Мова – самозахист нації

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 03 серпня 2012 Дата публікації Перегляди: 1927
Прихильники закону про мовну політику зазвичай закидають своїм опонентам, що ті носяться з українською мовою як з писаною торбою, в той час, як треба розвивати економіку, виплачувати зарплати, піднімати спорт, культуру і т.д. Мовляв, а кого ви своєю мовою нагодуєте? Не будучи людиною, яка вважає економіку чимось другорядним для державотворення, однак, заперечу: мова – це не лише душа народу, як люблять повторювати деякі патріоти, та своєрідний носій генетичної пам’яті, але й іноді – єдиний імунітет від асиміляції, єдиний спосіб вижити у ворожому середовищі, вижити в умовах експансії.

Адепти «двуязичія» в Україні чомусь не думають, що якби не мова, то наразі б в Світі могло не існувати таких націй, як фіни, як естонці, як угорці, як баски, як латиші, як грузини, як литовці, як чеченці, як казахи і ще безліч великих і малих народів… Мова, особливо якщо вона кардинально відрізняється від тієї, якою послуговуються сусіди, дає можливість врятувати не лише окремих людей, але й цілі народи від процесів денаціоналізації та асиміляції. Якби фінська мова не відрізнялася від мов сусідів – шведів і росіян, то фінської нації зараз як такої не існувало б. Фінська мова, що відноситься до фіно-угорської групи мов Уральської мовної сім`ї, після здобуття Фінляндією незалежності в 1918 р., використовувалася лише 30% населення країни. А що зараз? Зараз в цій успішній, розвинутій, чи не найбезпечнішій для проживання країни фінська мова переважає за вжитком шведську, і це попри те, що свого часу Радянський Союз відібрав у фінів Карелію, де проживала значна частина носіїв фінської та споріднених мов.

Або ось інший приклад – Латвія. В цій країні кількість російськомовних громадян на початку 90-х років сягала половини населення. При чому, це були росіяни, які взагалі відмовлялися латвійську мову вчити. Але вдумлива політика латвійських патріотів, серед яких, до речі, були й ті ж таки громадяни російського походження, призвела до того, що цьогоріч на референдумі всі питання щодо другої мови раз і назавжди відпали – «за» висловилися лише 25% громадян. При цьому, щось не було чутно, щоб хтось тікав до Росії через мовні утиски! Чи ось Хорватія. Ситуацію щодо утисків мови в цій країні в 20 ст. можна чи не найкраще порівнювати з ситуацією в Україні. Хорватській мові взагалі відмовили в праві на існування як окремій, вона стала лише діалектом вигаданої сербськими шовіністами так званої «сербо-хорватської мови». Схожість двох мов – хорватської і сербської – була дійсно велика, навіть більш вони були подібні, ніж українська та російська. Але! Хорватам вистачило клепки не засмічувати свою мову сербськими словами. До того ж врятувало мову й те, що на письмі хорватські слова позначалися латинкою, а не кирилицею. І серби як не намагалися, але не змогли перевчити «нерадивих братів» писати на свій манер. Мова в Хорватії стала однією з основ національної само ідентифікації, що дозволила вибороти та розбудувати хорватам незалежну державу. До речі, подібним чином свою мову вдалося врятувати й чорногорцям. Зараз Чорногорія так само суверенна країна.

В більшості країн, які були колись окуповані великими імперіями, в першу чергу під переслідування і заборону підпадала мова. Бо окупант, укріпившись при владі, намагався в першу чергу знищити мову підневільних народів, щоб ліквідувати потенційне джерело нестабільності. Так англійці робили з ірландською мовою, а іспанці – з каталанською і баскською.

Для України питання збереження єдиної державної мови – це питання національного самозбереження, збереження українського народу як такого. Бо імперські амбіції путінської Росії щодо запровадження «Русского міра» ще ніхто не відміняв.

Сергій ПАРХОМЕНКО

ОУН

 

{module mod_knopka_comments}