Руйнація тилу
Банальною істиною в теорії і практиці війни є надійність тилу. Адже фронт завжди спирається на тил, залежить від нього, підживлюється ним. Слабкий і ненадійний тил робить фронт крихким.
Тому одним із головних завдань країни, що воює, виступає руйнація головних структур супротивника, деморалізація цивільного населення, поширення в його середовищі паніки, страху, невпевненості в перемозі, пораженських настроїв тощо. Метою №1 у цьому є підважити бажання народу чинити опір ворогові й боронити свою країну.
Звісно, не стала винятком із цього правила нинішня українсько-російська війна, де РФ має значну фору, бо протягом усіх років незалежності України створювала на її території потужну інфраструктуру національної зради, розгалужену систему агентури, промосковських агітаторів і «корисних ідіотів» ліберального спрямування, яких використовують «в темну».
Промосковські телеканали таких же самих промосковських олігархів, прокремлівські радіостанції і газети, агенти впливу в Кабміні, Верховній Раді, політичних партіях і громадських організаціях – вся ця величезна внутрішня загроза України, що певний час частково перебувала в законсервованому вигляді, сьогодні стала до виконання своїх обов’язків. Найодіозніші елементи політикуму України – КПУ, Партія регіонів та її клон – Партія розвитку України перейшли у наступ під прапором «миротворчості». Згадаймо, що «боротьба за мир» після 1945 року була улюбленою політичною розвагою кремлівського керівництва на теренах Західної Європи, причому заклики до роззброєння адресувалися чомусь виключно західним державам, суперозброєння і ядерний потенціал СРСР «борців за мир», фінансованих і керованих Москвою, чомусь не хвилювали. Вважалося, що з миром у Радянського Союзу все гаразд.
Тепер в Україні, що напружує сили, щоб захиститися від російської агресії, комуністи і регіонали голосно закликають до миру з агресорами за будь-яку ціну. А це означає фактичну вимогу капітуляції. Феноменально принципова і показово порядна співробітниця Віктора Януковича Ганна Герман оголосила у Верховній Раді про створення міжнародної, всесвітньої, міжпланетної організації «Україна за мир». Напевно, за «Рускій мир»?
Що гірше йдуть справи у терористів і російських диверсантів на південному сході України, то більше шаленіють «пацифісти». Найпоказовіше те, що з мирними пропозиціями вони чомусь звертаються виключно до української сторони, аж ніяк не набридаючи ними полковнику ФСБ РФ Гіркину-Стрєлкову, військовому ватажку так званої ДНР, полковнику ГРУ Генштабу ВС РФ Безлеру, командиру терористів у Горлівці, генерал-майору (як стверджують знавці питання) ФСБ РФ Бородаю, «прем’єру» тієї же таки терористичної ДНР та іншим російським «романтикам» спецоперацій на території України. Між іншим, керівний склад терористичних утворень ДНР і ЛНР (у народі їх називають «Донбабве» і «Лугандон») страшенно нагадує так звану Донецько-Криворізську республіку на початку ХХ століття, де вся верхівка була сформована майже всуціль з етнічних росіян, до того ж не місцевих. Цей витвір більшовицької політичної практики довго не протримався, але його досвід використовується Москвою дотепер. Наприклад, у період російсько-грузинської війни 2008 року практично все керівництво Південно-Осетинської республіки складалося з російських офіцерів спецслужб, армії і МВС РФ. Зрозуміло, що вожді «Донбабве» і «Лугандона», будучи більш-менш дисциплінованими офіцерами РФ, самі найважливіших рішень не ухвалюють. Тому «українці за мир» Герман та іншим «пацифістам» із Партії регіонів варто звертатися безпосередньо у Кремль. Проте вони також люди дисципліновані…
Під час Першої світової війни Німеччині вдалося за допомоги російських більшовиків геть розвалити зсередини армію спочатку царя Ніколая I, а потім Тимчасового уряду Росії і дезорганізувати так свого супротивника, витративши, звісно, чималі кошти пана Кайзера, що й закінчилося ганебним, «похабним», за оцінкою В.Леніна, Брестським миром.
Нині РФ також може похвалитися політичними успіхами в цій справі, причому в регіоні, що завжди вважався фортецею українського національного духу, в Галичині (та й на Волині).
Москва зуміла організувати там поки що не дуже сильний, але небезпечний антивоєнний рух, коли тамтешнє жіноцтво атакує військкомати, протестуючи проти мобілізації їхніх синів і чоловіків до українського війська. У сучасних умовах протест проти мобілізації означає де-факто протест проти існування Української держави. Авторові доводилося бачити телесюжет, як батьки призовників заблокували дорогу, щоб не пустити своїх синів на війну за незалежність України. І це – галичани. Щось не бачив я таких проявів у Києві, Полтаві, Миколаєві, Дніпропетровську, Кіровограді… А там уже чимало хлопців загинуло у складі різних підрозділів, відбиваючи наступ на Україну. Галичани нам тривалий час навіювали, що вони якісь особливі патріоти України. Але як це сумістити з ганебним рухом галицького жіноцтва проти збройного захисту Української Самостійної Соборної Держави? Себто, нехай нашу спільну Батьківщину боронять діти «неособливих» патріотів зі Сходу, Півдня і Центру? Патріотизм словесний, вербальний, демонстративний– це одне, а справжній, реальний, дієвий –то зовсім інше, він вимагає від кожного особистої жертовності. А тут нещодавно надійшла інформація – у двох галицьких селах після оголошення третьої хвилі часткової мобілізації місцеве населення розгромило і спалило призовні дільниці… Як це розуміти пересічному українцю? І це тоді, як у Центрі і на Сході біля військкоматів стояли черги добровольців…Мій приятель, що нещодавно побував у Карпатах, розповідав, як місцеві жителі казали: «Ми на Схід не поїдемо. Нехай москалі сюди прийдуть, ми їх тут усіх зліквідуємо». Ага, вже зліквідували в 1939 – 1954-му, коли сотні тисяч західних українців вивезли на Сибір, а десятки тисяч винищили на місті. Починається якась своєрідна галицька махновщина, що пов’язана з браком чітких національних орієнтирів і обмеженістю мислення регіонально-місцевими категоріями.
Зрештою, жінки, що рятують своїх синів, можуть не розуміти деяких простих істин. Якщо Україну не будуть захищати, її не стане. Доведеться жити під владою Путіна, що має манію всесвітнього «Руского міра». В ім’я цієї манії сотні тисяч і мільйони українських юнаків, у тому числі з Галичини, Волині, Закарпаття і Буковини поженуть героїчно гинути за «велику Росію». І мітингувати їхнім родичам уже ніхто не дозволить, не заведено у «великій Росії» мітингувати проти влади…
Ми сьогодні бачимо, як потужна московська пропаганда, що вміло попрацювала на сході (результати цієї праці відлунюють пострілами і вибухами у Донбасі), нацьковуючи східняків на українців Заходу, тепер заходилася нацьковувати західняків на Схід України. І робить це доволі успішно. На Західній Україні поширюються чутки про те, що вимушені переселенці з Криму і Донбасу – це майже всуціль прихильники сепаратизму, дезертири і українофоби. Що та людність не хоче захищати свій край, а за них мають воювати і гинути хлопці зі Львова і Тернополя. Це очевидна неправда, хоча, поза сумнівом, поміж десятків тисяч людей можна знайти якусь дуже несимпатичну особину. Нині у складі добровольчих батальйонів «Донбас», «Айдар», «Азов», «Артемівськ» (нещодавно сформовано «Шахтар», «Луганськ-1», формуються ще) воюють за Україну чимало місцевих людей із Донбасу. Тож на даний момент національна єдність всіх українських патріотів (різного етнічного походження, різної мови спілкування) стає критично важливою. А галицькому соціуму, українському П’ємонту варто замислитися, щось не те коїться в Галиччині…
Хоча це природні наслідки багаторічних зусиль галицьких лібералів з їхніми закликами до «самовизначення» Криму і Донбасу. Ось тепер, малошановні панове, завсідники галицьких кав’ярень, російський генштаб реалізує ваші мрії. Тут днями подивився львівський телеканал «Zik» із незрівняним Остапом Дроздовим. Його щастя, що не маємо воєнного стану, а то могли б пана Остапа без суду і слідства…Ну як розуміти такі заяви Дроздова: навіщо нашим хлопцям гинути в зоні АТО; навіщо нам мобілізація, чому жителі Західної України повинні воювати на сході…Саботаж мобілізації означає загибель Української держави. Чи схочуть українці Галичини взяти на себе історичну відповідальність за знищення української Батьківщини чи краще закличуть до порядку зрадників і провокаторів? На жаль, вони є не тільки на південному сході…
P.S. Дроздов закликав не воювати за Донбас, бо там, мовляв, не такі українці живуть. Напевно, він уважає, що можна віддати Путіну Донбас і той заспокоїться. Віддали (в дусі Дроздова) Крим. І що? Кремль заспокоївся? Якщо агресора не буде зупинено на південному сході, він дійде до Львова, а Остап Дроздов отримає цілком заслужений орден «За возвращение Галиции». Справді, як не нагородити людину, що буквально вистрибувала зі штанів, агітуючи галицьких жінок зривати мобілізацію, мовляв, ваші сини даремно воюють на сході, бо то, мовляв, війна не за Україну, а за Донбас, а він нам не потрібен…Дроздов доклав величезних зусиль, щоб спровокувати у галичан почуття зневаги і огиди до українців Сходу. Ось така позиція львівського телеканалу «Zik» під час збройної агресії проти України…
Ігор ЛОСЄВ
{module mod_knopka_comments}