Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Любомир (Гузар) презентував свою другу аудіокнигу «Дорога до ближнього», створену в жанрі інтерв’ю. Вона створена для широкого кола читачів і є, за словами керівника УГКЦ, не збірником християнського віровчення, а розумінням сучасної дійсності.
Предстоятель УГКЦ міркує про вічні та актуальні теми: "Що таке любов?", "Як будувати стосунки між різними поколіннями?", "Чи має жінка сидіти вдома, а чоловік – працювати?", "Як провести соціальну адаптацію заробітчан, які повертаються додому?", "Як змінити ситуацію з хабарами, які використовують для благодійності?" тощо.
Новинар розширив коло запитань й поговорив з Блажейнішим про складну ситуацію, у якій опинилася Україна, про ставлення до політиків й останніх до виборців, про стосунки греко-католицької церкви з новою владою, про створення помісної православної церкви в Україні та релігійне виховання дітей.
Напередодні другого туру президентських виборів письменниця Оксана Забужко закликала голосувати проти всіх. Ви ж, навпаки, - робити вибір. Чому?
Бо це сенс виборів. Для чого вибори, якщо ми не обираємо? Люди кажуть вибирати менше зло. Але можна дивитися інакше: я вибираю того, хто може зробити щось більш позитивне. Не менше зло, а того, хто може дати кращий результат. Проти всіх – це втеча. Раз ми мали перший тур і вибрали, тоді йдемо послідовно далі. Більшість народу зголосилися з двома кандидатами, тоді треба між ними обирати, а не втікати.
Однак яку ціну ми заплатимо за наш вибір?
Вибір треба робити раціонально і брати до уваги можливі небезпеки. Ми не вибираємо між двома ангелами, а між двома політичними фігурами, і кожна з них щось з собою несе. Що буде, побачимо. Це по-перше. А по-друге, ми не повинні сидіти зі складеними руками й чекати, а взятися до роботи.
Більшість громадян чекають, що їм дадуть, бо це типова радянська ментальність. Так їх навчили: держава і партія про них подбають. Тут є виклик – вибирати працювати. Ми не перестаємо молитися, але з молитвою хочемо працювати, Бог для цього дав нам таланти. Є нова політична та економічна ситуація, тому я маю задуматися: що мені робити, щоб поліпшити ситуацію?
Нинішня ситуація є далеко не ідеальна, але що кожен з нас робить, щоб її покращити? Наведу приклад з чужого подвір’я. Президент США Джон Кеннеді в інавгураційній промові кинув цікавий клич: "Не питай, що Америка може зробити для тебе, але, що ти можеш зробити для Америки?" Це можна прекрасно застосувати до України.
Ми звертаємо багато уваги на економіку, але економіка – це тільки частина життя. Людина не тільки з хліба живе. Є духовні вартості: порядок, закон. Якщо хтось пристосовує закон до своїх потреб, викривляє його, на це треба реагувати. Сказати: "Добрі мої політики, ви не робите добра", щоб вони не думали, що вони безкарні. Це частина демократичного політикуму, де громадяни не пасивно нарікають, а реагують.
Тож ми обрали того, кого варті?
Янукович, Тимошенко, парламент - частина нашої дійсності. Ми можемо мріяти про когось іншого. Мріяти – це гарно, але треба щось робити.
Як, на вашу думку, складатимуться стосунки між УПЦ КП та УПЦ МП при президенті Януковичі? Чи не зайде в глухий кут діалог про об’єднання українського православ’я?
Я думаю, що ні. Треба підійти до справи трішки ширше. Є люди свідомі в усіх конфесіях, які будуть забезпечувати щонайменше порозуміння, з часом – зближення. Є процеси тимчасові, а є довготривалі. Це треба брати до уваги і не думати, що якщо нині немає успіху, то світ завалився. Треба пробувати один, другий, десятий раз.
Можна робити революцію, але жодна революція у світі нічого не розв’язала. Тому за допомогою революції щось розв’язувати дуже небезпечно, бо це заміна однієї групи на іншу. І народ це терпить. Але є способи, які вимагають більшої терпеливості, послідовності і тоді рано чи пізно, часом дуже пізно, приходять результати.
Чи багато часу доведеться чекати?
Йдеться про напрацювання десятків, сотень років, тому одним рішенням не розв’яжуться. Ситуація вимагає внутрішньої зміни, але вона можлива.
Як Ви ставитеся до дружби Президента Януковича та російського патріарха Кирила?
Це складна справа, яка полягає у ролі Російської православної церкви (РПЦ) у Росії. РПЦ тісно пов’язана з тим, що діється у державі. Наша традиція інакша. Ми розуміємо роль церкви, держави та їхнє співвідношення. Церква в Україні не на службі у держави, а є її партнером. Ми працюємо для народу. Це не так, як у Росії.
Ці речі треба розуміти і відповідно до цього поводитися. Ми мусимо зрозуміти, що є добре для нашої церкви, яка, на жаль, поділена, але виросла з того самого коріння: Володимира, Аскольда, Климента. Церква – це ми. І ми мусимо дивитися на себе й думати, що для нас є кращим. Політики мають своє міркування, а церква – своє. Політики повинні зрозуміти: є вартості, які рухати не можна, бо можна тяжко за це заплатити.
Після інавгурації Януковича єпископи УГКЦ звернулися до нього, як до гаранта Конституції, з проханням поважати права віруючих різних конфесій. Ви вже отримали реакцію своє це звернення?
Ні, не отримав - ні офіційної, ні неофіційної.
А на що ви очікуєте?
Нам важливо, щоб була взята до уваги наша позиція. Щоб була певна послідовна поведінка. Щоб церква у державі могла позитивно і творчо працювати. І ми це висловили. І тепер побачимо.
Не все залежить від Президента, є ціла група людей. І вони повинні зрозуміти, що вони прочитали, побачили і як будуть далі поводитися. Для мене не важлива офіційна відповідь. Замало декларацій, ми маємо тих декларацій стільки, що аж в голові шумить. Ми би хотіли бачити конкретні вчинки.
А якщо їх не буде?
Церква не загине. Мета церкви – спасіння людей. Ми дбатимемо про виховання людей, щоб вони жили у добрій спільності. Церква говоритиме людям про їхню відповідальність, щоб вони перестали бачити хабарництво як нормальний спосіб життя, щоб вони сумлінно працювали і з часом це дасть свої результати.
Як ви ставитеся до ідеї викладання релігії у навчальних закладах?
Дуже добре, але то має бути релігія, яка відповідає релігійним переконанням батьків і дітей. Якщо батьки прагнуть цього, держава повинна створити можливість вивчати дітям релігію. За Союзу був атеїзм, це була релігія держави і всі школи вчили атеїзм.
Нині всі повинні мати можливість бути на уроках згідно з релігійними переконаннями батьків і дітей. Але це має бути кваліфікована особа. Тут хочу зазначити, що кажу про уроки катехизму чи релігії, а не християнської етики. Християнська етика має бути обов’язковим компонентом для всіх. Адже Україна виросла на християнстві.
Однак є недільні школи.
Недільна школа інша, це не світська школа. Недільні школи існують при церкві, й не тільки для дітей. Це не те саме, що викладання релігії у державній школі.
Чи не суперечить це принципу відділення церкви від держави?
Йдеться про право людини на свободу віросповідання. І держава повинна дбати про право дітей пізнати їхні релігійні переконання. Держава не відповідає за підготовку вчителів релігії. Це мусить робити церква або релігійна організація. Але держава повинна створити для них умови з метою навчання дітей релігії.
Викладати релігію у школі повинен священик?
Не тільки він. Це може робити вчитель. Але він повинен мати місію від церкви навчати дітей релігії. Якщо це священик, він повинен мати педагогічну кваліфікацію.
Ольга Жила, для Новинаря