Професор Шевельов і українська альтернатива вандалізмові
Заява консисторії Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви
Знищення меморіяльної дошки одному з найвідоміших харків’ян ХХ ст., визначному філологові, професорові Юрію Шевельову стало промовистим символом сучасної культурної ситуації в місті, яке протягом ХІХ-ХХ ст. мало славу одного з найбільших наукових, літературних, освітніх центрів України. Славу Герострата здобули не тільки невідомі вандали, що на очах перехожих на центральній вулиці міста опівдні 25 вересня 2013 р. розбивали меморіяльну дошку. Славу Герострата поділили чиновники та депутати міської ради, котрі приховували своє невігластво й зневагу до наукової інтеліґенції Харкова за брутальними образами опонентів і повторенням заяложених стереотипів совєтської пропаґанди.
Попри свою скандальну сенсаційність, черговий випадок санкціонованого владою вандалізму не вніс нічого принципово нового в образ сучасного Харкова, що його панівні клани прагнуть перетворити на безбарвне провінційне місто без історичної пам’яти, без свідомости своєї ідентичности. Війна з українською культурною спадщиною провадиться тут систематично, сполучаючись із нищенням пам’яток минулого, зелених насаджень, незалежного підприємництва, медіа-простору. Культурі «слобожанських Афін» з Григорієм Сковородою, Грицьком Основ’яненком, Дмитром Багалієм, Юрієм Шевельовим протистоїть злочинна субкультура, удекорована Леніним, Постишевим, маршалом Жуковим і «отцем Федором» із роману Ільфа і Петрова.
Клир і миряни Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви з болем сприйняли брудну хвилю образ на адресу дорогої для нас людини. Адже перший повоєнний приїзд до Харкова проф. Юрія Шевельова організувало наше Харківське крайове братство апостола Андрія Первозваного. Професор Шевельов, належачи до Української Православної Церкви в США, був близький до патріярха Мстислава. Згодом, перебуваючи в Харкові, професор не забував відвідати наші храми. Зрештою, значна доля коштів на виготовлення дошки була зібрана в громадах Харківсько-Полтавської єпархії. Але було б легковажністю звузити сенс вчиненого місцевими вандалами до знущання над пам’яттю заслуженої людини. Наклепницька кампанія, в якій взяли участь вищі чиновники області й міста, - це виклик автохтонній культурній традиції Слобожанщини та творчому, науковому, політичному середовищу, яке прагне її розвивати.
Саме слабкість і порізненість цього середовища провокує зневажливе ставлення до його цінностей. Адже не секрет, що встановлення меморіяльної дошки була використане окремими амбітними особами для самореклами, супроводжувалося конфліктами. Добре відомі імена осіб, які, викликаючись представляти патріотичні українські кола Харкова, охоче беруть участь у провокаційних заходах і кампаніях дискредитації опозиційних політиків. Не маючи масової підтримки, кожна національно-демократична партія або організація воліє вшановувати пам’ятні дати у вкрай вузькому колі своїх прихильників. Численні ініціятиви Церкви для консолідації української громади Харкова довкола спільних проєктів досі не знайшли адекватного відгуку.
Професор Шевельов закликає нас захищати не його самого – він уже не потребує нашого захисту. Зрештою, його потужний науковий талант й іронічний стиль мислення підносять нашого видатного земляка незмірно вище за сучасних геростратів. Пам’ять про Юрія Шевельова вимагає від української громади Харкова подолати містечкові чвари й претензії окремих осіб на лідерство, мобілізувати свої сили, консолідуватися в захисті культурної спадщини та своїх громадянських прав, боронитися не лише від відвертих ворогів, але й від прихованих провокаторів. Юрій Шевельов навчає нас шанувати один одного, цінувати минуле задля майбутнього, розуміти інтеґральну роль Церкви в історії самозбереження української нації. Харківська українська громада матиме майбутнє тільки тоді, коли навчиться виявляти й берегти свої творчі сили, любити один одного, бути солідарною, мужньо та злагоджено відповідаючи як на руйнівні акції вандалів, так і на інформаційні атаки наклепників. «Сам же Господь наш Ісус Христос і Бог Отець наш, що нас полюбив і дав у благодаті вічну потіху та добру надію, нехай ваші серця Він потішить, і нехай Він зміцнить вас у всякому доброму ділі та в слові!» (2 Сол. 2:16,17).
{module mod_knopka_comments}