Сергій Жадан: «Україні потрібні нові обличчя»

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 21 лютого 2010 Дата публікації Перегляди: 6601

Сергій Жадан в інтерв‘ю австрійській Die Presse пояснює, чому не голосував на президентських виборах, та запевняє, що розкол в Україні – тільки ментальний.

Український письменник Сергій Жадан говорить про президента Януковича та становище літератури. «На мою думку, нинішня Тимошенко така сама, як Віктор Янукович. Вони представляють різні олігархічні клани», – каже він.

Die Presse: Тиждень тому у Вашій країні були президентські вибори. Як Ви до цього поставилися?

Сергій Жадан:
Я не ходив голосувати; багато інших теж ні. Значна частина з тих, що голосували за Тимошенко, вибрали її як менше зло з двох. На мою думку, нинішня Тимошенко така сама, як Віктор Янукович. Вони представляють два різні олігархічні клани, не обтяжені демократичними ідеями.

Що зміниться за Януковича?

У мене великі побоювання. Швидше за все, у нас попереду п’ять поганих років. Але, як відомо, всі кандидати походять зі старої політичної системи. Думаю, Україні потрібні нові обличчя. Бо весь час ті самі політики, що ми їх бачимо по телевізору вже 15 років. Неможливо, щоб Янукович щось змінив; його спонсорам реформи ні до чого.

У західних мас-медіа Україну часто описують розділеною надвоє – на схід і захід, що вороже протистоять одне одному. Невже це правда?

Так, зараз це правда, Україна розділена. Половина за одну політичну ідею, за Захід, Європу, а Східна Україна та Крим орієнтуються на Росію. Наші політики нічого не роблять, аби хоч трохи змінити цю важку ситуацію. У нас, на сході, Західну Україну вважають дуже агресивною. А там багато хто впевнений, що східняки – то самі комуністи і фанати Путіна. На жаль, дотеперішній президент Ющенко теж із цим нічого не робив. Він не був президентом Східної України.

Чи може дійти до реальної напруги?

Це лише ментальний конфлікт. Але: ми живемо в державі, де великі економічні та соціальні проблеми. Наші політики кажуть, що ці проблеми неістотні. А значно вирішальнішим, виходить, є те, якою мовою ми розмовляємо, наші національні герої, історія та інші стереотипні речі. Для багатьох людей нині це справді важливо!

Ви є прикладом того, що буває й по-іншому. Походите зі сходу, але пишете українською мовою. Чи зважає на це Ваше оточення?


Це не проблема. Я пишу й говорю українською. Мовна ситуація складна. Тут, у Харкові, більшість розмовляють російською, але в них немає агресії щодо української мови. Коли я звертаюся до людей на вулиці українською, чимало українською і відповідають. Або ще один приклад: я живу в районі новобудов. Тут мешкає море людей, які приїхали в місто з села. Удома вони розмовляють українською або мішаниною з двох мов. А як їдуть у центр, то переходять на російську. То такий радянський стереотип: у місті мусиш спілкуватися по-російськи, а вдома можеш по-українськи.

Що там зараз з українською літературою? Вона вже набула сучасного іміджу чи все ще сприймається як старомодність?

За останні десять років ситуація змінилася. Серед студентів українська література стала модною. Є багато молодих авторів, які організовують фестивалі, читання; дуже популярні поетичні слем-турніри. Ці 17-18-річні літератори часто мають справжніх фанів. Парадокс: на читання приходять 100, 200 людей, зате українську книжку купити не завжди легко. Просто наш книжковий ринок контролює російський видавничий бізнес – і не скрізь продають українські книжки.

Ваша остання [прозова] збірка «Гімн демократичної молоді» вийшла в 2009 році в німецькому перекладі. Над чим працюєте тепер?


Я закінчую новий роман. Він з’явиться у травні або червні в Україні, і я сподіваюся, що наступного року його опублікують німецькою. У романі розповідається про чоловіка, якому десь 35 років. Через довгий час він повертається в регіон, де виріс. Це подорож крізь час, так званий соціально-меланхолійний роман. Ідеться про Східну Україну, про моє рідне місто Луганськ на українсько-російському кордоні.

Отже, книжка автобіографічна?


Ні, це цілковита вигадка [сміється].

Оригiнал матерiалу:
http://diepresse.com/home/politik/aussenpolitik/539670/index.do?f…

УІС