Україна і через 20 років залишається в тіні минулого, — В'ятрович
Спроби замовчати злочини проти прав людини у ХХ столітті та державна підтримка радянських свят (наприклад, 9 травня) врешті призвели до цензури, політичних в’язнів та відновлення атрибутів авторитаризму — історик Володимир В’ятрович представив у Гарвардському університеті результати аналізу 20 років трансформації України.
«(Не)подоланий тоталітаризм: український урок» — так назвав публічну лекцію для Українського наукового інституту Гарвардського університету історик, науковий співробітник НаУКМА, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович.
Дослідник архівів комуністичних спецслужб розповів, що Україна для радянської імперії була полігоном, на якому випробувано механізми окупації та побудови тоталітарної системи. «Опісля набутий досвід комуністи «успішно» втілили в інших країнах Центральної та Східної Європи», — говорить він.
«Понад 70 років життя в умовах тоталітаризму мали для українців катастрофічні наслідки: масштабні людські втрати, знищення національної культури та пам’яті, деформація соціуму. Прояви такої деформації сьогодні бачимо і на суспільному рівні у відносинах влада — громадянин, і на персональному, де стикаємося з браком індивідуальної ініціативи, завищеними сподіваннями щодо влади (патерналізм), — пише В’ятрович. — Так формуються очікування "сильної руки", що врешті призвело до зростання авторитарних тенденцій».
На думку дослідника, ситуацію ускладнюють уявлення про місцеве самоврядування як філію центральної влади, про правоохоронні органи як каральні і не підконтрольні громаді, нерозуміння місця і ролі громадських організацій в суспільних відносинах, що теж є пережитком тоталітарного минулого.
«Зі схожими проблемами зіткнулися й в інших посткомуністичних країнах, — розповів науковець, — але глибина проблем виявилася меншою завдяки коротшому періоду тоталітаризму. Ця "вікова" різниця відіграла велику роль, і одразу після падіння комунізму Східна Європа розпочала системну політику подолання тоталітарного минулого, зокрема використовуючи приклад післявоєнної "денацифікації" Німеччини».
В’ятрович назвав ключові елементи такої політики: відкриття архівів; люстрація (очищення державного апарату від людей, які співпрацювали з каральними органами); закони, якими на юридичному рівні засуджено тоталітарні режими; освітні програми; створення спеціально уповноважених органів влади (урядові комісії чи Інститути національної пам’яті). «Політичні рішення чітко відмежували новопосталі держави від їх недемократичних попередниць, — розповів В’ятрович. — Активна робота протягом 20 років забезпечила формування суспільного імунітету: абсолютна більшість громадян цих країн сьогодні не сприйняла б спроб реабілітації режимів, не кажучи вже про намагання використати притаманні їм практики».
Утім ц багатьох посткомуністичних країнах процеси подолання тоталітарного минулого залишилися незавершеними, а то й узагалі не починалися. Історик говорить про закономірність: «Чим активнішими були революційні події 1989—1991 років, які супроводжували падіння комунізму і відновлення суверенітету, тим далі країна просунулася у творенні демократичного суспільства».
Серед таких країн — Україна. Лише Помаранчева революція 2004 року стала поштовхом для формування нової політики національної пам’яті. «Але останні три роки засвідчили: нові демократичні інституції і традиції в Україні виявилися дуже нестійкими, часто вони виступають лише як прикриття для укорінених практик тоталітарного та авторитарного минулого», — каже дослідник.
Реабілітація радянської історії (як, наприклад, відзначення на державному рівні в радянському стилі Дня перемоги 9 травня) означає не лише зміну оцінки, але й тягне за собою спроби використання інструментарію КПРС: «Повернення до методів незасудженого на юридичному та політичному рівні злочинного режиму представляється суспільству як виправдане та необхідне, особливо у кризу. Пам’ять про наслідки, до яких це може призвести, поступово зникає разом із відходом покоління, яке пережило сталінізм. А без цілеспрямованої державної політики ця пам’ять не акумулюється в суспільний досвід», — застеріг історик.
«Отже, суть українського уроку в тому, що неподолане тоталітарне минуле деформує сьогодення, наближаючи його до своїх спотворених стандартів. Україна і через 20 років залишається в тіні минулого. Тому про це минуле повинні пам’ятати не лише історики, але й політики, які хочуть реформувати країну, наблизити її до європейських демократичних зразків», — підсумував Володимир В’ятрович.
Нагадаємо, що кандидат історичних наук Володимир В’ятрович (35 років) у 2008—2010 роках очолював Архів СБУ та розсекретив колишні архіви КҐБ. У 2010—2011 роках працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Автор шести книг з історії визвольного руху. Працює в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», очолює вчену раду Центру досліджень визвольного руху, член наглядової ради Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького».
{module mod_knopka_comments}