хрест, то мала бути ціла мережа медиків, бази... Радянська влада намагалася усе звузити, спрости, примітивізувати. У своїй пропаганді націоналістичний рух характеризували як сіру масу неуків, які несвідомі того, що роблять, натомість нібито сліпо йдуть за поплічниками Гітлера – Бандерою, Шухевичем, Стецьком...

– Щоб дискредитувати Бандеру та повстанців загалом, і придумали термін бандерівець?

– Вперше цей термін вживали ще німці – вони використовували "Бандера груп" або "люди Бандери". А слова "бандери", "бандерівці", "бандерівщина", "бандерівський рух" почали активно впроваджувати з приходом радянських окупаційних військ. З 1945 року почалося масове вживання цього слова. Петро Федун-Полтава, провідний ідеолог ОУН, навіть написав брошуру "Хто такі бандерівці і за що вони борються". Більшість людей в Україні тоді дуже погано розуміли, що цей термін означає.

Слово бандерівець активно використовували в інформаційних війнах і в подальші роки, коли уже не було фази збройної боротьби. Ця пропаганда, звісно ж, дала свої плоди, і вже пізніше націоналісти в радянських таборах, аби не пояснювати зайве, називали себе бандерівцями. Були там, до речі, і японські бандерівці, китайські, кавказькі... Термін став інтернаціональним і змінив оте первинне значення, яке намагались нав'язати совєти. Сьогодні термін "бандерівець" можна замінити навіть словом українець. Якщо ти борешся за українську державність – ти автоматично і є бандерівцем.

– Самі члени ОУН та УПА називали себе бандерівцями?

– В той час суворого забороняли таке, аби рух не ідентифікували з однією особою. Навіть Степан Бандера неодноразового зазначав, що не хоче бути єдиним репрезентантом визвольної боротьби. І Бандера, і Шухевич виступали проти того, аби рух, який на той час налічував сотні тисяч, асоціювали лише з кількома особами. Бійці себе називали повстанцями, борцями за волю України, націоналістами.

– Згадаймо останню скандальну передачу на "1+1". Там начебто з'ясовували, а хто ж, усе-таки, був важливішим для націоналістичного підпілля – Бандера чи Шухевич.

– Це старі-брудні методи КГБ – стравлювати поміж собою найдостойніших людей начебто для того, щоб з'ясувати, а хто ж насправді був головним, найкращим. Таким чином спецслужби сприяли і сприяють розколу в націоналістичному середовищі. Але сам Степан Бандера і Роман Шухевич мислили зовсім по-іншому. Вони обоє, як далекоглядні тактики та стратеги, розуміли, що місце Бандери в той час було саме за кордоном. Він мусів бути репрезентантом українського Опору у світі і вести потужну інформаційну боротьбу на Заході. Бандера, як політв'язень концтабору, вже тоді був потужним брендом, каталізатором пропаганди, джерелом інформації про націоналістичне підпілля, прагнення та боротьбу українського народу.

Сам Роман Шухевич говорив, що роботи всім вистачить – треба ділитися не славою, а працею. На нарадах чітко розподіляли обов'язки, аби кожен націоналіст у силу своїх здібностей, досвіду і навіть місця перебування робив максимум для успіху справи. Шухевич і Бандера – рівноцінні провідники, яких некоректно порівнювати.

– Бандері все ж закидають, що був в еміграції, то й не розумів реальної ситуації в Україні…

– Степан Бандера був відмінним пропагандистом, як сьогодні модно говорити, – піар-менеджером. Він одним з перших усвідомив, що ведення інформаційних воєн не менш важливе, аніж збройне протистояння. На початку 1930-х років Бандера розгорнув кампанію боротьби за здоровий спосіб життя ("Борець за волю не вживає алкоголю!") та антимонопольну кампанію. Тоді була криза в суспільстві, молодь зневірилась, програли війну, хоча мали шанс на свою країну. Бандера піднімав бойовий дух українців. Він також розгорнув акцію "Боротьби за душу дитини", адже у польських школах були польські герої, а українці завжди начебто були переможеними, наші гетьмани й політичні лідери слабкими і так далі. Відбувалося упокорення нації шляхом ширення брехні, що українці не мають власних героїв. Бандера намагався донести правду до молодих. І його праця давала результати, адже ті, що були дітьми в 30-х роках, потім стали основним ядром для УПА.

Бандера також розвинув культ героїв та могил, вчив, що нація житиме доти, доки матиме синів і дочок, які готові віддавати за неї життя. Бандера намагався зберегти нерозривний ланцюг мертвих, живих і ненароджених. Повстанець тоді вірив, що віддавши своє життя за Україну, його принаймні на забудуть. Як у тій пісні "А ти, славна Україно, не забудь про мене". Бандера з Шухевичем провели також акцію, коли в усіх галицьких селах по церквах били дзвони – один за одним, за принципом доміно. Перший дзвін вдарив, коли на страту вивели героїв Данилишина, Біласа (23.12.1932 р). Це будило суспільство, піднімало на боротьбу. Це була інформаційна війна, яку націоналісти вигравали без грошей та своїх ЗМІ.

Бандера, опинившись на еміграції, коли організація не мала фінансів, взявся створювати передусім громадсько-політичні організації, які були легальним прикриттям ОУН. Вдалося заснувати Українську інформаційну службу в Лондоні, газету "Шлях перемоги" в Мюнхені, "Гомін України" в Торонто, діяла ціла мережа інших націоналістичних ЗМІ. Бандера робив нестандартні для того часу ходи. Отримавши змогу виступати на Варшавському суді, почав розповідати про український визвольний рух та представляти його. Він розумів, що не потрібно виправдовуватись, а натомість варто звинувачувати окупаційний режим, озвучувати свою правду, свої гасла та ідеї. Бандера після 1945 року створював позитивний імідж української нації у світі, був її прапором, який репрезентував прагнення свободи та боротьбу нації.

– Завжди цікаво пофантазувати, а що було б, якби Бандеру не вбили і він дожив до старості…

– В 1939-41 роках, коли Бандера вийшов з тюрми, його феномен полягав у тому, що він почав творити Організацію, яка змогла діяти без лідера. З кожного члена ОУН плекали універсального солдата, якому не треба було казати що робити, як і коли. Формувалася вишкільна система, що готувала людину, яка на своєму місці могла будувати державу, не чекаючи якоїсь прямої вказівки, інструкцій чи наказу.

Степан Бандера розумів, що його загибель неминуча. І на останньому Великому зборі 1955 року, де його вибрали головою проводу Закордонних частин ОУН, Бандера сказав: "Я приймаю Ваш вирок смерті". Він насправді міг відійти від справ, не очолювати націоналістичний рух, міг піти на заслужений відпочинок, купатися в славі, писати мемуари, займатися журналістикою, читати лекції, як це часто роблять колишні політики. Але це не був би вже Бандера… Він хотів померти так, аби його смерть запалила сотні тисяч інших українців. Йому це вдалося. Дотепер його бояться, ним лякають, ним захоплюються, без згадки його імені не минає жодна виборча кампанія в Україні.

– Бандера усвідомлював, що збройно перемогти Союз не вдасться?

– Він чудово розумів, що на той можна було перемогти лише інформаційно, шляхом виховання нового покоління, шляхом передачі традиції боротьби, збройного опору, навчаючи правдивої історії та української культури. Можна перемогти, коли не дозволиш забути майбутньому поколінню подвиг сучасників. Повстанці, які потрапили в концтабори, могли впливати на дисидентів, які боролися за соціалізм з людським обличчям. Так воно і сталося, адже у 1980-х роках "борці за соціалізм" поверталися з ув'язнення уже прихильниками відродження незалежної української держави. Відбулася естафета між мазепинцями, петлюрівцями і бандерівцями – то і є тяглість історичної боротьби. Бандера та інші керівники мислили масштабно, недарма ж ховали архіви ОУН і УПА в бідони для майбутніх поколінь. Сьогодні ті документи є неоціненним джерелом для істориків та дослідників визвольного руху. Тоді панувала свята і незламна віра, що Радянський Союз таки впаде, а тому потрібно було готувати до ідеологічної боротьби наступні покоління.

– Розкажіть більше про особистість Бандери – його характер, звички, вподобання, слабкості.

– Степан Бандера був вельми ощадливим та скромним в побуті. Дуже любив майструвати, а особливо ремонтувати свого "Опеля", нікому не довіряв цю справу. Полюбляв швидку їзду на автомобілі, подорожі, природу, любив фотографувати, плавати та їздити на лижах.

За характером він був вельми товариським, відкритим, грав на музичних інструментах, зокрема мандоліні, гітарі, піаніно. В молоді роки любив танцювати, був хорошим спортсменом. Займався баскетболом, зі зростом 1 метр 59 сантиметрів був плеймейкером (тим, хто розігрує), адже мав феноменальну стрибучість. Любив шахи, одночасно грав з 5-6 противниками.

Він був звичайною людиною, хотів жити повноцінним життя, попри вельми завантажений графік. Бандера також відмінно стріляв з револьвера та інших видів зброї. Мало хто знає, але він був лівшею – займався боксом, джиу-джитсу, вільною боротьбою.

Бандера хотів усе встигнути. За свідченням його ж дітей, він був дуже цілеспрямованим та трудолюбивим. Часто закривався в одній із двох кімнат або на кухні вночі – сідав і писав. Він завше відчував у собі борг перед дружиною та дітьми за те, що не приділяє належної уваги. Ще один біль Бандери – це його родина, яка була репресована та закатована, його увесь час шантажували рідними. Як і кожна людина, він мав свої слабкості. До прикладу, є спогади, що після виходу з концтабору Бандера їв усе м'ясне, при чому у доволі великій кількості – на перше друге і третє. Дивувалися, що з таким зростом і статурою, міг з'їсти більше, аніж його значно "масштабніші" охоронці. Провідник любив запрошувати друзів та колег до ресторану, аби вести переговори. Бандера мав доволі тонке почуття гумору, був самоіронічним, частенько кепкував з себе та своїх співбесідників.

Провідник мав і недоліки, робив помилки, прорахунки, його обдурювати та зраджували. Але одне з головних достоїнств Бандери – він прислухався до думок інших людей, довіряв молоді і завжди робив висновки з невдач. Він ніколи не тримався влади і кілька разів відходив від керівництва, даючи себе проявити молодим. Мусимо рівнятися на таких людей, формувати новий бандерівський рух. Ще 2002 року російські ЗМІ писали, що бандеризація України – це найбільша загроза для Росії. Це правда, бо бандеризація – це думання і діяння в інтересах України.

Записав Святослав Костюк. Газета ВО "Свобода"

ukrnationalism.com

{module mod_knopka_comments}