Заява проводу ОУН. Степан Бандера – політик міжнародного виміру

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 18 вересня 2009 Дата публікації Перегляди: 5490

До річниць народження і загибелі провідника ОУН

Нинішній рік особливо багатий на круглі історичні дати, які є ключовими для історії України та світу у ХХ столітті. Першого січня ми відзначали 100-річчя з дня народження Степана Бандери, а 15 жовтня українська громада вшановує 50-ту річницю загибелі Провідника ОУН із рук кремлівського агента. Між цими двома датами відбулася доленосна подія, що її у Польщі 7 вересня понад 20 представників держав та урядів світу спільно відзначали: 70-річчя змовницького нападу Німеччини й СССР на Польщу, про що дві тоталітарні держави й ідеологічні близнюки домовилися в секретному пакті Ріббентропа-Молотова.

 Українські націоналісти на чолі зі Степаном Бандерою у той складний час Є Д И Н І рішили підняти прапор боротьби за суверенність і державну незалежність України. Тоді, коли брунатний та червоний імперіялізми готувалися до збройного зудару за володіння над Україною і згодом над усім світом, Революційний Провід ОУН з ініціативи С.Бандери і його однодумців вирішили змагатися за суб’єктність України та українського народу на її етнічній території. Вони виклали свої вимоги у низці політичних меморандумів, готували з 15 тисяч ідейної молоді Похідні групи із завданням утворювати державні адміністрації на звільнених теренах, організували автономні військові батальйони й кущі самооборони, свідомо готуючись до захисту вимріяної державності. С.Бандера застосував політику доконаних фактів, покладаючись виключно на власні сили. Тим він змушував усі конкуруючі та ворожі сторони визначитися стосовно суверенності України.

У документах на адресу німецької влади Провід ОУН(р) твердо заявляв, що їхня мета є відновлення незалежної української держави і що «тільки повністю суверенна Українська держава може забезпечити українському народові вільне життя і повний всесторонній розвиток її народу» ( 2-ий Великий Збір ОУН(р).

Після проголошення відновлення незалежності України Актом 30 червня 1941 року, Провід ОУН(р) у своїх меморандумах на адресу державних чинників Берліна зайняв однозначну позицію: українські націоналісти вважали німецьку владу ворогами українських політичних прагнень, гнобителями та визискувачами українського народу. Тому, що С.Бандера та його співборці на настійливу вимогу німців відмовлялися відкликати Акт 30 червня 1941 р., ОУН(р) розпочав збройну боротьбу проти нацистських і комуністичних окупантів. Українські націоналісти пропонували міжнародну концепцію національної, політичної й економічної перебудови Європи, базованої на принципі вільних національних держав під гаслом «Свобода народам і людині!»

Нацисти й комуністи проявили жорстоку одностайність супроти українських самостійників. Відступаючи під натиском нацистів, большевики чинили антилюдську розправу над українськими націоналістами й патріотами. Кривавий слід їхніх злочинів стелився від львівської тюрми на Лонцького та численних інших в’язниць - аж до Києва; там у підвалах НКВД розстріляли батька Степана Бандери - о. Андрія Бандеру, а в нацистському концтаборі Освєнцимі закатовано двох братів Степана Бандери – Василя й Олександра, третій брат Богдан загинув наприкінці війни в збройному підпіллі на Херсонщині, а сестер Володимиру та Оксану большевики вивезли в сибірські концтабори. Нацисти арештували провідних членів ОУН(р) і проводили масові вивози і розстріли українців, поляків і жидів.

Є Д И Н И М справді українським суб’єктом у роки 2-ої Світової війни був український визвольний рух. Розбудований членами ОУН під керівництвом С.Бандери, він став загальнонаціональним, і в ньому взяли участь сотні тисяч українців. Із підпільного націоналістичного протипольського руху він переріс у всеукраїнський визвольний рух з єдиним політичним та військовим керівництвом, яке після арешту С.Бандери й Голови УДП Я.Стецька очолив Головний командир УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич-Чупринка. Визвольний рух 40-50-их років ХХ століття взяв на себе функції підпільної держави - функції як внутрішньо- , так і зовнішньополітичні. Таким чином український визвольний рух де-факто став суб’єктом міжнародного життя, активним чинником війни. Після падіння Української Народної Республіки внаслідок червоної агресії Москви український народ знову набув ознак суб’єктності, змусив світ рахуватися з інтересами України. Це був також один із переможних політичних кроків українців, який, після неминучої імплозії комуністичного режиму в СССР, призвів до проголошення державної незалежності у серпні 1991 року.

Степан Бандера – яскрава й небуденна особистість, яка виконала в історії визвольних змагань України видатну і дуже важливу місію. Дехто сьогодні, змальовуючи постать С.Бандери, часто обмежується до першого періоду його діяльності як члена і керівника Крайової Екзекутиви ОУН, а замало висвітлюють його вирішальну роль у визначенні політики ОУН на початку 2-ої Світової війни та після неї. С.Бандера був проникливим політичним аналітиком, талановитим ідеологом, автором фундаментальних статей про перспективу національної революції; він був добрим організатором і далекоглядним провидцем розвитку української визвольної революції, на шлях якої він привів ОУН після його звільнення з польського ув’язнення в 1939 році. Саме Бандера визначив і непохитно дотримувався самостійницької позиції ОУН(р) супроти німецьких та пізніше - большевицьких окупантів України.

У післявоєнний період С.Бандера знову очолює ОУН(р). З-поміж політичних біженців і депортованих в еміграції українців з усієї України він активно гуртує членство в Закордонні Частини ОУН, покликає до життя для дипломатичної праці на міжнародній арені Антибольшевицький Блок Народів (АБН), що його очолив Я.Стецько. Від 27.9. 1944 року аж до рокового дня у жовтні 1959 року, коли кремлівський агент вистрілив в його обличчя смертельну отруту, Степан Бандера усю свою увагу, увесь свій талант присвячував єдиній справі: визволенню України з московської неволі і пошукам друзів у світі, які підтримували б справедливу боротьбу та універсальний політичний ідеал ОУН(р) - «Свобода народам і людині!» С.Бандеру високо шанували друзі й чужинці, які в його особі віддавали честь борцям за Україну, за її свободу і за елементарні людські права.

Відзначаємо 50-ту річницю того трагічного дня, коли Москва насильно з наших рядів вирвала непохитного борця за Україну, Провідника ОУН(р) С.Бандеру. Це було вчинено підступно й анонімно. Однак свою кримінальну і політичну відповідальність супроти України та її борців Москві не вдалося довго приховувати. Виконавець атентату проти С.Бандери, агент із перевертнів КГБ Богдан Сташинський у серпні 1961 року перебіг на Захід. Йому дошкуляли докори сумління і страх. Він зізнався у скоєних ним злочинах: 12 жовтня 1957 р. він убив у Мюнхені д-ра Лева Ребета, а 15 жовтня 1959 р. Степана Бандеру. У днях 8-19 серпня 1961 р. виконавць політичних убивств став перед Федеральним судом ФРН у Карльсруге.

На відкритому судовому розгляді західний світ уперше офіційно та документально дізнався, що Москва застосовує вбивство людини як політичний засіб. Після відомого Нюрнберзького процесу над провідними нацистами, у Карльсруге найвищий суд Німеччини удруге в новітній історії розкриває антилюдську сутність і механізм тоталітарного державного ладу, а перший раз юридично формулює судовий вирок проти комунізму як злочинної системи. Німецьке правосуддя засудило Б.Сташинського як «співучасника» злочинного замаху на С.Бандеру, а справжніми злочинцями назвало – голову КГБ Шелєпіна та уряд СССР, саме їх названо справжніми організаторами і виконавцями вбивства С.Бандери через третю особу. Ця юридична аргументація увійшла в історію німецької та міжнародної юриспруденції як безпрецедентна.

Суд над московськими вбивцями С.Бандери перед усім світом довів, що замах на життя Провідника ОУН(р) не був звичайним вбивством, а був - злочином проти людяності, грубим порушенням міжнародного права, замахом на права людини, спрямованим проти Божого закону «Не вбивай!», що його дотримуються всі культурні народи й держави світу. Разом з тим Федеральний суд у Карльсруге виніс вирок, який став одним із найгостріших оскаржень Совєтського Союзу; він повторно засудив народовбивство «брунатного фашизму» (нацизму) тепер у виконанні «червоного фашизму» (большевизму); цей вирок служив також пересторогою, окриком і тривожним сингалом для всіх людей і народів світу. Прикриваючись політичними гаслами про «міжнародний мир» та «мирне співжиття», Москва видавала таємні накази вбивати мирних людей.

Найбільший урок із судового процесу над убивцею С.Бандери зводиться до питання: скільки агентів у скількох країнах далі підготовляють замахи за наказами із Москви? Невидима рука Кремля після 1959 року ще багато разів чинила аналогічні злочини, відомі й деякі з них донині не з’ясовані.

Усвідомлене знання про вчинені політичні вбивства і чуйність перед подібними загрозами – така є ціна не тільки за нашу свободу, але це теж плата за нашу безпеку. За безпеку кожної людини, безпеку всіх людей, які почуваються вільними і хочуть надалі жити вільними.

В цьому полягають політичне значення і людська велич Провідника Степана Бандери, його життя і загибелі у боротьбі за свободу і державність України, за свободу всіх поневолених комунізмом народів. З нагоди сумної трагедії, яка сталася 15 жовтня 1959 року в Мюнхені, збережімо навіки пам’ять про цю знакову постать для України, для Європи, для світу.

Водночас плекаємо тверду надію, що мине небагато часу, коли на святих Печерських пагорбах золотоверхого Києва відроджена нація нарешті воздвигне національний Некрополь для славних Синів і Дочок України. Тоді на Батьківщину повернеться і з відповідними державними почестями буде перепохований прах Степана Бандери. А разом із ним повернуться з чужини тлінні останки інших видатних діячів України, що їх доля закинула за межі Батьківщини, або яких вічно підступна рука Москви знищувала і продовжує знищувати, на чужині і в Україні.

Слава Україні! Слава Степанові Бандері!

Київ, 15 вересня 2009 року.

Провід ОУН-революційної

 Джерело: ОУН