ВАЛЕНТИН НАЛИВАЙЧЕНКО: «Чужа агентура в нашій владі є, але не вона визначає наше майбутнє»

На посаді голови СБУ Валентин Наливайченко здобув репутацію найбільш патріотичного керівника цієї спецслужби за всі рони її існування. В українських обставинах така характеристика автоматично стає синонімом «антиросійськості».

СБУ часів Наливайченка без комплексів оголошувала персонами нон-грата російських політиків-шовіністів і тихо ловила російських шпигунів, виступала проти продовження перебування ЧФ в Україні після 2017 року, відкрила доступ до архівів, де задокументовано операції з винищення мільйонів українців московсько-комуністичним режимом...

У країні — нове керівництво, і, відповідно, новий голова СБУ. А ми відверто спілкуємося з Валентином Наливайченком, користаючи з його теперішнього «вільного» статусу.
— Кажуть, політика в нас така недосконала, бо половина її провідного ешелону — агенти інших держав. Чи справді?

— Я не вважаю, що народ має упокорюватися під такими конспірологічними теоріями чи навіть чиїмись реальними спецопераціями. Чужа агентура в нашій владі, як і у владі будь-якої іншої держави, звичайно, є. Зрозуміло, що вона почасти впливає на ситуацію, але, повірте, не вона визначає наше майбутнє. Попри такі фактори, у нас може бути самостійна, цілком нова політика. Усе в наших руках.

— Чи часто СБУ затримує іноземних розвідників? Хто нами цікавиться найбільше?

— Остання відома історія за мого керівництва — затримання на гарячому людей, які працювали в інтересах Російської Федерації. Головний фігурант — полковник, затриманий нами. Тепер його долю визначає Генпрокуратура, а інших за рішенням суду передали Росії. Цей приклад свідчить, що ми справді є об’єктом активної цікавості іноземних спецслужб. Чиїх найбільше? Я вам скажу. Дивіться у бік країн, які ставлять під сумнів нашу територіальну цілісність. Не сподівайтеся, що це тільки газетна полеміка.

Коли ми спостерігаємо прояви сепаратизму на нашій території, то, я вам професіонально заявляю, за цим, як правило, стоїть спецслужба іноземної держави. Не може без іноземного фінансування, організаційного, агентурного сприяння така діяльність у теперішніх умовах здійснюватись. Саме тому сепаратизм такий небезпечний — і «Сойм підкарпатських русинів», і «Севастополь — Крим — Росія», і «Донецька республіка», прапори якої минулими вихідними знову з’явилися на донецьких вулицях. Всі ці справи, якими ми займались і по яких було висунуто звинувачення громадянам нашої держави, насправді є проявами нездорової діяльності щодо нашої держави чужоземних спецслужб.

— Але як це довести і зупинити, якщо йдеться про «ідейні виступи», а не, скажімо, військово-технічну розвідку?

— Це дуже серйозна і професійна робота. Найважливіше — спрацювати на випередження, не допустити зовнішнього фінансування якогось напівлегального референдуму, за результатами якого несподівано буде оголошено, що ця територія вже, виявляється, не українська...

— Галину Климович, керівника слідчої групи Генпрокуратури з розслідування справи про отруєння Віктора Ющенка, вже «витиснули» з ГПУ. Чи має ця справа ще якісь перспективи?

— Повірте, як професіонал я знаю, що кажу: над отруєнням Ющенка працювала міжнародна банда зі зв’язками у спецслужбах...

— Суддя Зварич, заарештований свого часу СБУ із вилученням у нього кількох «наколядованих» мільйонів, наразі не дійшов до лави підсудних. Що ви знаєте про перебіг слідства?

— Найперше має бути покараний він та всі його спільники — це 7–8 осіб високого рівня у мантіях, які тоді працювали як банда, піраміда у суддівській владі України. Виходячи з матеріалів цієї справи, має бути повністю реформована судова система. А простіше кажучи, встановлений серйозний контроль (зокрема й громадський) задля недопущення хабарництва у суддівському середовищі, щоби за гроші жодна справа не вирішувалася. Це інтерес кожного громадянина у цій державі — і мене, і вас, і наших дітей. Настав час, на мою думку, створення спеціальної прокурорської групи з повними правами для розслідування та передачі до спеціального суду (з рівнем, що відповідний Верховному Суду) усіх справ про злочини на такому високому владному рівні. Це суттєво збільшить результативність таких справ і максимально скоротить час їх «життя».

— Як ви оцінюєте нову політичну реальність, що настала в Україні після президентських виборів?

— Найважливіші — це питання національної безпеки і економіки у виконанні нової влади. І обидві сфери викликають серйозне занепокоєння. Якісної стратегії щодо них у влади просто немає, принаймні на це вказують її дії. Я поясню це на прикладах.

Основою для безпекової політики влади мало би стати розуміння, у чому реальний зміст прагнень України. Стати європейською, правовою і соціальною державою — це начебто зрозуміло всім і визнається всіма. Але виходить, що тільки формально.

Ми втрачаємо можливість стати повноправною європейською державою, бо пріоритетно втягнулися в зону військово-політичного та «політекономічного» впливу східного сусіда. Тим самим відрубали собі можливість суто безпекового кроку — приєднання до НАТО, єдиної структури у Європі, яка нині реально гарантує безпеку своїм членам на континенті.

— А про наявність у влади вартісної економічної стратегії...

— ...Можна було би говорити тільки тоді, якби і Львів, і Київ, і Донецьк, і інші міста побачили конкретні регіональні проекти із вкладення бюджетних коштів та іноземних інвестицій у розвиток інфраструктури та підвищення якості життя громадян. Простими словами — це побудова доріг, лікарень, санаторіїв, шкіл і дитсадків, загальне підвищення якості освіти і медицини для наших дітей насамперед, та й, зокрема, для так часто згадуваних останніми днями ветеранів, незалежно від того, який статус хто з них нині має.

Таких регіональних програм я не бачу ані у державному бюджеті, хоч його сформували з дефіцитом 58 мільярдів гривень, ані у рішеннях будь-якого новопризначеного губернатора. Не чув. щоби хоч одна така програма безпосередньо на місцях, близько до людей з’явилася, і щоб її підтримала Європейська комісія, що могло би дати кошти на втілення цих проектів.

Якщо такого немає, то решта — це радше пропаганда, а не якісна економічна стратегія.

— Чи правда, що ви взялися за створення нової політичної сили? Запит на силовиків-патріотів при владі у суспільстві є, а проте раніше створені партії Марчука, Кармазіна, Гриценка не здійснили прориву в елітний дивізіон нашої політики.

— Інформація у вас правдива. А щодо браку успіхів в інших, то я знаю, в чому головна помилка таких проектів. У намаганні творити нові партії за зразком КПРС. Верхівка у столиці, яка призначає комісарів у регіони для творення ними місцевих структур. Ми пішли іншим шляхом. Об’єдналися у спільну громадську ініціативу з багатьма уже наявними й активними у різних областях громадськими організаціями. Вони найкраще знають проблеми кожного краю і на їх ініціативах ми уже виписуватимемо програми, які затверджуватимемо для загальної програми нової сили в Києві. Ми їх не очолюємо, ми з ними співпрацюємо на рівних — за схемою руху інформації та ініціатив «звідусіль до центру».

До того ж це буде не одноразовий проект, не під парламентські вибори. На місцях ми хочемо дати можливість скористатися своїм правом голосу не лише на дільниці студентству, українським підприємцям, інтелігенції. Потенціал активного та розумного місцевого люду не має бути втрачений для громад, вони з нашою допомогою зможуть взятися за вирішення проблем своїх громад після виборів до місцевих рад.

— Яку ідеологію несе новостворювана політсила?

— Ми не формуємося як партійний проект, а відтак не обмежуємо себе ані територією пріоритетних прихильників, ані «вузькою» ідеологією. У нас ідеологія одна: «Україна — незалежна, соціальна, європейська і правова держава». Решта — конкретні програми для конкретного регіону. Тому ми в суспільстві не мали б «нажити» антагоністів. Крім, звичайно, тих, хто боїться втратити свої владні або довколавладні «хлібні» крісла.

Нову громадську ініціативу та її регіональні програми для всіх областей ми презентуємо уже за тиждень — спочатку в Києві, а потім по цілій Україні. Тож назву нового проекту і зміст програм незабаром дізнаються всі.

— Провідною кастою у цій політсилі будуть колишні офіцери силових відомств?

— Аж ніяк! Я, до речі, сам очолював Службу безпеки України, не маючи військового звання. Це широке громадське об’єднання без будь-яких територіальних чи професійних пріоритетів.