Історик, публіцист, моральний авторитет Ярослав Грицак розповів про те, як змінилися ціннісні орієнтири суспільства, про те, чому люди більше не вірять "шістдесятникам", чому хліб коштує дорожче за свободу, а також про кілька речей, яким світ може повчитися в України.
Ярослав Грицак:
Я – історик, а Марк Блок колись казав, що історики схожі на людоїдів – тобто вони харчуються конкретним людським м’ясом. Тому те, що я буду зараз говорити, – це не є якісь загальні міркування, це насправді дуже конкретна емпірика, яка походить із дослідження світових цінностей. Це проект, про який дуже багато пишуть. А найголовніше – в останні роки в нього почали включати Україну, що дозволяє поставити цей ширший контекст.
Великою перервою була війна. І насправді Друга світова має велике значення, бо війна завжди породжує бажання безпеки. А коли є це бажання безпеки, жоден рух уперед не є можливим. Тому війни є великим гальмом, коли цей рух припиняється – не кажучи вже про те, що гине багато людей, представників певного покоління.
З іншого боку, війна мала той вплив, що це була вже друга світова війна – не перша. І було очевидно, що щось у світовій системі є докорінно неправильним. Тоді й почався рух свідомий політичний – “ніколи більше війни, це ніколи не має більше повторитися”. І перед у цьому русі задала Західна Європа. Ми мало це усвідомлюємо, але створення Європейської унії – це є значною мірою відповідь на цей виклик “ніколи більше війни”.
Й одним із наслідків цього було, що Західна Європа у 1950-1970-ті роки мала величезний економічний бум, про це багато говорять і пишуть. Особливо характерні 1950-1960 роки, а найбільше – німецьке чудо, маємо також італійське чудо, маємо великі зміни в Британії. І це дало величезний зсув цінностей – радикальний, ледь не революцію. Найбільше ж це пов’язане з поколінням шістдесятих, яке проломило це повністю.
Можна сказати, що світ дуже швидко ділиться на той, що був перед шістдесятими роками, і світ після них. Це покоління цілком інакше – це покоління відкритості. Зокрема головне в ньому – це самовираження. Це покоління достатку – воно народилося в достатку, воно його саме пропонує.
Це був той найбільший зсув. А головне – це дуже заразне. Бо шістдесяті – це не тільки система цінностей, це також і поп-культура, музика. І кожна країна мала свої шістдесяті. Україна теж мала – це були шістдесятники, дисиденти і всі інші, вони теж проповідували ці цінності. Треба брати до уваги також те, що сталося в кінці 1980-х – на початку 1990-х, адже падіння комунізму теж було своєрідним продовженням шістдесятих.
Пам’ятаймо, що такі процеси були не тільки в Нью-Йорку чи Парижі а й у Празі та Варшаві. Тобто там це теж було як спроба визволитися від обмежувань комуністичної системи. Є такий характерний образ, що коли ламали Берлінську стіну, то багато студентів тримали 1968 рік, тільки перекручений задом наперед – показуючи, що це 1989. І в цьому є суть, бо між 1968-м і 1989-м є дуже сильне пов’язання. По суті, це одне покоління, яке 1968-го мало двадцять чи тридцять років, а у 1989-му приходило до влади, як-от Гавел чи Меркель.
Власне це є покоління, яке перемінило світ. І здавалося в кінці 1980-х, що це покоління перемінило світ назавжди. Пам’ятаєте цей образ – кінець історії, що приходить світ демократії, благоденства і таке інше.
Якось так стається в історії, що в момент найбільшого піку починається падіння. І тепер велике питання щодо 1989 року, де ми тепер є. Бо враження таке, що ми не пішли вперед після 1989-го, а йдемо кудись вбік, а навіть повертаємося в багатьох речах назад. Головний цей поклик і посил цього покоління шістдесятників починає завмирати. І не тільки тому, що ці люди старіють і скоро, за 10-20 років, зійдуть зі сцени, а й тому, що щось дуже важливе сталося.
Дві речі, які є найважливіші, сталися. Перша – це те, що відбулася криза 2008 року. Вона показала, що в цій загальній схемі 1960-х є те, що ми називаємо європейськими цінностями, які пов’язані із запереченням убивства і війни – а це, умовно кажучи, формула дуже проста: демократія плюс ринок. І показалося, що демократія ще працює, а ринок уже пробуксовує. Він пробуксовує в усьому світі – і це криза 2008 року показала.
Але в багатьох країнах крах ринку породив також крах демократії, бо для багатьох це пов’язувалося.
І маємо зараз другу річ у світі – наростання фундаменталізму. Мова йде не тільки про мусульманський фундаменталізм, якого ми відчуваємо, бо він має розголос. Маємо також його майже у всіх країнах, де були радикальні зміни. Бо є люди, які виграли в цих змінах – а є люди, які програли. Ті люди, які програли в цих змінах, тяжіють до фундаменталізму. І маємо так звану “Чайну партію” в Америці з республіканської партії, яка насправді є дуже фундаменталістська. Ми маємо подібний рух у Польщі, яка розкололася на дві частини. Те саме наростання фундаменталізму ми маємо в Росії, очевидно. І те, що до влади прийшов Путін – це ознака цього. І маємо, очевидно, дуже схоже в Україні.
Тобто маємо ці два найбільші виклики. З одного боку – велика криза економіки, з іншого – наростання фундаменталізму. І питання, де в цьому всьому є Україна, а це найважливіше.
Отже, можна було би думати, знову покладаючись на емпірику, що в Україні виглядають справи так само погано, як і у всіх інших державах, зокрема у сусідніх Росії та Білорусі. Було дослідження проведене світове за двадцять років після падіння Берлінської стіни – і виявилося, що насправді справи є ще гірші, ніж у комуністичній системі. У всьому світі люди готові жертвувати свободою задля хліба – це те, що називається великим поверненням назад. І те саме спостерігається в Україні.
Виглядає, що всі країни по черзі тепер від цього 1989 року відступають. Першими це почали Росія і Білорусь. Прихід Путіна і Лукашенка – це не випадковість. Тому що показують дослідження, що насправді відбувся великий регрес у цінностях населення. Населення більше програло від цих змін – і воно захотіло твердої руки й повернення до закритих систем.
Україна тим, власне, й цікава, що в неї ніколи немає передбачливості, про неї ніколи не можна сказати, що вона йде однією стороною. З одного боку, так, бачимо, що йде крен до закритого суспільства. І поява Януковича є частиною того загального крену. Десь із кінця 1990 років в Україні почалося формування середнього класу і молоді, яка має цілком інші цінності, Помаранчева революція була тільки одним із тих виявів.
Емпіричні дослідження цінностей показують, що насправді Україна й Росія йдуть різними шляхами. Якщо в Росії дійсно маємо повернення до старих цінностей, то в Україні цього немає на масову скалю. Вона йде в інший бік, тобто насправді є біфуркація. Я не кажу, що це обов’язково станеться, цього ми не знаємо – Україна може піти й одним, й іншим шляхом. Але ми знову стоїмо в тому часі, коли дуже важливе питання вибору, який буде визначати розвиток нашої країни на багато наступних років.
Завершуючи, хочу сказати, що Україна є однією з тих найцікавіших зараз територій взагалі в світі. Тому що те, куди піде Україна, може взагалі визначати розвиток цілого регіону. Оскільки цей регіон має дуже важливе місце в Європі та західній цивілізації, то це може також вирішувати, і в яку сторону похитнеться вага.
Розрив між Україною і світом все зменшується. Тому що світ проникає в Україну через різні речі, зокрема через мережі й інші мас-медіа, передусім молодь дуже включена в це – а також тому, що проблеми світу стають усе більше схожими на проблеми України. Світ усе швидше старіє, ситуація там швидше змінюється. І багато речей в Україні, на які ми часто скаржимося, – оця різноманітність надзвичайна, регіоналізм поділений – насправді це все більше й більше стає проблемою Європи. Як каже багато людей, Європа українізується. І це не конечно позитивно – це означає, що зростає кількість проблем, які схожі на проблеми українські.
Насправді в цьому є єдиний позитив – що не треба буде шукати специфічно українських і специфічно європейських розв’язок. Тому що розв’язки, які є українськими, можуть водночас бути і європейськими, західними чи взагалі світовими розв’язками. Водночас світові розв’язки можуть бути розв’язками українськими.
Інтерв’ю записане спеціально для бізнес-дискусії в рамках конференції "Давос-2013. Погляд з України"
{module mod_knopka_comments}