"Поза ефіром". Пам'яті Георгія
Нещодавно, розбираючи старі відеокасети, я знайшла фільм, який так і не вийшов в ефір. Мабуть, у кожного журналіста є така робота, яка з різних причин не побачила свого глядача. У цього фільму - своя історія.
У лютому 2001, в розпал акції "Кучму геть!", тодішній шеф-редактор служби новин телеканалу "Інтер" Анна Безлюдна запропонувала мені зробити журналістське розслідування про зникнення колеги Георгія Гонгадзе.
Тоді ще гайки політичної цензури на ТБ закрутили не повністю і думалось, що така програма можлива. Ми з режисером Анною Гресь і оператором Володєю Якименком побували у Львові і Грузії, у Тбілісі поставили свічку на могилу батька Гії, в військовому гарнізоні знайшли його колишніх побратимів.
За два тижні ми відзняли 20 годин відео, записали багатьох політиків, з якими Георгій спілкувався і працював, отримали інтерв'ю з тодішнім Генпрокурором Михайлом Потебеньком, його заступником Олексієм Баганцем, що вів справу Гонгадзе, тодішнім секретарем РНБО Євгеном Марчуком.
Ще мали відзняти інтерв'ю з прем'єром Віктором Ющенком, керівником адміністрації президента Володимиром Литвином, добивалися розмови з головним міліціонером Кравченком, хотіли хоча б на прес-конференції задати кілька запитань Леоніду Кучмі.
Але вже на початку березня тодішній керівник телеканалу "Інтер" Олександр Зінченко попросив припинити роботу над фільмом. Олександр Олексійович сказав, що за ним - телеканал, це серйозний бізнес, великий колектив, і він просто не може цим ризикувати, підставляти сотні людей.
Тоді ця історія стала однією з причин, чому я прийняла рішення йти з каналу разом зі своїми товаришами.
Ми розуміли, що політична журналістика і українське телебачення скоро будуть речами несумісними. Але навіть уявити не могли, як швидко закрутять гайки і наскільки стерильними стануть новини. Про жанр розслідування, політичної аналітики, ток-шоу в прямому ефірі взагалі можна було забути.
Звичайно, всі відзняті матеріали залишилися на каналі. Але зникнення Георгія у 2001 році не давало спокою його колегам, це була головна тема всіх наших зустрічей, розмов і суперечок.
Він дуже любив своїх Соломію і Нану, вчив їх англійської та грузинської, розповідав безліч історій про походи в зоопарк, показував їхні малюнки і радів кумедним словам, які вигадують всі діти.
Потім я весь час думала, як важко Мирославі пояснити малим, де їх тато. Як нестерпно його мамі, як страшно його друзям, колегам з УП.
З відзнятого відео ми змонтували фільм на річницю зникнення Гії і планували показати його у колі друзів. Нам важлива була пам'ять про Георгія. Тодішнє керівництво служби новин "Інтера" дозволило нам взяти касети - при умові не використовувати деякі інтерв'ю політиків і гострі моменти наших розмов. Тому у фільмі немає, наприклад, інтерв'ю з Потебеньком чи певних шматків розмови з Морозом чи Марчуком.
Через 10 років після зникнення Гії ми й досі вибудовуємо власні версії його загибелі. Бо ж офіційної до сьогодні немає, покарані лише виконавці, а імена замовників і підбурювачів слідство не назвало.
Його зникнення стало початком кінця "ери Кучми" . Касетний скандал значно послабив Україну, сприяв її ізоляції і повернув в орбіту Росії.
Політики, чиї голоси фігурують на плівках, досі займають керівні посади у владі і є активними провідниками волі і політики Кремля, неначе висять у Москви на гачку.
Й досі не зрозуміло, чи міг майор, що зробив собі ім'я на трагедії Гії, попередити хлопця про небезпеку. І чи міг це зробити політик, який оприлюднив плівки.
Керівники і власники каналів і сьогодні говорять журналістам, що певні теми не варто піднімати, бо не можуть ризикувати бізнесом і колективом.
Нова стара влада стрімко повертає і насаджує все те, що так ненавидів Георгій.
І я, як сотні інших політиків і журналістів, щодня задаю собі питання - про міру нашої власної вини і відповідальності за те, що відбувається.
Ірина Геращенко