Про системну співпрацю Києва з діаспорою

Друк
Створено: 19 вересня 2017 Перегляди: 419

50Стефан РОМАНІВ: «Ми будемо просити наші громади в усьому світі знову порушити питання визнання Голодомору геноцидом»

Генеральний секретар Світового Конгресу Українців, голова комісії з визнання Голодомору геноцидом проти українського народу Стефан РОМАНІВ по кілька разів на рік буває в Україні. Цього разу приводом стала участь у низці заходів з нагоди відзначення 50-річчя створення та діяльності Світового Конгресу Українців. Зустріч із паном Стефаном відбулась напередодні Дня Незалежності, тому розмову ми почали з питання, що для нього особисто означає ця дата.

«...УКРАЇНЦІ В УСЬОМУ СВІТІ ПОВИННІ ПОДУМАТИ, ЩО ВОНИ МОЖУТЬ ЗРОБИТИ ДЛЯ СВОЄЇ КРАЇНИ»

— Це етап в українській історії, коли ми можемо радіти, що здобули незалежність. День незалежності — це також час для того, щоб українці в усьому світі подумали, що вони можуть зробити для своєї країни. Очевидно, треба пам’ятати, що триває війна, існує агресор і ми мусимо зберегти те, що здобули.

— Чому, на вашу думку, Україна відстає від балтійських країн та Польщі в інтеграції до ЄС і НАТО, маючи кращі економічні показники на 1991 рік?

— Україна є досить специфічною країною щодо Росії, яка завжди трактувала Україну як меншого брата, якого вона не хоче відпустити. Проте Україна відривається від Росії, тому сьогодні потрібно говорити не про те, що було, а що буде далі. Ситуація в Україні була набагато гіршою у політичному аспекті. А тепер після програм декомунізації та українізації України, думаю, рух на шляху євроінтеграції піде швидше. І це попри те, що Україна зараз воює і постійно мусить себе захищати.

«ОСТАННІМИ РОКАМИ ДІАСПОРА НАБАГАТО КРАЩЕ ЦІНУЄТЬСЯ, І УКРАЇНСЬКА ВЛАДА КОРИСТУЄТЬСЯ ЇЇ ДОСВІДОМ»

— Ми бачили, як балтійські країни активно залучили діаспору до державного будівництва. У деяких з них президентами були представники діаспори. Можливо, це теж було одним з недоліків української влади, що вона не скористалась досвідом діаспори?

— Останніми роками діаспора набагато краще цінується, і зараз українська влада користується її досвідом. Світовий конгрес українців у переговорах з різними президентами та урядами дав зрозуміти, що тут існує великий людський ресурс та досвід, а також доступ до різних програм і високопосадовців, які можуть допомогти Україні. І сьогодні ми бачимо результат цього.
СКУ та інші подібні організації пропонують свою допомогу Україні. Ми радили запровадити в Україні антикорупційний орган, подібний Австралійській комісії з питань правоохоронної непідкупності. Це зовсім незалежна від уряду структура, яка відповідає лише перед парламентом. Представники цієї структури мають право у будь-який час зайти у будь-яке міністерство, а до вересня всі наші міністерства і державні структури мусять звітувати перед парламентом про свою діяльність.
Навіть простий громадянин може звернутися до цієї організації і сказати: існує така-то проблема, і я хочу, щоб її розслідували. Це важливо для того, щоб люди мали довіру до уряду і знали, що його хтось контролює.
Для України також не менш важливою є медична реформа, яку пропонує Уляна Супрун, яка була директором гуманітарних ініціатив Світового Конгресу Українців. Уляна, з якою я співпрацюю з 29 листопада 2013 року, зробила дуже добру презентацію у Вашингтоні. А після провального голосування закону про реформу системи охорони здоров’я у Верховній Раді вона звернулась до українців і сказала: якщо будуть вибори, то пам’ятайте, хто як голосував: за реформи чи проти. І якщо США, ООН, ЮНЕСКО та інші підтримують ці реформи, то виникає питання, чому їх блокують, причому навіть у комісії Верховної Ради з питань охорони здоров’я.
Ще одне питання: чому в Україні бояться скасування мовного закону Ківалова-Колесніченка? Державна мова є державною, і питання державної мови і як навчатись, що вивчати — це дві окремі речі. Я не думаю, що хтось у вас забороняє комусь вивчати іноземні мови.
Мовне питання для мене дуже важливе, бо я сам учитель, але його тут занадто політизували. Справді, у вас є меншини, угорська чи російська, і хто їм забороняє говорити угорською чи російською мовою? Але всі мають розуміти, що тут є державна мова. І для нас — Світового Конгресу Українців — мовне питання є важливим. Також існує питання викладання української мови поза межами України, де є наші громади в Португалії, Іспанії, Греції чи Італії.

«У ПРОЦЕСІ РЕФОРМ АВСТРАЛІЯ БАГАТО В ЧОМУ МОГЛА Б ДОПОМАГАТИ УКРАЇНІ»

— Що можна очікувати від нового посла Австралії Меліси О’Рурк, яка прибуде у вересні в нашу країну?

— Ми вже з нею зустрічалися, а також з вашим чудовим послом Миколою Кулінічем. І в розмові з усіма послами австралійськими та українськими говоримо наступне: ви не будьте громадською організацією — ми не будемо посольством. Але ми будемо співпрацювати. Уже створено нову австралійсько-українську парламентську групу, є новий австралійський посол. І ми домовились підготувати новий стратегічний план співпраці і подивитись, що можемо робити.
Це стосується наступних питань: освіти, економіки та бізнесу, іміджу України, допомоги Україні під час війни і санкції проти Росії.
Щодо освіти. У нас існує програма Endeavor Scholarship (стипендії за старанність), яку підтримало посольство. Раніше її призначали для азійських країн. Тепер українці можуть подаватись у цю програму. Молода австралійка отримала таку стипендію і проходить навчання з певних дисциплін. Ця програма дуже важлива, щоб дати молоді можливість поїхати і навчатися.
Питання економічного розвитку. Минулого року ми планували провести тут бізнес-форум, але переносимо його, бо мусимо знайти відповідних австралійських бізнесменів, які були б зацікавлені взяти у ньому участь. І головне, щоб такий бізнес-форум приніс конкретні результати.
Ми починаємо з низької бази. Відстань між нашими країнами — 20 тис. км, і чим можемо допомогти — допомагаємо. Водночас ми вважаємо, що в процесі реформ Австралія багато у чому могла б допомагати Україні.

«МИ ХОЧЕМО СТВОРИТИ ТОВАРИСТВО «СПАДЩИНА», ДО СКЛАДУ ЯКОГО ВХОДИТИМУТЬ ДІТИ ЛЮДЕЙ, ЩО ПЕРЕЖИЛИ ГОЛОДОМОР»

51— У Канаді багато українців стає депутатами чи навіть членами уряду, а яка ситуація з цим в Австралії і що робить громада для визнання Голодомору геноцидом українського народу?

— У нас є депутат Метью Гарт, який має українське походження і є лідером опозиції в штаті Вікторія і, можливо, стане наступним прем’єром цього штату. Він має досить добрі відносини з членами двох партій щодо українських справ. Слід відзначити, що в часи Майдану Гарт вийшов з українським прапором у парламенті. Ми також намагаємось розбудовувати сітку, щоб мати прихильників у різних партіях.
Я працюю в комісії з визнання Голодомору геноцидом у світі, і ми починаємо підготовку до 85-річчя визнання Голодомору. З нагоди 75-ї річниці Голодомору ми започаткували в Австралії акцію «Незгасима свічка», яка поїхала у 32 країни світу. 17 країн світу визнали Голодомор геноцидом. І тепер ми будемо намагатися не тільки в Австралії, а просити наші громади в усьому світі знову в цьому році порушити питання визнання Голодомору геноцидом. Наприклад, у березні цього року таке рішення ухвалила Португалія, Голодомор в Україні у 1932—1933 роках визнали геноцидом з боку «тоталітарного комуністичного режиму Сталіна».
Питання визнання Голодомору геноцидом ми обговорювали з постійним представником України в ООН, щоб спільно відпрацювати кілька речей. Ми хочемо, щоб у кожній країні, де є українці, було створено товариство «Спадщина», до складу якого входитимуть діти людей, які пережили Голодомор. Якщо наступного року нам вдасться створити таку групу, то вона має право внести до ООН (як діти тих, що померли) резолюцію про визнання Голодомору геноцидом. Також з Іваном Васюнником і Володимиром В’ятровичем ми працюємо над тим, щоб закінчити музей Голодомору в Києві.
В Австралії ми вже обговорили з урядом і опозицією пропозицію щодо виділення місця, на якому можна буде збудувати меморіал, де будь-хто може прийти і помолитися за жертв: Голокосту, Голодомору, режиму Пол Пота, тероризму, збитого МН-17.

«ВЕЛИКА СИЛА СКУ В ТОМУ, ЩО МИ МАЄМО БАГАТО ЛЮДЕЙ В УКРАЇНІ, ЯКІ ПРИЇХАЛИ НА ПОСТІЙНЕ ПРОЖИВАННЯ»

— Як загалом оцінюєте співпрацю з українською владою?

— Свого часу СКУ підписав меморандум про співпрацю щодо Голодомору ще з президентом Ющенком. Це був експеримент, а я люблю працювати системно. Мій підхід такий: скажіть, що ви робите, і ми скажемо, що ми будемо робити. Ви будете нас контролювати, а ми вас. І ця співпраця з 75-річчя вшанування Голодомору дала великий успіх, бо ми системно працювали, підготували меморандум і план дій.
Сьогодні ми підписали меморандум і план дій з прем’єр-міністром Гройсманом. Свого часу ми запропонували, щоб Україна призначила торговельних представників, але не в рамках дипломатичної служби. Це можуть бути українці, але краще, якщо це будуть якісь впливові австралійські бізнесмени. Сподіваємось, що найближчим часом перший віце-прем’єр-міністр Степан Кубів прийме цю пропозицію.
Добре, що погодились на таку системну співпрацю. Ми дуже часто зустрічаємось тут з паном Кубівим і обговорюємо та вирішуємо на цьому рівні різні питання.
Можна згадати про такий епізод. Свого часу Україна і Австралія судились з питань тютюну. І через Комітет Верховної Ради у закордонних справах, який очолює Ганна Гопко, та наше посольство ми цю справу вирішили. Але це сталося завдяки системній співпраці. Ми робимо це, а ви — це. Думаю, що експертиза, яку має діаспора, є дуже важливою для України.
Зараз в Україні багато людей з діаспори, які допомагають. А ті, що приїжджають, намагаються долучитися до того, що планується. Але я завжди тримаюсь тієї засади і намагаюсь це говорити своїм колегам: не треба вирішувати питання України з-за кордону, чи то з Нью-Йорка, чи то з Мельбурна. Ми мусимо прислуховуватись до людей, які працюють тут, на місці. І я не раз говорю: якщо ви хочете щось знати про Австралію і як, що можна зробити, то можете прийти до мене. Якщо я щось хочу знати про Україну, то я не буду запитувати кожного в Австралії, що ви думаєте, що ми можемо робити. Адже зрештою треба знати місцеві нюанси, тому, вважаю, сьогодні велика сила СКУ в тому, що ми маємо багато людей тут, на місці, в Україні, які приїхали на постійне проживання. Дехто вже має українське громадянство, і вони для нас є дуже добрим показником, що треба робити, як робити, а що не робити.

Микола СІРУК, «День»