Сучасний український імпорт
16 вересня минуло 9 місяців відтоді, як у Верховній Раді купка регіоналів з комуністами «прийняли» диктаторські закони. Вони мали залякати українців, але навпаки – змобілізували громадськість на посилення спротиву режиму Януковича. Який врешті завалився, немов хатинка, збудована хоч із золотих, проте все ж таки сірників. Нажаль, при цьому ці сірники запалили криваве полум’я війни на Донбасі.
В Криму все обійшлося практично без крові – нові виконувачі обов’язки керівників держави здали півострів Путіну, вважаючи, що такою поступкою відкупляться. І ось, саме 16 вересня Верховна Рада ратифікує Угоду про асоціацію з ЄС, тобто, ухвалює рішення, з відстоювання якого починалися перші протести восени 2013 року. Щоправда, запровадження зони вільної торгівлі з ЄС відтерміновано на 14 місяців. На вимогу Росії. Тобто, український імпорт до ЄС не обкладатиметься митом, а за європейський експорт його постачальники мито будуть сплачувати, поповнюючи український бюджет. Начебто все дуже вигідно для України. І митні надходження, і українські виробники отримують додатковий час адаптувати свої товари до європейських стандартів якості. Щоправда, скромно замовчується, що Київ за компанію з Брюсселем вкотре пішов на поступки Путіну. І доки державний бюджет буде отримувати митні надходження, пересічний громадянин буде купляти європейські товари за завищеними цінами. В кращому випадку – їздити за ними до сусідніх країн ЄС і закуповуватися там з метою економії. А повірити в те, що українські олігархи та великі бізнесмени почнуть процес модернізації – просто важко. Про це вже говориться роками, але вони і без цього заробляють нові мільйони та мільярди на постачанні сировини. І втрачати прибутки, інвестуючи власні кошти в модернізацію як не збиралися, так і не збираються.
Втім, 16 вересня відбулося ще важливіше голосування за законопроект «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей». Згідно нього, «особливий порядок» запроваджується терміном на три роки. Відповідно, 9 грудня там повинні пройти вибори сільських, селищних та міських рад. Також гарантовані захищені статті фінансування Донбасу, які не можуть бути скасовані або урізані при будь-якому секвестрі державного бюджету, а місцеві ради ще й можуть укладати угоди про фінансування власного соціально-економічного розвитку з Росією.
Ці законопроекти «протягнули» в парламенті на тлі саме голосування за вистраждану Асоціацію. Саме «протягнули», оскільки регламент Верховної Ради не передбачає таємного голосування в такому режимі, який застосував Турчинов: за допомогою системи «Рада», однак при відімкненому табло. Тобто, звідки взялися 287 голосів за амністію і 277 за «особливий статус» – невідомо. При тому, що представники «Свободи» і більшість «тимошенківців» навіть демонстративно повиймали свої картки. Крім цього, саме голосування відбувалося у закритому режимі. Питання: у закритому для кого? Хіба там було мало присутніх тих депутатів, які із задоволенням свідомо поінформують своїх московських господарів про результати, або з дурної голови розпатякають про все наліво і направо? Тоді від кого приховувати інформацію – від власної громадськості?
Окремі депутати одразу зареєстрували законопроект про скасування цих «рішень». Однак, можливо їхнє прийняття і справді мало сенс? Нас переконують, що це «вибиває козирі» з рук Путіна (але хіба його хоч щось здатне зупинити, окрім рішучого спротиву?). Нас переконують, що це дає час для укріплення української оборони – однак це дозволяє і противнику перегруповуватися, споруджувати власні укріплення. Крім цього, невже стратегія вищого командування тепер знову зводиться до того, щоб відкупитися?! Спочатку – Кримом, тепер вже й Донбасом? Якщо навіть там і проведуть формальні вибори (що на сьогодні ватажки «ДНР» та «ЛНР» заперечують), то «оберуть» туди самих себе (за кримським сценарієм), себе ж призначать офіційними суддями і прокурорами, а свої банди проголосять «народною міліцією». Парадоксально – Україна спромоглася жодним законодавчим актом не легітимізувати окупаційний режим в Криму, але тепер легітимізує бандитський режим на Донбасі, ще й добровільно зобов’язується фінансувати його! Юрій Луценко з Іриною Геращенко дуетом запевняють, що фінансування йтиме лише на ті території, які звільнені українськими силовиками, а запровадження «особливого статусу» та амністія – тільки після складення зброї бойовиками та звільнення адміністративних будівель, та й не торкнеться тих, хто скоював важкі злочини, зокрема, причетних до збиття малайзійського лайнера. Однак коли бандити переформатуються в «народну міліцію», то хто ж шукатиме там злочинців?! Та й фінансування, начебто, повинно надходити в «особливі райони» без якихось додаткових умов, згідно закону. Чи то прийнято з грубим порушенням закон, який заздалегідь ніхто не збирається виконувати?
Далі – цікавіше. У ніч на суботу, 20 вересня, учасники переговорної групи «Україна – Росія – ОБСЄ» і купка бандитів з «Новоросії» підписали в Мінську підсумковий меморандум. Документ, який складається з дев'яти пунктів, передбачає заборону на наступальні бойові дії і застосування будь-якої зброї (зупинка військових підрозділів передбачена на тих позиціях, які вони займали станом на 19 вересня), виведення іноземних найманців із зони конфлікту, відведення важкого озброєння на 15 кілометрів, тобто – встановлення зони безпеки шириною 30 кілометрів, над якою запроваджується заборону на польоти військової авіації та іноземних літальних апаратів (окрім безпілотників ОБСЄ для проведення моніторингу). Сторони також вирішили продовжити обмін військовополоненими та домовилися про розгортання протягом найближчих діб місії ОБСЄ для моніторингу режиму припинення вогню.
Згідно офіційної інформації представника України на засіданні Ради Безпеки ООН Юрія Сергєєва, після підписання Мінського протоколу про припинення вогню 5 вересня, зареєстровано 480 фактів його порушення, понад 100 українських солдатів вбито, 138 – поранено. Це без врахування жертв серед мирного населення. Сьогодні бойовики щодня продовжують атакувати українських бійців, які отримали наказ лише пасивно відстрілюватися, важке озброєння не застосовувати. Один за одним бойовики заново окупують нові населені пункти, українське командування при цьому говорить про «вирівнювання лінії фронту». Де ж вони сподіваються її остаточно «вирівняти» – на Дніпрі?! Якщо відвести важке озброєння, тоді бойовики одразу без особливих проблем прорвуть цю «зону безпеки», і де їх зупинять генеральчики з Генерального штабу? На Віслі?
Можливо, компроміс був потрібний, тому що кажуть – інакше Путін кинув би нові війська і рушив далі. Так, можливо, кинув би. Так, українські війська зазнали би нових поразок, втрат, відступали б. Але рано чи пізно перестали б сподіватися на тезу «Захід нам допоможе» і зупинили б наступ власними силами. При цьому, чи хтось питав українців, патріотів з Донбасу, їхню думку? Ні. Їх залишили в руках бандитів з «особливим статусом».
США ввели мораторій на поставку в Росію обладнання для глибинного видобутку вуглеводнів, необхідного для розробки морського шельфу і сланцевих родовищ. Припинення поставок обладнання загрожує значним падінням видобутку газу, а з освоєнням родовищ в арктичному регіоні можна розпрощатися. Звичайно, залишається можливість поставок через треті країни. Проте одночасно з санкціями Захід ввів обов'язкову перевірку кінцевого одержувача технологій видобутку енергоносіїв, з можливістю відмови у ліцензуванні. Крім того, викриті в порушенні заборони постачальники ризикують потрапити під мільярдні штрафи, як це було зроблено з банками, що здійснювали операції з фінансовими інститутами Ірану. Кремль запевняє – СССР вижив без Заходу. Так, але РФ – не СССР, та й під боком була Східна Європа, загнана в «соціалістичний табір». Сьогодні Росія сидить на «нафтовій голці», більшість товарів імпортується. Тому у перспективі доходи в бюджет, які залежать від «нафтодоларів», заваляться, слідом за ними – пенсії, зарплати бюджетникам, стипендії. Путіна змете або соціальний вибух, або швиденько приберуть олігархи, рятуючись від цього вибуху.
Тим часом Москва продовжує демонструвати ознаки «державного божевілля». Рада Безпеки Росії планує обговорити з Путіним можливість повного вимкнення Інтернету в країні в критичних ситуаціях, таких як війна та масові протести. Не забувають і про країни Балтії. В Баренцевому морі, в міжнародних водах, затримали литовське рибальське судно «Jūros vilkas» («Морський вовк») і відігнали до Мурманська. Після чого ФСБ заявило: «судно здійснювало незаконний видобуток водних біологічних ресурсів у виключній економічній зоні Російської Федерації і на борту знаходиться близько 15 тонн краба», а капітан за вказівкою судновласника намагався увійти в норвезьку економічну зону, «утримуючи на борту інспекторську групу прикордонної служби ФСБ Росії». Що ж, після викрадення нещодавно естонського офіцера, тепер слід чекати провокації на території Латвії.
В даній ситуації для українців необхідно усвідомити, що порятунок незалежності та територіальної цілісності України – це не продукування чергових «мирних ініціатив» та ведення переговорів у форматі «європейські вегетаріанці – кремлівський канібал». Порятунок полягає в тому, що Росія повинна захлинутися сучасним українським імпортом – тисячами вантажів «200» та «300», і нарешті повстати проти кремлівського психопата. Це – єдиний вхід. Болісний, однак неминучий. Який принесе Україні мир, а народам Росії – справжню свободу.
Юлій Хвещук
{module mod_knopka_comments}