Бізнес-політика

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 03 серпня 2012 Дата публікації Перегляди: 1912
Для того, щоб стати добрим фізиком чи математиком, програмістом або ж філологом, потрібно не тільки здобути якісну вищу освіту, але й цілковито віддаватися обраній професії. Проте є дві сфери, яким особливо не пощастило. Це історія та політика. Практично кожен охочий може формулювати та популяризувати власні погляди на історію України, при тому, що їхнє позитивне оцінювання публікою ґрунтується не на їх науковості, а, скоріш, на вмінні яскраво подати окремі факти, супроводжуючи їх гострими, гучними коментарями чи висновками. Утім, від того, що, скажімо, Олесь Бузина паплюжить Тараса Шевченка та інших визначних українців, історія не зміниться. Змінитися може хіба що стан здоров’я Бузини, коли хтось згадає другу точку Декалогу українського націоналіста «Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації». Значно гірше, коли перші-ліпші люди беруться за політику. Адже вони своїми діями або ж бездіяльністю визначають сьогодення та майбутнє України та українців.

Особливої популярності набула традиція, коли в політику, а саме в народні депутати, йдуть бізнесмени. Їхня мотивація буває, переважно, двох різновидів – захистити депутатським мандатом власний бізнес від зазіхань конкурентів (найчастіше – інших представників чинної влади), або ж скористатися парламентськими можливостями для розширення власного бізнесу та особистого збагачення. На жаль, виборці ставляться до таких бізнес-нардепів достатньо лояльно. Адже, балотуючись, вони роздають через благодійні фонди матеріальну допомогу, ремонтують школи, церкви, лікарні, відновлюють або ж встановлюють пам’ятники. Таким чином, залишаючи на території обраних для балотування виборчих округів чимало об’єктивно корисних зроблених справ. А те, що вони робитимуть в парламенті – не так вже й важливо. Навпаки, існує така популярна теза, що саме мільйонери і потрібні у владі – вони вже все мають (чи то заробили, чи то «прихватизували» свого часу), отож, ймовірно, красти не будуть. Можна і надалі думати і голосувати саме так. Але все ж політика і бізнес повинні бути чітко розмежовані. Бізнесмен повинен працювати і дбати про власні інтереси, інтереси свого підприємства. Якщо ж він не просто бізнесмен, а український підприємець, то ще й допомагатиме і різним українським справам. Натомість політик повинен працювати і дбати про загальні, національні інтереси – якщо він український політик. Бути українським політиком – бізнесменом неможливо. Рано чи пізно влада, у разі потреби, знайде важелі впливу на його бізнес-інтереси, і на цьому принциповість народного депутата закінчується.

Кожен повинен зробити свій вибір – ти працюєш або у політиці, або у бізнесі. Не варто бізнесмену обманювати самого себе («я зможу стати українським політиком»), щоб потім обманювати своїх виборців («я не був змушений стушкуватися, просто така моя фракційність, чи таке голосування – то на користь України»). Рівно ж не варто і виборцям самим обманюватися («та він стільки зробив, та то треба його обирати»), щоб потім не буркотіти розчаровано («знову тушку обрали»).

30 липня офіційно стартувала виборча кампанія до Верховної Ради. Хоча бізнес-політики вже хто кілька місяців, а хто – кілька років «опікувалися» окремими мажоритарними округами та матеріальними питаннями місцевих виборців. 28 жовтня – день вибору. Що потрібно людям – це бути вдячними тим українським підприємцям-меценатам, які відчувають потребу і мають можливість допомагати власному краю. А обирати до Верховної Ради слід тих українських політиків, які чітко зробили свій вибір – займатися не приватними бізнесовими, а спільними, українськими справами, працювати в ім’я України. Обирати потрібно гідне, українське майбутнє для себе та для своїх дітей.

Юлій Хвещук

УІС

{module mod_knopka_comments}