Віковий ювілей гайстаршого священика

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 23 березня 2010 Дата публікації Перегляди: 6694

В юності ювіляр товаришував із Степаном Бандерою

Найстаріший греко-католицький священик Богдан Нуд 19 березня відсвяткував своє сторіччя. Незважаючи на поважний вік, ювіляр добре пам’ятає проголошення державності у червні 1941 року, псевдособор, на якому ліквідували УГКЦ та зустрічі із катакомбними єпископами. Так, ніби ці події трапилися вчора.

  Народився отець Богдан у селі Лагодові Перемишлянського району, а нині живе у Львові разом із донькою. Щодня у своєму помешканні він править Службу Божу. Священику важко пересуватися, тому кілька літ поспіль він практично не виходить за межі помешкання.

- Я прокидаюся десь о восьмій годині ранку, - розповідає отець Богдан, - молюся, снідаю. Рано п’ю каву з хлібом та сиром. На обід зупа, дуже люблю борщ. А от одягнутися сам не можу. Прошу доньку, щоби допомогла, бо не маю сил зігнутися. То така старість. Тому й на вулицю не виходжу, треба, щоби двоє людей мене підтримували і допомагали йти сходами. Раз на рік, на Зелені свята, мене виводять з дому і везуть на цвинтар до жінки. А так весь час сиджу вдома.

У свої сто років священик, на диво, має добрий зір. Відтак, щоби не сумувати, коли залишається сам у квартирі, бере лінзу та читає книжки та газети. Перевагу надає історичній літературі, а в газетах насамперед шукає статті про Церкву та матеріали на суспільно-політичну тематику. Іноді дивиться телевізор. Проте серіали священика не цікавлять, дивиться тільки новини. Маючи за плечима столітній досвід, священик добре орієнтується не тільки в минулому, а й питаннях сьогодення. Голосував на виборах президента. Однак каже, що переміг не його кандидат. Відтак, спершу з тривогою сприйняв обрання Януковича президентом, але згодом заспокоївся - дуже втішився, коли новобраний президент відмовився вводити другою державною мовою російську. Тож вірить, що діяльність Віктора Федоровича не піде на шкоду незалежності України.

- Я люблю читати про історію, - каже священик і показує старі фотографії, - бо багато подій відбувалося на моїх очах. Ось я - молодий семінарист - стою разом зі своїми однокурсниками. А на іншій фотографії митрополит Андрей Шептицький біля ще не зруйнованої церкви Святого Духа у Львові. Я його добре пам’ятаю. Знав особисто також і владику Стернюка, Величковського та Чернецького. А в гімназії у Стрию вчився з Бандерами. Степан навіть радив поступати до університету, щоби потім я свої знання використав для добра України. Бо богословів, казав він, і так є достатньо. Але я його не послухав.

У родині отця Богдана Нуда було чимало священиків. Та й батьки змалечку його привчили до молитви. Тому після навчання у гімназії Богдан одразу подався до духовної семінарії. Серед яскравих згадок тих часів – свято української католицької молоді, що відбулося у Львові у червні 1933, в якому взяло участь десятки тисяч людей. Молодий семінарист Нуд стояв тоді на сцені поруч із єпископом і тримав його жезл. Коли ж Богдан закінчив семінарію, одружився і отримав свячення, то перебрався на свою першу парафію у село Вовків, а потім 1937 року до села Загірочко.

- У Загірочко я душпастирював 60 років, - згадує ювіляр. - Усяке було. Пам’ятаю, як прийшли і пішли перші совєти. Вони тоді у селах нікого не займали, Церкву не нищили. Тільки якийсь чиновник приїжджав до мене і радив, щоби я залишав священство і ставав учителем. Обіцяв інші роботи. Я відмовився, і нічого мені за то не було.

Набагато важче стало жити священикам після війни. Особливо, коли влада вирішила ліквідувати УГКЦ. Змусили перейти на московське православ’я і отця Богдана. Проте брати участь у псевдособорі категорично відмовився. А згодом священик зв’язався із підпільним греко-католицьким єпископом Василем Величковським і перейшов під його юрисдикцію.

- Українські священики тоді хотіли зберегти Церкву, - веде мову о. Нуд. – Перейшли на православ’я, але духом  залишалися католиками. Знали, що другі совіти надовго прийшли. Але владика Величковський застерігав нас. Казав: „Наставиш їм палець, то вони відкусять руку”.

Офіційно будучи православним священиком, о. Богдан зберіг вірність УГКЦ. Під час Служби Божої він ніколи не згадував ім’я московського патріарха. І парафіяни до цього поставилися з розумінням. Навіть попереджали отця, коли в церкві з’являлися підозрілі незнайомці в цивільному. Тому коли наприкінці 80-х років минулого століття з’явилася релігійна свобода, парафія отця Богдана Нуда однією з перших перейшла в лоно УГКЦ. І ніхто проти цього в селі не протестував.

Юрій Оленець

Новий погляд