Геополітичні перспективи України: плани, стратегії, сценарії

Аби від ідеалістичних проектів перейти до реалізму і почати на практиці зміцнювати геополітичні позиції України, треба критично підійти до оцінки нинішньої диспозиції сил в східній Європі, й лише після цього вдаватися до стратегічного планування, формування конкретного бачення та геополітичних постановки задач і їх виконання.

1. Чорноморська ініціатива. Перспективи Балто-чорноморського союзу

Розмови про побудову Балто-чорноморського союзу як альтернативи ЄС в східній Європі за даного розвитку подій виглядають дещо ідеалістично. Адже Україна повинна бути достатньо сильною, щоб конкурувати з тією ж Польщею за геополітичне лідерство. Наразі ми маємо лише сильну армію, загартовану в боях з російськими окупантами, маємо певні паростки відповідального громадянського суспільства, але при цьому маємо одночасно геть слабку, корумповану і несамостійну владу, що не змогла навіть після Революції Гідності позбутися радянського підходу в системі управління державою. Зараз розмови про такий союз – це лиття води на млин польської концепції «Межимор’я», в якому нам явно не відведено першу роль. І тут ще питання, від кого краще залежати: від Брюсселю і Берліну чи від Варшави. Втім, як на мене, залежність будь від кого – це ознака слабкості. Та це не означає, що Україні треба відмовитися від регіональних інтеграційних процесів. Тільки ці процеси варто будувати не стільки в політичному, скільки в безпековому та економічному форматах.

Економіка

В даній сфері Україні необхідно використовувати свій транзитний потенціал (бути ключовою ланкою між країнами Балтії та південним Чорномор’ям) та співпрацювати з сусідами в плані допомоги одне одному в заміщенні російської продукції.

Безпекова доктрина

Зрозуміло, що жодна з країн-сусідів України – членів ЄС і НАТО – не вийдуть ані з однієї, ані з іншої організації. Плюс в альтернативному до Північно-Атлантичного Альянсу військовому союзі Україні доведеться виконувати роль донора (як США в НАТО), а на це ми зараз не маємо ресурсу. Та інтеграція вже України в НАТО займе відчутний проміжок часу. Тому задля підсилення обороноздатності і перейняття досвіду в країн Альянсу, заради набуття Україною стандартів НАТО, ми можемо з нашими сусідами проводити більше спільних навчань, інтегрувати наших військових до спільних бойових з’єднань, що можуть базуватися в регіоні (приклад – Українсько-польсько-литовська бригада, в перспективі – спільна з Румунією Чорноморська флотилія).

Не варто забувати й про інші країни чорноморського басейну, які не є членами НАТО. В першу чергу – це наші «друзі по нещастю», тобто Молдова, Азербайджан і Грузія, в яких за «допомоги» Росії було відтято чималі території. З цими країнами можна укласти двосторонні військові союзи (до речі, подібне можна робити і з окремими країнами-членами НАТО, як от з тією ж Польщею чи Туреччиною), проводити спільні навчання, обмінюватися досвідом ведення війни проти російських військ.

Таким чином, регіональний проект ГУАМ може відродитися, але вже більш широкому форматі і й з більш конкретними задачами. Для цього не обов’язково потрібний додатковий фінансовий чи матеріально-технічний ресурс, але необхідна політична воля. Воля грати роль «першої скрипки» в балто-чорноморських інтеграційних процесах.

2. План облаштування постпутінської Росії

Поступовий занепад Росії і початок відцентрових процесів в РФ змусять Україну та її сусідів зіткнутися з новими геополітичними реаліями. Зрозуміло, що Захід не зацікавлений в розпаді РФ на десятки нових держав, боячись появ нових осередків нестабільності. Але й у тому вигляді, в якому є, Росія вже існувати не зможе. Тому Захід спільно з Україною повинен прийняти чітку стратегію дій на випадок розпаду Росії. Окрім власне спільної роботи з потенційними регіональними елітами РФ, Україна, ЄС, США мають дійти розуміння, як виглядатиме нова Росія і де буде центр прийняття рішень. Один з варіантів – створення на базі РФ конфедерації, перетворення Росії в адміністративно-територіальному плані на аналог ЄС або на «З’єднані штати Росії». Для спрощення побудови стосунків з російськими державними новоутвореннями, конфедерація може бути поділена на 6 або 7 макрорегіонів, між якими буде існувати система перетину кордону на зразок Шенгенської, плюс безмитний режим в економічних стосунках, але кожне державне утворення матиме свій уряд, парламент, правоохоронні органи. Спільні питання – безпекові, зовнішньополітичні – макрорегіони будуть вирішувати на рівні свого аналогу Єврокомісії, тобто виконавчого центрального органу, сформованого з представників новостворених держав та макрорегіонів.

На початках створення такої от конфедерації вирішенням питань із недопущення збройних конфліктів та соціальних потрясінь на теренах колишньої РФ має займатися спільна група з представників ЄС, України, Росії і НАТО (Альянс є зацікавленим контролювати безпеку в регіоні, бо РФ по морю або суходолом межує з країнами НАТО, в тому числі й з США).

В разі відносно безболісного переоблаштування Росії, західний світ матиме унікальний шанс побудови уніфіковано системи безпеки та зони вільної торгівлі на атлантично-тихоокеанському просторі (від ЄС через Україну, Росію, Японію і до самих Сполучених Штатів). Така геополітична конфігурація не лише допоможе запобігати поширенню російських неоімперських прагнень в тому чи іншому регіоні колишньої РФ, але й допомагатиме спільними зусиллями реагувати та відбивати загрози, які можуть ширитися з Китаю, КНДР та ісламського сходу.

Сергій Пархоменко, УІС

{module mod_knopka_comments}