Антиукраїнські провокації тривають

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 21 січня 2010 Дата публікації Перегляди: 6862
Олег Романчук, шеф-редактор журналу «Універсум»

Після перших результатів екзит-полів, проведених 17 січня на виборчих дільницях під час голосування на виборах Президента України, російські журналісти й політики, присутні у вечірній студії телеканалу ICTV, не приховували свого задоволення. Нарешті, мовляв, “з печерним українським націоналізмом буде покінчено”. Тим часом Олег Тягнибок, представник українського “печерного націоналізму” від ВО “Свобода” отримав за попередніми підрахунками аж два відсотки голосів виборців по Україні. Навіть на Львівщині за Олега Тягнибока проголосувало менше, ніж шість відсотків виборців… То де ж він, цей “печерний націоналізм”, якого так бояться росіяни?

Та ми не про це. Ми про російський шовінізм. В Україні. Процвітаючий. Справді “печерний”. Так, на сторінках київської російськомовної газети «Бульвар Гордона» від 5-го і 12 січня 2010 року в дусі кращих совєтських традицій боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» надруковане інтерв’ю (дві подачі) з професором, доктором історичних наук Анатолієм Чайковським під претензійними назвами: «Хворобливий і хирлявий Бандера володів надзвичайними лідерськими амбіціями і в боротьбі за владу був безпощадний» та «Бандера і Шухевич були агентами гітлерівських спецслужб, і цим усе сказано».

Сперечатися з професором і наводити аргументи, які вщент розбивають “аргументацію” та “факти” доктора історичних наук, - марна справа. За роки незалежності побачило світ чимало об’єктивних публікацій на тему ОУН і УПА. Разом з тим не можемо оминути деякі псевдоісторричні інсинуації. Так, професор Чайковський звинувачує українських вояків батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» у тому, що вони “мирних львів’ян масово розстрілювали, вішали, закопуваливали живцем, а перед убивством над багатьма знущались”. Мовляв, “сотні польських інтелектуалів і тисячі громадян єврейської національності оунівці знищили лише в перші дні окупації”.

Проблема розстрілів мирних жителів у Львові в перші дні німецької окупації розглядалася на Нюрнбергському процесі 15 лютого 1946 року і 30 серпня 1946-го. Прокурор Руденко заявив таке: "Загони гестапівців ще до захоплення Львова мали складені за наказом німецького уряду списки найвидатніших представників інтелігенції, призначених до знищення. Одразу після захоплення Львова почалися масові арешти і розстріли" (Нюрнбергский процесс: Сборник документов в 7 т./ Под ред. Р. А. Руденко. - М.: Госюриздат, 1958. - Т.4. - С.67).

Там же є такі слова: "Вбивства радянських громадян здійснювалися не випадковими бандитськими групами німецьких офіцерів і солдатів, а згідно із затвержденими планами німецькими військовими з'єднаннями, поліцією та СС" (Там же. С.66).

Зрештою можна відвідати інтернет-сторінку http://pl.wikipedia.org/wiki/Theodor_Oberlander і побачити й зрозуміти справжню суть дезинформаційної акції КГБ у справі Теодора Оберлендера (Oberlandera) та батальйону «Нахтіґаль» (Batalionu Nachtigall). Там же поміщені й копії документів КГБ, які розкривають методи дезинформації совєтських спецслужб.

Та є ще й інша цікава інформація. 1948 року еміграційна лондонська газета «Orzeł biały» в №46-48 надрукувала спогади графині Кароліни Лянцкоронської (Karolina Lanckorońska) «Німці у Львові» (2003 року в краківському видавництві «Znak» побачили світ «Wspomnienia wojenne. 22 IX 1939 - 5 IV 1945» Кароліни Лянцкоронської). У цих спогадах вона називає безпосередніх виконавців убивства польських професорів у Львові й польської інтелігенції в Станіславові (нинішньому Івано-Франківську). Лянцкоронська була арештована тамтешнім гештапо, яке очолював гауптштурмфюрер Ганс Крюґер. Саме за його наказом у Станіславові було арештовано і замордовано 250 вчителів початкових і середніх шкіл, лікарів та інженерів.

Під час допитів Кароліни Лянцкоронської, гадаючи, що вона вже ніколи не зможе вийти на волю, Ганс Крюґер похвалився, що саме він брав участь у ліквідації польських вчених у Львові. Повідомив також, що «Feldgestapo» (польова таємна державна поліція) вже мало при собі готові списки осіб, призначених для ліквідації. І тільки-но фельдгештапо опинялося на зайнятій вермахтом території, негайно приступало до виконання наказу. Польове ґештапо не затримувалося довго в одному місці, а рухалося услід з лінією фронту, співпрацюючи з «Einzackommando SS».

Після п’ятитижневого перебуваннея в станіславській в’язниці Кароліну Лянцкоронську було відвезено 8 липня 1941 року до Львова у в’язницю на вулиці Лонського. Там її допитував комісар у справах політичних Вальтер Кутшманн. Він повідомив, що її родичі з королівської італійської сім’ї інтерновані за особистим наказом Генріха Гімлера, і саме тому Кароліну Лянцкоронську допроваджено до Львова.

Під час допитів на вулиці Лонського графиня зрозуміла, що Куштманн не любить Крюґера, відтак наважилась переповісти йому про своє п’ятитижневе перебування у станіславовському гештапо, де її особисто допитував Крюґер. Розповіла і про тамтешню польську інтелігенцію, яка за наказом Крюґера була арештована і без жодного суду ліквідована. У відповідь Куштманн повідомив, що Крюґер на своєму сумлінні має ще одну справу вже тут, у Львові. Тоді Лянцкоронська повідомила все, що чула від Крюґера про його безпосередню участь у знищенні польських професорів львівського університету. Несподівано Куштманн признався, що й він брав участь у ліквідації вчених, виконуючи накази Крюґера У статті «Наша і не наша «Вулецька справа»», надрукованій у «Львівській газеті» 21 квітня 2005 року, журналістка Оксана Форостина аргументовано заперечує совєтську версію трагедії на Вулецьких пагорбах - причетності до розстрілу польської професури Львова українських вояків «Нахтіґалю». Вона (совєтська версія), м’яко кажучи, не збігається з польською. Цитуємо: «Свідчення та документи, зібрані доктором Зиґмундом Альбертом (Zygmunt Albert) у книзі «Kaźń profesorow lwowskich - lipiec 1941» / studia oraz relacje i dokumenty zebrane i oprac. przez Zygmunta Alberta Wrocław 1989, яка побачила світ у видавництві Вроцлавського університету 1989 року, спростовують причетність до неї ОУН.

По-перше, знищення інтелігенції та провідних громадських діячів у захоплених містах, згідно із заздалегідь підготовленими списками, передбачав Гітлер і Гімлер ще до початку війни. Очевидно, до них потрапили люди, які потенційно могли організувати й очолити рух опору. Для страт міністр Райху та керманич СС Гайнріх Гімлер створив спеціальні підрозділи - айнзатцкомандо. Підрозділами командували офіцери СС і поліції, вони не підпорядковувалися ні судам, ані прокуратурам. 1939 року, коли німецькі війська захопили Польщу, каральна акція відбулася у Кракові. Арешти у Львові здійснювала та сама ейнзатцкомандо під керівництвом доктора Ебергарда Шоенґарта, що й у Кракові. Саме група Шоенґарта вже 2 липня 1941 року заарештувала професора “Львівської політехніки” і колишнього прем’єр-міністра Польщі Казімєжа Бартля. Відтак свідчити про причетність “Нахтігалю” до страти офіцерів може той факт, що цей батальйон входив до складу абверу (бойовики були одягнені в мундири вермахту), і поліцейсько-репресивні функції не належали до його компетенції. У ніч із 3-го на 4 липня 1941 року львівських професорів, учених, лікарів заарештовували СС, поліція та польова жандармерія під керівництвом офіцерів СС.

По-друге. Версію про причетність ОУН не підтверджують жодні документи Нюрнберзького трибуналу чи інших архівів.

По-третє. Версію про причетність “Нахтігалю” до вбивства львівських учених 1959 року почала поширювати радянська пропаганда. Професор Василь Косик, автор дослідження “Україна і Німеччина” доводить, що висунуті звинувачення мали ще одне конкретне пояснення. Вони були спрямовані на професора Т. Оберлендера, міністра у справах вигнаних, репатрійованих і переслідуваних під час війни німців в уряді Конрада Аденауера. Лейтенант Т. Оберлендер у червні-липні 1941 р. був зв’язковим офіцером батальйону “Нахтігаль”, що й використали для кампанії дискредитації. Німецький трибунал не знайшов підстав для визнання вини Т. Оберлендера в інкримінованих йому злочинах. Але інформація про “злочин українців” набула розголосу й досі її використовують в ураїнофобській публіцистиці, передовсім польській.

По-четверте. Доцент Кароліна Лянцкоронська, якій дивом вдалося врятуватися з гестапівського полону, стверджувала, що захмелілий комендант гестапо Ганс Крюгер зізнався їй у причетності до страти львівських професорів. Згодом Крюгера засудили за розголошення державної таємниці.

І нарешті: коли після війни доцент Гелена Круковська подала позов про вбивство її чоловіка, професора Круковського, у суд Людвіґсбурґа, німецький прокурор визнав, що вбивство професорів є справою рук його співвітчизників. Попри те, що серед виконавців розстрілів учених були особи, які говорили українською, немає жодних доказів про їхню причетність до ОУН. Також є свідчення німецького офіцера Вальтера Куштманна, що частину списку становили українці. Але, знову ж таки, немає жодної інформації, коли і за яких обставин склали його.<…> Чи можливо, що польський дослідник Зиґмунт Альберт має якісь особливі сентименти до ОУН, і відтак намагається “відбілити” її? Навряд. Чи задля того, аби відвести підозри від ОУН, Кароліна Лянцкоронська ризикувала життям і виступила як важливий свідок у процесі над Гансом Крюгером? Малоймовірно. Чи може “справа львівських професорів” ускладнити діалог між львівською громадою і поляками? Теоретично - так. Чи може таке ускладнення вплинути на добросусідські стосунки України та Польщі? Може. Кому це вигідно? Будь-кому, тільки не українцям.

1956 року пам’ятник розстріляним львівським ученим на Вулецькому пагорбі був майже готовим. Проте його так і не встановили. Нині на вулиці Лукаша є лише пам’ятний знак на їхню згадку. Тимофій Махоньов розповів, що бачив пам’ятник і був знайомий із його автором. Центральна постать монумента була зліплена за портретом професора Казімєжа Бартля. Але колишній польський прем’єр-міністр видався радянській владі Львова таким же неблагонадійним, як і німецькій. Українська влада наразі не визначилася».

Національний портал