У нас були гості

Бажані та звані гості. У наділю в Лісабоні відбувся концерт Народного та Заслуженого артистів Богдана Бенюка та Романа Рудого.
Уявляєте, пан Бенюк привіз жменьку землі з Вотчини Тараса Шевченка і висипав її під камінь, де в скорому часі постане монумент нашого Кобзаря. Ну, хто ще б до такого міг додуматись, як не Богдан Бенюк.
Ополудні до невеличкого актового залу української школи "Дивосвіт", що в столиці Португалії, заздалегідь почали сходитись наші співвітчизники.
Який він, отой знаменитий Богдан Бенюк? Чи, бува, не гоноровий... Чи, бува, не занадто "зірковий"...Чи доступний у спілкуванні... Чи подасть руку простим українським емігрантам...
А він з першого слова викликав любов і симпатію до себе. Розповідав із тонким гумором, який притаманний лише Бенюку, про свій життєвий шлях, про родину, про маму. Демонстрував епізоди із старих та нових фільмів. Особисто я відкрила для себе Богдана Бенюка, як не лише актора, а й чудового співака з бархатним неповторним голосом.
Гарячими аплодисментами та квітами нагородили глядачі й Романа Рудого за пісні.
Ну, а хіба може бути концерт Богдана Бенюка без анекдотів. Звісно, не може. Анекдот від Богдана Бенюка:
"Приїжджає нардеп у дім терпимості. Знайомиться із довгоногою блондинкою: "Михайло Петрович - депутат. Чесна і порядна людина". Блондинка у відповідь : "Свєта, 35 років. Незаймана".

Галя Чорна, (моя однокурсниця, яка є редактором свободівської газети), я передала від тебе вітання. Чесно. А ще передала привіт Євгену Нищуку, який продекламував мого вірша у новому фільмі про Майдан так, що сльози ще довго не висихали.
Але це вже інша історія...

Оксана Максимишин-Корабель

{module mod_knopka_comments}