Володимир В'ятрович: «Росію не здолає постсовєтська армія»

На виховну роботу в українських військових підрозділах виділяють зовсім мізерний час та увагу, вважаючи її «фігньою та бездєльєм». Причина цьому дуже слабке розуміння, адже командний склад в основній своїй більшості це совєтські люди, яким це все не зрозуміло та не потрібно.

З 2004 року курс «Історія українського війська» у вищих військових навчальних закладах припинили викладати взагалі. Натомість історія власних військових формувань вивчається в спеціальних військових академіях у західних країнах. Це невід’ємна частина підготовки будь-якого офіцера – знати історію свого війська.

Більше того, історію Української повстанської армії у другій половині минулого століття почали вивчати військові історики у США. Проте в Україні у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка стіни прикрашають портрети керівників червоного та білого рухів, а в київському військовому ліцеї – погруддя полководця, який ліквідовував козацтво. Здається, спрацьовує головний принцип російської пропаганди – «правда десь по середині». А своєї історичної правди ми так і не знаємо.

Працівники Українського інституту національної пам’яті намагаються пробити оборону Міністерства оборони та самотужки працюють з окремими групами військових.

Нещодавно інститут розпочав співпрацю з організацією «Захист Патріотів». На завершення курсів військові спілкуються з працівниками інституту про історію українського війська та необхідність історії взагалі.

Одна з таких зустрічей відбулася у середині січня. З військовими спілкувався голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Публікуємо окремі тези його лекції.

Війна за ідентичність

Війна, яка зараз відбувається на Сході, це не війна за територію. Насправді Росії не потрібні українські землі. Росії потрібні українці для того, щоб реалізувати свій глобальний проект – «русский мир».

Будувати його мали б ті українці, які бачать себе близькими до росіян, а також ті, які мають якісь сентименти до радянського минулого. Вони якраз є носіями ідеології цього«русского мира», який по суті залишається тією ж самою радянською ідеологією з елементами російського православ’я.

Відповідно війна, яка відбувається зараз, це по суті війна за ідентичність, від якої залежить, чи буде Україна існувати як така.

Комуністичний режим ставив собі за ціль знищити пам’ять, що означало б можливість знищити українців та створити «єдиний» народ. Через це винищувалися ті люди, які історію писали, і ті, які просто щось пам’ятали. Завданням радянської влади було перебити зв’язок між поколіннями.

У радянській пропаганді українець не міг бути ані командиром, ані героєм, ані хорошим солдатом. Те саме повторює сучасна російська пропаганда. Протягом останнього року ми постійно чули з російського боку, що українці не вміють воювати, що вони взагалі не здатні себе захистити, що українці можуть лише руйнувати свою армію, але не творити її.

Російська пропаганда призвела до того, що самі росіяни повірили, що це насправді так. Через це, коли у 2014 році вони починали свої дії проти України, були переконані, що все піде дуже гладко, дуже швидко – впав Крим, за кілька днів вони будуть у Києві.

Феноменальна здатність українців до творення армії

Сталося інакше. На тлі російської агресії почала творитися зовсім нова українська армія. Спрацював забутий і старанно знищуваний історичний досвід українців, який полягав у тому, що українці здатні створювати армію в екстремальних умовах часто навіть за відсутності держави.

Так було за часів козацтва, коли українці не мали своєї держави, але змогли створити військове формування – одне з найефективніших свого часу, яке врешті решт у середині 17 століття створило українську державу.

Фактично знову таки без участі держави, а часто навіть і всупереч позиції держави, почала творитися українська армія в 1917-1921 роках.

Ще одним прикладом є Друга світова війна, коли у 1942 році практично вся Україна була окупована німцями. Саме в цей час на Волині створюється загін Української повстанської армії, який починає свою боротьбу в першу чергу проти німців. Українці знову показали феноменальну здатність до створення держави. Через УПА пройшло за більше як десять років понад 100 тисяч вояків. Жодного матеріального забезпечення для цієї армії жодна держава не давала, спиралися виключно на ресурси самого народу.

І Богу свічку, і Дияволу

Дуже дивною є ситуація у військовому ліцеї в Києві. Ліцей називається іменем козацького полковника Івана Богуна. Тим не менше на території цього ліцею є бюст Олександру Суворову, російському полководцю, який відзначився саме тим, що ліквідовував Запорізьку Січ. Виходить: і Богу свічку, і Дияволу свічку.

У Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка стіни прикрашені портретами водночас Симона Петлюри, одного з керівників військ УНР, Олександра Колчака, одного з керівників білого руху, а також Щорса, одного з керівників червоного руху. Виникає запитання, кого ми тоді виховуємо? Чи ми виховуємо людину, яка буде боротися за«единую, неделимую Российскую империю», за Радянський союз, чи ту, яка буде розбудовувати Україну?

Російську армію не може перемогти і не переможе якась пострадянська армія. Її може перемогти українська армія, яка зараз народжується і яка пам’ятає, що вона є продовжувачем військових традицій, які мали місце в Україні.

Нам потрібне і нормальне технічне забезпечення, і так само ідеологічне забезпечення. А не або, або. Я не кажу, давайте будемо голими-босими, але з синьо-жовтими прапорами. Але разом із тим, якщо ми будемо добре технічно забезпечені, але вояки не будуть розуміти, за що вони воюють, це теж не буде надавати мотивацію.

Україна готова до змін, як ніколи раніше

Лідер не прилітає на голубому вертольоті. Те, що зараз відбувається, це саме те, що дає такому лідеру народитися. У мене враження, що лідер політичний і військовий, саме в середньому командному складі. Він виростає і він буде.

Ті люди, які зараз є на вищому політичному або військовому рівні, не відповідають потребам ситуації, яка є. Але підростають ті, які готові їх потиснути, і вони потиснуть.

У Ізраїлі, державі, яка теж боролося і досі перебуває в дуже ворожому середовищі, якраз через те, що народ піднявся на боротьбу, почала творитися армія. Офіцери, які виростали з нижчого командного складу у вищий командний склад, пішли в політику і стали змінювати країну. Це той шлях, яким може піти Україна.

Війна забирає дуже багато ресурсів і дуже багато життів. Разом з тим вона дає шанс пришвидшити зміни, які відбуваються в країні. Зараз Україна готова до серйозних змін набагато більше, ніж будь-коли, тому що є лідери у війську і у цивільному житті, які вже зовсім інакші.

patriotdefence.org

{module mod_knopka_comments}