Президент «без портфеля»

Друк
Категорія: Новини в Україні
Створено: 30 травня 2019 Дата публікації Перегляди: 908

ounГоловна Рада ОУН – Київ

«Не всім дано всеє знати

і речами кермувати» – Гетьман І.Мазепа

Вибори шостого Президента України проходили незвично і дали неочікуваний результат. Нині аналітики намагаються пояснити перебіг і вислід голосувань різними аргументами, при тому вагаються прогнозувати подальший розвиток політичних змін, що їх чекає українське суспільство і, очевидно, міжнародне співтовариство демократичних та розвинутих держав. Для хворої на імперський синдром Росії демократична Україна далі залишається незрозумілою загадкою і «загрозою» для її авторитарного режиму.

Перший шок від неочікуваності виборного результату швидко проминув, і його місце зайняли обережні та почасти оптимістичні прогнози щодо продовження курсу на зміни в нашій державі. Можна навіть очікувати, що ми –можливо – станемо свідками зміни з приходом до влади молодих політиків. Вони вимагатимуть відлучення олігархів від інклюзивної політичної праці у владі, а також від економічного втручання на державному рівні. Залишаться на певний час проблемними такі сектори влади, як кланова суддівська система і державний чиновницький апарат, успадковані від тоталітарного СССР.

«В політиці не можна опиратись виключно на опінії товпи і маси, яка стоїть далеко від великих подій політики і не знає її таємниць» – таку думку ми знайшли в рукописному нотатнику «Виписки і записки» полковника УНР Михайла Кураха з 1954 року. Цю думку він доповнює ще такою мудрістю «Відповідальність людини – за всі свої вчинки, а провідника, тобто головної людини, – найбільше». Виходячи з цих життєвих та суспільних аксіом, спробуємо проаналізувати останні події в житті країни та визначити, як нам в Україні далі бути державно і як поступати політично.

Насамперед виходимо з існуючих реалій. На президентських перегонах першим пройшов фінішну лінію Володимир Зеленський – шоумен і телеактор з кабаретного жанру, російськомовний, без жодного політичного досвіду, зате «ювелірний» (від «КЮЗ») та інших ділових справ бізнесмен. Зеленського вважають несистемним політиком. Він погодився брати участь у політ-технологічному проекті з метою стати, нібито, «слугою народу». Він вийшов на арену політичних змагань без конкретної програми, тобто він став президентом «без портфеля», а з особливих завдань. В усіх складних та важливих питаннях він буде повністю залежний від свого експертного довкілля, яке щойно тепер і на ходу біля нього буде складатися.

xe

У виборчій програмі кандидат ЗЕ застосовував супроти своїх конкурентів тактику словесних провокацій, з метою потягнути супротивника на «слизьку», некомфортну стежку. Він одразу також заявив, що йде у президенти лише на один термін! Що дуже важливо. Адже, це свідчення, що в нього відсутня і візія майбутнього України, і немає стратегії досягнення свої політичної мети. На всі важливі питання існування, виживання, захисту та розвитку Української держави у ЗЕ-ленського не було жодної конкретної відповіді чи пропозиції. Це не означає, що в його групі помічників та майбутньої АП із часом не сформулюють адекватні відповідні на політичні та всі інші виклики. Але тепер усе суспільство перебуває у фазі певної тривоги, непевності та очікування, які можуть остатися без необхідних та задовольняючих відповідей. Поживемо, відчуємо.

Багато хто з українців захоплено вказує на «велику перевагу» в голосах, відданих за кандидата ЗЕ-ленського, свідомо не вникаючи в статистичну суть отих 73% голосів у другому турі. Нагадуємо, що усіх виборців в Україні (включно із закордонними округом) є 29,6 млн осіб. Із них взяли участь у голосуванні 18,4 млн — тобто 62,2 % від усіх виборців. За нового президента проголосувало 13,5 млн — тобто 45,5 % від усіх виборців. Відповідно, це буде 73,2 % від тих, хто взяв участь у голосуванні. Крім того, треба мати на увазі, що бл. 10 млн взагалі не голосували, а багато хто віддав свій голос за «ЗЕ» на знак відкритого (хоча не конче «розумного») протесту проти кандидатури чинного Президента П.Порошенка. Соціологи пояснюють, що вагома частина критично невдоволених своїм соціальним станом українців голосували за «ЗЕ». Якщо врахувати цей фактор, то реальних голосів за несистемного кандидата ЗЕ – відчутно менше. Таку настанову видно теж із результату першого туру: тоді ЗЕ отримав 32% від явки 63% на голосуванні, а це становить лише 20% від усіх виборців. Іншими словами, в результаті хитрої політичної технології та висунення «несистемного» кандидата в президенти, країна отримала на посаді глави держави не тільки політика «без портфеля», але й міноритарного представника суспільства, якого багато хто обійшов із різних мотивів, чи то – мовчанкою, непевністю, боязким очікуванням?

Важливо звернути увагу на використання нових технологій у виборчих кампаніях, що їх використовують у багатьох країнах, і в Україні теж. В попередні роки з допомогою специфічних технологій до влади прийшли майже всі українські президенти, за винятком хіба В.Ющенка та П.Порошенка, яких було обрано волею народу через протестні Майдани. У цьогорічних змаганнях за посаду президента Україна пережила технологічну новизну. Новими стали складність і тонкість застосованих технологій з допомогою комп’ютерної цифрової системи, як ефективного засобу впливу на людські маси й цілеспрямованого досягнення, зокрема, комерційних цілей, а в нашому випадку – політичної мети.

ВПЛИВ НА МАСИ ЧЕРЕЗ ІНТЕРНЕТ-МЕРЕЖУ

Застосовану групою навколо кандидата «ЗЕ» технологію впливу на політичний вибір українців – не можна вважати популізмом, що його у нас практикує відомий популіст «радикального розливу» О.Ляшка; це швидше новий мультіпопулізм, що діє за правилом – ніхто нічого не обіцяв, і ніхто нічого не винен. Це – зовсім нове слово у виборчих технологіях. Цю ситуацію можна образно описати ще таким чином: мільйони українців опинилися в цифровому дзеркальному лабіринті, в якому бачили не реального Зеленського, а фактично відображення своїх власних – сподівань, бажань та переконань.

Ми запросили пояснити деталі цього незвичного технологічного механізму Євгена Клименка, випускника Києво-Могилянсьскої Академії та Senecа College в Торонті, в якого є спеціяльність ІТ-проєктного менеджера. Пропонуємо вашій увазі поглиблений аналіз із цього приводу:

Україна, маючи цілу низку власних викликів, перебуває ще й під впливом глобальних тенденцій. Одна з них – це деформований, спотворений соціальний інтернет та його бізнес-моделі.

Усе почалося ще тоді, коли транснаціональній корпорації з найбільшим пошуковим сервісом Google запропонували Freemium-модель власної монетизації (інакше – безкоштовні сервіси). Тобто, кінцеві користувачі не платять за користування інтернет-послугами. Хто ж тоді? А платять рекламодавці, спонсори контенту, себто треті сторони.

Для своїх платних клієнтів Google та Facebook розробили цілу низку складних інструментів для роботи з аудиторіями, їхнього аналізу та формування такої пропозиції, від якої користувачі ніяк не можуть відмовитися. Тим часом гачок, на який підсаджено користувачів, змушує провайдерів постійно поповнювати та покращувати мережу, розповідаючи їм про їхні власні інтереси, коли вони завантажать усе новий контент.

Якщо виробничі компанії використовують цей інструментарій для створення все кращого продукту та ефективної рекламної кампанії, то різні політичні сили почали використовувати його для формування власного політичного продукту. Показовою є ситуація зі британською політ-консалтинговою фірмою Cambridge Analytica, яка опанувала цей інструментарій досконало, тим самим вплинувши на американські вибори 2016 року, а також на британський рух за вихід із ЄС (Brexit).

Врешті-решт, і в Україні застосували нові підходи у виборчій кампанії шостого президента. Із публічних джерел відомо, що політичні технологи кандидата В.Зеленського виділили, щонайменше, 30 цільових груп та підсовували їм те, що ті 30 цілових аудиторій хотіли «купити», себто чути. Тим часом сам кандидат не випадково мовчав, як «риба».

Чисто технічно це виглядає, що виборці легкодумно «купили» не один «інформаційний продукт», а 30 абсолютно різних, персоніфікованих “продуктів” з часто не сумісними характеристиками. В межах цих груп кожен бачив тільки те, що турбує саме його: «зарплата в $4000”, «зниження податків», «припинення війни», та «Крим – це Україна» і т.п.

Безперечно, соціальні медіа та інтернет-сервіси нового покоління дають багато можливостей для новітнього бізнесу, персонального самовираження та покращеної комунікації. Проте, вони стали теж небаченим досі за потужністю інструментом для політичного дослідження та маніпуляції.

Оскільки ці технології в своєму дизайні мають примус користувачів максимально розповідати про свої інтереси, бажання та цінності, отримана через цю е-технологію інформація є предметом для створення замовником дуже якісного персоніфікованого продукту, зокрема – політичного.

Фактично українці не обирали президента Зеленського, скоріше точну копію самих себе.

Клименко Євген – Київ

Х Х Х Х Х Х Х

ГОЛОС СУМЛІННЯ, ГОЛОС НАЦІЇ

На сайті Диалог.UA від 13 травня появилася поезія відомої поетеси Ліни Костенко. В кращому жанрі громадянської лірики, авторка викладає свою літературно оформлену позицію – і гнів! – із приводу суті та результату та поведінки великої кількості українського виборця під час президентської кампанії.

Актуальну політичну поезію Ліни Костенко можна ядерно схопити у формі заклику юрби: «Нам лідера!».

КОСТЕНКО Ліна

Кричали ледарі: «Нам лідера!
Хоч поганенького! Аби!»
На цю біду немає лікаря…
Не дай Бог, бути лідером юрби!

Шакали знову ошукали,
тепер вони вже не шакали,
тепер вони: то «за», то «проти»,
то шахраї, то патріоти.

Доборолися! Добалакались!
Досварилися, аж гримить!
Україно, чи ти була колись
незалежною хоч на мить:

від кайданів, що волю сковують,
від копит, що у душу б’ють,
від чужих, що тебе скуповують,
і своїх, що тебе продають?!

Популяція! Нація! Маси!
І сьогодні, і вчора, й колись
українського пекла гримаси
упеклися мені. Упеклись!

Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство,
і віки безголів’я вогонь, –
хай він спалить усе це нікчемство,

українського пекла вогонь!

У сучасному, непростому й високорозвиненому світі політика стала складною, вимогливою і відповідальною справою. Від політиків вимагають не тільки харизми і бажання керувати державою, а й необхідних знань та здатності комунікувати, передусім із колом своїх однодумців та з різнонамітними сегментами суспільства. В Україні вже зародилося і позитивно розвивається те, що ми звикли називати громадянським (індивідуальні права) та громадським (групові інтереси, однодумці за уподобаннями) суспільством.

Тепер уже назріла потреба чіткіше структурувати українське суспільство, яке розподіляє відповідальність за стратегічні завдання та потреби на різні його сегменти – професійні структури, станові верстви, на традиційні конфесійно-ідеологічно оформлені спільноти, на регіони і т.п. Таким чином державні політики отримують легітимацію від більшості виборців і завжди повинні змагатися, аби отримати якнайширшу підтримку від усіх груп виборців. Названі й перебуваючи ще в зародку структури, а через них активну частину громадян держави, об’єднує і мотивує національна ідея, вона з часом стає державницькою ідеєю, яка закодована в тексті Конституції та інших державних атрибутах, серед яких передусім – історична територія, національна історія, державна мова.

Україна перебуває нині в тій фазі, де вона має зробити наступний крок в її модерному державотворенні. У фазі структуризації суспільства на всіх рівнях.

ДОСВІД 10-РІЧНОЇ ДАВНОСТІ

Замість остаточних підсумків виборчого процесу, яких нині ще зарано підбивати, варто нагадати про аналіз із виборів у 2010 році, де багато що перегукується з нинішньою ситуацією в нашому суспільстві. Тоді у другому турі змагалися за президентське крісло Янукович і Тимошенко Юлія. З архіву передруковуємо уривок тексту п.н «Післявиборний період – Спроба аналізу й програмування». Вражає схожість результатів голосування й прогнозування розвитку подальших подій.

« Президентські вибори-2010 відбулися. За всіма політичними, судовими і технологічними ознаками – вони мали легітимний і демократичний характер, наскільки такі оціночні характеристики з великою умовністю можна прикладати до теперішніх українських реалій.

В Україні – новий Президент, з яким доведеться мати справу до обрання його наступника – через конституційно передбачені 5 років або раніше, як ми це вже пережили за президентства Леоніда Кравчука, який зрікся президентської булави під тиском страйкуючих шахтарів з південного сходу країни. Цей досвід українців може повторитися, особливо за умов поглиблення економічної кризи, неспроможності «нової» влади (точніше: старої, бо «номенклатурної» та бизнесової) справитися з гігантськими проблемами в країні та здатності націонал-демократичних сил переорганізуватися й створити ефективну і всенародну опозицію. Шлях повернення до влади у Києві лежить тепер через вибори на місцевому рівні, а також через оновлення та омолодження партійних структур, які геть заникли і втратили свою самостійність і вплив на політичні рішення.

Незважаючи на те, що обраний кандидат у президенти від регіоналів має слабку й обмежену легітимність у народі і не володіє, поки що, більшістю у парламенті, в політикумі та серед громадянства поширюється незадоволення новим, асиметричним укладом політичних сил, панує певна депресія та мають місце емоційні випади на адресу передусім вчорашніх націонал-демократичних політиків у владі. Адже «переможців» не судять. Подекуди ця зневіра доходить до розгубленості щодо майбутнього країни і страху безповоротно втратити досягнене за останніх 5 років. Такий стан зрозумілий, але не обґрунтований політично та й ідеологічно, в ньому надто багато суб’єктивізму, відсутній реальний політологічний аналіз».

Подібні міркування можна прикласти й до сьогоднішньої ситуації в Україні. З тою різницею, що ми відтоді пройшли довгий і бурхливий політичний шлях, та багато що за той період змінилося в самій державі, і в навколишньому світі. Не мине багато часу, як український загал усвідомить ті зміни та глибокі реформи, які зробила влада протягом останніх 5 років: у сфері оборони України проти російського агресора, на міжнародній арені, у плані внутрішньої стабілізації країни, в освіті, в гуманітарній сфері, в секторі охорони здоров’я, децентралізації і т.п.

Тепер розпочинається нова праця, себто змагання і боротьба за майбутнє України, яке не було виразно сформульоване переможцем у виборчій кампанії. Однак, оглядачі та соціологи звертають увагу на те, що динаміка виборчої кампанії та її результати, тобто віддані голоси і за Зеленського, і за Порошенка підсилили україноцентричність усього суспільства. Маємо на увазі сучасного суспільства, де за переможця голосувала значна частина молодих українців, у віці від 18 до 30 років. Їхні очікування не всі справдилися, й тому бажання змінювати країну швидше і ґрунтовніше взяло верх у виборчих настроях над позитивами, які в Україні таки сталися й якими користується усе суспільство. Але цього було для багатьох замало.

Буде добре і корисно, якщо український політикум, і разом із ним наше суспільство через свої національно-демократичні структури, тепер активно підсилять процес реформування територіальної адміністрації, який має завершити радикальний курс на децентралізацію держави на місцевих виборах у жовтні 2020 року. Громади тоді отримають значні повноваження та фінансові ресурси, вони з того часу також нестимуть більшу політичну відповідальність за розвиток держави, вони матимуть змогу підняти рівень національної економіки на небачений дотепер стрибок.

Динаміка виборчих настроїв в українському суспільстві в наступні місяці на послабне і не зникне. Навпаки, Президент оголосив про розпуск парламенту й схвалення кількох важливих законів (скасування недоторканості, відкриті партійні списки, про незаконне збагачення). Перед нами буде гаряче літо – не тільки кліматичне, але й виборче.

Незважаючи на застереження щодо законності передчасного розпуску ВРУ, більшість політичних сил давно готуються до чергових виборчих перегонів, це ж їхня політична воля визначатиме головні структурні зміни у владі і політичний курс держави. І не забудьмо: ЗЕ прийшов лише на один термін! А на інавгурації заявив, що може і не добути до кінця терміну.

Наша патріотична громадськість очікує чітких сигналів також від національно-демократичних і націоналістичних сил, щоб допомогти змінювати державу свідомою участю у виборах у цьому й наступному році.

Київ, травень 2019 р. Головна Рада ОУН