Знову шаблі без книжок?
Без потужної ідеології, себто пояснення, що є, що повинно бути, як цього досягти, будь-який військово-патріотичний рух може здеградувати до збройного хуліганства.
Коли «Правий сектор» звинувачують у слабкій інтелектуальній складовій за надміру прямої дії, то йдеться про ваду не лише цієї організації. Вона є жертвою загальноукраїнської біди, що полягає у зневазі до аналітики, експертного опрацювання проблем, ідейно-теоретичних питань. Ось чому, навіть наблизившись до жаданої влади, чимало наших партій не знають, що робити, й не роблять нічого. Вони витрачають свої кошти на що завгодно: на масові акції, політичні фестивалі, виборчі кампанії, політологів, які лізуть зі своєю вербальною діареєю в усі екрани, – тільки не на створення потужних аналітично-експертних центрів. І відповідно мало що можуть запропонувати тій частині суспільства, котра системно мислить і здатна суттєво посилити (чи, навпаки, своєю неучастю послабити) будь-який громадський рух.
А як засвідчує історія людства, поєднання зусиль людей діла й людей думки може творити великі проекти. Нехтування інтелектом (що особливо поширено серед політиків-бізнесменів, скоробагатьків на кшталт нинішнього президента України) поєднується в дуже багатьох партійних лідерів із комплексом нарцисизму: я сам усе знаю, навіщо мені якісь експерти?.. У військово-політичних структурах популярними є думки такого штибу: головне діяти, а аналітика й теорія якось потім докладуться. Не докладаються… У політиці, як і в науці, має абсолютну рацію нобелівський лауреат Нільс Бор: «…немає нічого практичнішого за хорошу теорію».
Мало показати масам свою зброю і силу, треба розповісти (переконливо, яскраво, талановито) суспільству, заради чого існує ця сила, чому саме так треба діяти, чому необхідно підтримувати власне цю структуру, що вона зробить і як, коли прийде до влади. З огляду на все це важко назвати серед партій, що критикують «Правий сектор» за неувагу до ідеологічних питань та роз’яснювальної роботи в суспільстві, таку, яка не могла б адресувати цю критику самій собі й не демонструвала б такої самої зневаги до аналітичного ресурсу та експертних можливостей.
«Правому сектору» треба розуміти, що всі великі збройні рухи – це водночас потужні ідеологічні, а нерідко й культурні феномени.
Наприклад, знамените повстання таборитів, що хитало цілу Європу кілька десятиліть, було сильне не лише військовою вправністю чехів, а й великими ідеями отця Яна Гуса, що надихали тисячі людей. Без цього вчення все виродилося б у кілька збройних сутичок. Бойовий прапор для перемоги потребує прапора ідейного.
Певно, революція в Англії не набула б таких масштабів і значущості, якби не ідеологічний комплекс, створений тамтешніми пуританами, який надихав «залізнобоких» Олівера Кромвеля… І чи відбулася б Велика французька революція без усього того, що зробили в ідейній сфері Руссо, Вольтер, Дідро, Монтеск’є?
Наш великий воїн гетьман Петро Сагайдачний з усім військом Запорозьким співпрацював із Львівською братською школою, розуміючи, що саме такий союз шаблі й книги зміцнює Україну. Віддаючи належне духовному аспектові національного бунту, він із допомогою Патріарха Єрусалимського відновив українську православну ієрархію.
Ірландська республіканська армія (ІРА) саме тому змогла так довго протистояти більшим за неї потугам, що діяла як складова сильної політичної партії «Шин фейн» із її розробленою національною ідеологією.
УВО та ОУН мали не тільки бойові підрозділи, а й поважних ідеологів та ціле гроно афільованих з українськими націоналістами ідеологічних структур і впливових інтелектуалів. Деякі з них формально не належали до ОУН, як, приміром, знаменитий Дмитро Донцов. ОУН i УПА так довго протрималися в боротьбі із циклопічними репресивними машинами Гітлера й Сталіна саме тому, що створили на західних землях велике ідейне середовище, яке охоплювало мільйони українців, зробили свою справу справою всього тамтешнього суспільства (чи принаймні його більшості) й зуміли організувати масову підтримку власної боротьби. Вони не були «самотніми героями», як поки що «Правий сектор».
Без ідеології та розгалужених зв’язків із громадянським суспільством збройні формування не мають перспектив, перетворюючись на дужі руки без мізків. Адже ніколи не досягне мети той, хто її собі не уявляє, не здолає дороги той, хто не знає, куди йде… Збройні формування є вельми ефективними саме як елемент ширшої системи, тоді як самі собою вони вироджуються в отаманщину, в хаотичну псевдоієрархію польових командирів, військових вождів, середньовічних лицарів-феодалів на певній території, доволі анархічних мережевих структур тощо.
Брак аналітичності призводить до цілком практичних наслідків. Сьогодні патріотичним силам доводиться вирішувати технологічно вельми складну проблему: як поставити на місце знахабнілу владу олігархічних бізнесюків, нездатних відмовитися від хижацьких інстинктів навіть над прірвою, і водночас не перетворитися на несвідомих статистів у політичному театрі Кремля…
Поки що брак інтелектуалізму призводить до абсолютно зайвих затрат енергії найактивніших верств українського суспільства. Багато героїзму, самопожертви, сміливості, але коефіцієнт корисної дії доволі низький, а часом контрпродуктивний. Регулярно в Україні з’являються нові організації – символи національної надії. Яскраво спалахнувши, вони швидко гаснуть. А кланово-олігархічна злочинна система лише зміцнюється, набуваючи гнучкості й витонченості в процесі пристосування до громадських протестів, та аж ніяк не позбавляючись хижості й жадібності, виступаючи такою самою зрадливою і глибоко антиукраїнською за своєю суттю.
Ігор ЛОСЄВ
{module mod_knopka_comments}