Мовні маніпуляції кремлівський «поліглотів»
Російська мова залишається одним з основних інструментів політичних інтриг для Путіна. При цьому диктатор Росії не хоче бачити того факту, що ця мова навіть для Росії є і залишається не рідною і на неї може чекати те, що робилося з українською мовою на Сході України протягом останніх 50 років.
Власне, якщо говорити про російську мову на теренах самої Росії, то вона взагалі довгий час була чужою для більшості населення. Як зазначає Юрій Липа в своїй праці «Розподіл Росії», посилаючись на російських дослідників, до кінця 19 століття навіть в Підмосков’ї в ряді сіл російською мовою не послуговувалися і власне не розуміли її.
Справа в тім, що сучасна російська мова виникла на основі літературної мови, якою переважно користувалася російська аристократія. На відміну від решти слов’янських мов, вона увібрала в себе дуже багато слів іншомовного походження, зокрема, німецьких і французьких, адже саме ці мови часто-густо були рідними для значної частини аристократії в Російській Імперії.
Більшість же населення Росії, що мало неслов’янські корні, переважно виховувалося на церковнослов’янській, яка походила від староболгарської мови, а навіть не староруської. Тому багатьом росіянам так важко дається до розуміння українська мова. До речі, доказом неруського походження населення Центральної Росії є те, що воно погано засвоює інші слов’янські мови, на відміну від слов’янських народів на Захід і Південь від Петербургу і Москви. Навіть мова донських козаків є куди ближчою до української, ніж до власне, народної мови населення Московії.
Мову, як зброю в асиміляційній політиці, вперше масово стали застосовувати більшовики від часів Сталіна. В царській Росії така політика була неефективною, адже більшість населення імперії не мала достатнього рівня освіти, селяни до 1920-х років в кращому випадку мали можливість закінчувати церковно-приходські школи.
Із появою політики «лікнепу» мовна асиміляція стала важливим знаряддям політики комуністів, досвід яких активно стало переймати керівництво Кремля в 90-х, особливо від часу приходу до влади Путіна.
Саме останній став активно використовувати фактор «російськомовних громадян» сусідніх країн для їх, цих країн, політичної дестабілізації. Як вдарила така політика по Україні і по Білорусі, думаю, нікому нагадувати не потрібно.
Однак Путін і його посіпаки зовсім не хочуть помічати того фактору, що в окремих регіонах РФ російська мова практично зникла з ужитку – це окремі регіони Північного Кавказу, це республіка Тува, більшість населення Далекого Сходу вже говорить китайською, а половина Приуралля (Татарстан, Башкортостан) в побуті та й на службі переважно користується рідними мовами автохтонних народів цього регіону. Десь подібна ситуація спостерігається й в Карелії.
Тому політика Путіна із «мовного тероризму» може призвести до зворотної реакції, але вже в бік російської мови. І так буде, поки в Кремлі не збагнуть, що принцип «поліглот – не той, хто знає багато мов, а той, хто зумів нав’язати свою мову чужим націям», є хибним і грає проти московських «мовознавців».
P.S. Для порівняння – українці за статистикою на розмовному рівні вільно володіють 2-3 мовами, тоді як більшість росіян, особливо тих, що живуть за межами великих мегаполісів, – тільки однією. І то – навіть не російською літературною (літературною, до речі, українці краще володіють), а якимось суржиком, добре оздобленим діалектизмами, російським матом і фєнєю.
Сергій Багряний
{module mod_knopka_comments}