Табачник таки потрібен Україні? Чого чекати і що робити?

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 23 березня 2010 Дата публікації Перегляди: 6468
Усе може початися з захисту європейської моделі освіти з боку студентства... Будь-який протест суспільство підтримає… Чи прийме опозиція подарунки від Януковича?..

Розгубленість панує в українському політикумі. Передусім у стані опозиції. Лунають якісь заяви, вимоги, але все це – лише відповіді на зовнішні подразники й на дії самоорганізованої громадськості… Спробуємо спрогнозувати, як розгортатимуться політичні події в країні.

Що породило Табачника

Дмитро ТабачникНашу увагу привернули два моменти, що виглядали не зовсім логічними у діяльності кандидата в президенти Януковича та його команди після перемоги на президентських виборах.
Перше – це гучна заява в його рідному Єнакієвому напередодні другого туру виборів про наміри домагатися державного статусу російської мови. Нелогічною є така дія з кількох причин:

Будь-який кандидат, що прагне бути президентом обох берегів Дніпра мав би уникати різких рухів і висловлювань.

Та й з політтехнологічної точки зору, цей крок завдав значної шкоди рейтингу Віктора Федоровича. Скажімо, у Заході України значна частина національно-патріотичних виборців готова була проголосувати проти обох кандидатів. Заява ж Януковича підштовхнула їх до голосування за “менше зло” у вигляді Тимошенко. Таким чином, різке зростання її рейтингу більше пов’язане з неадекватною поведінкою лідера Партії регіонів, ніж з талантами самої Леді Ю” переконувати людей.

Друге – це призначення Табачника на посаду міністра освіти і науки України. Це знову ж таки суперечить бажанню Януковича бути президентом усієї України, ще більше посилює розкол і послаблює позиції нової влади в частині України.

Ми виділили б кілька чинників, котрі, на нашу думку, могли підштовхнути команду Януковича до таких дій.

Авантюрність. Виходимо з того, що команда лідера Партії регіонів просто не врахувала ситуації в країні, користувалася старими штампами щодо мотивації східноукраїнського виборця і вважала, що російська мова й Табачник дадуть змогу спочатку наростити рейтинг за рахунок проросійськи налаштованих виборців, а потім закріпити такі настрої, не зважаючи на решту України.

Самовпевненість. ПР була переконана у своїй силі, а тому не мала потреби зважати на настрої в країні і зробила ставку лише на власні сили, здатні (начебто) подолати будь-який опозиційний опір.

Російський вплив. Очевидно, Партія регіонів та її лідер мали певні зобов’язання перед Росією або ж прагнули створити передумови для покращення відносин з нею.

Політично-комерційний чинник. Припускаємо, що ПР та Янукович, з одного боку, виходили з потреби поторгуватися з проросійськими силами за електорат перед виборами, а з другого – створювали можливості для “поступок” національно-демократичним силам – після виборів. Призначення ж Табачника та інших фігур – може бути платою для комуністів за коаліційну підтримку. Коли ж почнуться реальні торги, то з уряду можна усунути за певні послуги в політичній сфері (наприклад у разі формування коаліції на законних підставах) неприйнятних для національно-демократичних сил фігур.

Експериментально-дослідницький чинник. Не можна виключати, що януковичі таким чином вирішили перевірити, наскільки важливими є ідеологічні питання для української держави, її суспільства, політичних сил національно-демократичного табору. Російська мова і Табачник – це спроба оцінити можливий спротив з боку суспільства і потенційної опозиції різким, авторитарним діям влади. Тобто, ініціатори виходять з простої експериментальної логіки. Якщо спротив буде достатньо сильним і загрозливим, тоді можна усунути його причини, наприклад, звільнивши Табачника й чітко ставши на проукраїнські та проєвропейські позиції. Робити це в Партії регіонів вміють, коли потрібно. Якщо згадаємо виборчі ролики 2006 року, то там Януковича показували саме в оточенні європейських політиків, а “проросійська карта” виглядала досить блідою. Він робить певні кроки, котрі свідчать, що влада може піти за таким сценарієм. Це і вручення Шевченківської премії за книжки про ОУН–УПА, і заява про державний статус української мови під час відзначення Шевченківських днів. Якщо ж ні суспільство, ні політична опозиція не зможуть чи не бажатимуть чинити спротив, тоді можна буде й надалі продовжувати політику “закручування гайок”, використовуючи для цього й ідеологічну сферу, не звертаючи уваги на поодинокі протести з боку інтелігенції, студентів та інших прошарків українського суспільства.

Розумна провокація. Припускаємо, що влада свідомо провокує здорові сили суспільства, аби не виконувати невигідних для України зобов’язань ні перед комуністами, ані перед зовнішніми силами. Такий метод неодноразово застосовували попередники Януковича. У свій час Кравчук постійно посилався на Рух у діалозі з центральною владою в Москві й завжди наголошував, що він не проти збереження СРСР, але ж на Заході України може статися соціальний вибух. Те саме робив Кучма, коли потрібно було знайти виправдання якимсь його антиросійським (з погляду Росії) діям.

Тобто питання російської мови та проросійського вектора для команди Януковича насправді не настільки важливі, як це подається. Швидше навпаки – це те, чим вони готові торгуватися за певні економічні та політичні вигоди. Очевидно влада очікує відповіді з боку опозиції та суспільства. М’яч, як люблять казати коментатори, на полі здорових сил суспільства…

Пряники, гноярні та стусани для влади

Учасник акції протесту проти призначення Дмитра Табачника міністром освіти і науки. Львів, 15 березня Для прогнозування варіантів розвитку ситуації слід врахувати, що основні суперечності в Україні, як правило, виникають не між владою і опозицією, а всередині влади. Адже опозицію в нашій політичній системі переможець намагається позбавити всіх ресурсів. Натомість переможці одержують усе, й основною проблемою для них стає те, як це “все” поділити між собою.

Що ж ділити? Передовсім, звичайно, “пряники” – політичні й економічні ресурси, які дає в наших умовах перебування при владі. На одержання цих “пряників” власне й спрямована боротьба за владу. Проте, за словами Булата Окуджави: “Пряників завжди на всіх не вистачає”.

Ділити доведеться не тільки “пряники”, а й працю, точніше розгрібання «гноярень», залишених попереднім урядом.

Перша проблема, як найефектніше змалювати ці “гноярні” для суспільства, аби максимально зменшити свою відповідальність в його очах. Судячи з усього, що поки що нова влада займається тільки цим. Але рано чи пізно потрібно буде працювати.

Від цього представники влади, ніби й не відмовляються. Більш того, дехто з членів команди усвідомлює, що працювати доведеться саме їм. Проте далеко не всі з них уміють це робити.

Тому на цьому флангу “боротьби” можна очікувати особливо активних дій з боку тих, хто розгрібати «гноярні» хоч і не не вміє, але любить імітувати свою рішучість і ефективність. У новій коаліції найяскравішими представниками цих сил є комуністи та близькі до них політичні групи.

Ще представникам влади рано чи пізно доведеться ділити втрати й стусани за непопулярні дії, невиконані обіцянки, відсутність швидких і певних результатів. Адміністрування як основний метод діяльності теперішньої влади, очевидно, не зможе забезпечити рішучого перелому на краще. Стару систему ніхто не демонтує і, як видно, демонтувати не збирається. Тож “ямкові ремонти” й “косметична побілка” можуть лише віддалити або повний крах, або… початок справжніх реформ. Тому ґуль і синців буде достатньо. Комусь доведеться підставляти свої лоби. Передбачливі політики вже тепер готують своїх ближніх на цю почесну роль.

Саме в контексті поділу “пряників”, “гноярень” і “стусанів” варто розглядати логіку дій теперішньої влади.

Які блага дає Табачник


Інтрига з російською мовою і призначенням Табачника дає різним політичним силам можливості: а) уже зараз одержати якнайбільше ресурсів, які дає влада; б) уникнути неприємно та невдячної праці, якою вони до того ж просто не вміють займатися; в) наперед вийти з зони відповідальності за невдачі.

Крім того, “російська мова і Табачник” дають януковичам змогу брати від влади вже зараз те, що можна взяти, перескочити від складніших проблем на простіші. Складніші проблеми залишать найбільш нерозторопним. Паралельно можна заручитися підтримкою або хоча б співчуттям громадськості, дві третини якої (за результатами президентських виборів) не підтримують теперішньої влади. Тобто, коли справи будуть зовсім кепські, можна буде позбутися і Табачника й забути про мову…

Адже якщо українському суспільству змалювати страшні наслідки русифікації і «табачнізму», то пізніше буде нескладно отримати прощення за всі економічні й соціальні негаразди, викинувши Табачника «на смітник історії».

Чи здатна опозиція прийняти подарунки від Януковича

Не залежно від того, який з перелічених чинників є найважливішим для влади, призначення Табачника – справжній подарунок для опозиції, так само, як для Юлії Тимошенко подарунком стала заява Януковича про російську мову перед другим туром. Водночас Тимошенко, як і решта опозиційних сил, поки що не здатні прийняти цей подарунок.

У будь-якому разі опозиція мала б діяти активно. Найважливіше в цій ситуації, що суспільство не потрібно готувати. Воно добре розуміє небезпеку реалізації політики Табачника. Чудово усвідомлює, що удар по освіті – це удар по майбутньому, що саме в цій сфері попередня влада досягнула позитивних результатів. Студенти, учителі, батьки вважають ситуацію в освіті життєво важливою для себе. Тому будь-яка організована кампанія знайде благодатний ґрунт.

Ті політичні сили, які б таку кампанію організували, значно посилили б свій вплив незалежно від її результату...

Міжливі кілька варіантів подальшого розвитку подій.

1. Авторитарний варіант. Опозиція слабка, суспільство реагує пасивно, і найбільш важливим для влади стає чинник самовпевненості, коли влада просто придушує опір і робить усе, що їй заманеться.

2. Жорстко-реформістський варіант. Опозиція слабка, поступово скочується на маргінес, іде на співпрацю з владою і стає нецікавою для суспільства. Натомість суспільство, насамперед студенти, яким найбільше загрожують призначення Табачника та Семиноженка, виявляє активність і таки виборює певні права. Наприклад, зберігається зовнішнє тестування, міністра Табачника відправляють у відставку, на посади гуманітарного блоку призначають нейтральних або ж проєвропейських управлінців. За браку політичної опозиційної еліти можуть з’явитися нові сили, які займуть національно-патріотичну нішу. Можлива поява нових лідерів зі студентського середовища, з малого і середнього бізнесу, які жодним чином не прив’язані до кланово-олігархічної системи й готові захищати європейську модель держави. Початися все може з захисту європейської моделі освіти, яка відкриває широкі можливості для української молоді.

Таким чином, відбудеться оновлення політичних еліт, якого поки що не сталося через вади виборчої системи, монополію на ЗМІ з боку фінансово-промислових груп. Конфлікт з владою, активні акції протесту, розвиток комунікацій і можливість швидко обмінюватися інформацією, дадуть змогу обійтися без класичних ЗМІ й створити достатній тиск для змін у законодавстві, що приведуть до влади нові сили та нових лідерів.

3. Компромісний варіант. Опозиція, передусім національно-демократична, яка не схильна до авторитаризму, перестане бути надто обережною й почне активно співпрацювати з суспільством. Тобто студенти, освітянська еліта, які вже піднялися, отримають потужну підтримку з боку різних груп українських політиків. Достатньо активна протидія владі, дасть змогу новим людям влитися до цих сил, оновити їх. Вони стануть партіями в європейському розумінні цього слова. Тобто діяльність буде прозора, ідеологічна, а всі події в державі оцінюватимуться з точки зору програмних засад. Вплив “підкилимних домовленостей” буде суттєво зменшено. Фактично відбудеться оновлення еліт із частковим збереженням старих національно-демократичних сил. За такого варіанта можна очікувати відставки Табачника, а пізніше, за умови досить активних дій, навіть відставки уряду. Більш важливим у цьому випадку для влади стане експериментально-дослідницький чинник і розумна провокація.

…За будь-якого варіанта, очевидно, потрібні активні дії. Важливу роль у цьому процесі можуть відіграти молодь та студентство. Саме вони змінювали владу й робили революції. Політики національно-демократичного табору, які поки що мають бодай якийсь ресурс, повинні сприяти молоді всіма можливими засобами. Тоді для них ситуація розвиватиметься у більш сприятливому компромісному варіанті. Якщо ж цього не станеться, вони можуть просто зникнути з політичної арени.

Незалежно від того, який варіант реалізується, молодь та студенти мають зрозуміти безперспективність нинішніх політичних сил у відстоюванні їхніх інтересів. Без сильного громадянського тиску нічого не зміниться. Саме молодь і студенти мають творити потужний громадсько-політичний рух, з якого надалі мають виникнути не бутафорні, кишенькові, диванні, а справжні політичні сили – через реформу старих національно-демократичних партій чи появу зовсім нових, котрі б утворили новітню політичну структуру України як європейської держави ХХі століття.

Петро Жук, Роман Соломонюк
УІС