Михайло Ратушний: Держава не дбає про закордонних українців

Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, що об’єднує сотні громад українців з усього світу, Михайло РАТУШНИЙ вже два роки перебуває на своїй посаді. Про здобутки УВКР, зокрема, законодавчі ініціативи, спрямовані на покращення інтеграції закордонного українства з Україною, про стан розвитку українських громад в світі, про підтримку молоді, яка проживає на еміграції, пан Михайло розповів нашому кореспонденту.

Українські трудові мігранти вкладають в економіку України близько 12 млрд. доларів

- 15 травня відбулося засідання парламентського комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Чи були прийняті рішення, що могли б посприяти закордонному українству?

- На засіданні розглядався проект постанови Верховної Ради щодо відзначення 20-річчя створення УВКР на державному рівні й було заторкнуто питання парламентських слухань, за які ВР проголосувала, тема слухань – «Українська трудова міграція: становище, проблеми, шляхи вирішення». Вони відбудуться 3 липня. Це перші парламентські слухання на таку тематику. Не секрет, що мільйони наших співвітчизників складають трудовою міграцію. За даними Нацбанку, ці люди щорічно перераховують від 8 до 12 млрд. доларів тільки банківською системою! Є люди, які живуть на еміграції багато років, є такі, що виїжджають на сезонні роботи. Це далеко не повна сума, яку вони вкладають в економіку України. Немає такого інвестора, який в подібному обсязі вкладав би живу валюту в нашу країну. Тому ми вдячні всім фракціям і комітету, які підтримали ці слухання. Ми хотіли б, щоб на цих слуханнях виступали не лише люди з України, а й трудові мігранти – їм є що сказати. Треба, щоб на слуханнях були і депутати, і представники уряду, і голова Верховної Ради. Бо ця проблема на такому рівні ще не розглядалася.

- Чи планується подати проект закону, яким передбачалось би збільшення фінансових дотацій на закордонне українство?

- Ніколи закордонне українство не ставило питання, щоб їм збільшували фінансові дотації. Воно давно навчилося само собі давати раду. Але є 12 стаття Конституції України, яка чітко говорить, що Україна зобов’язана забезпечити духовні, освітні, культурні потреби українців, які живуть за межами країни. А це мільйони людей. Тому виникає питання: в який спосіб держава забезпечує виконання цих потреб? Ми маємо найбільшу за чисельністю діаспору в Росії, а там немає жодної української школи, газети, радіостанції, у них нема можливості дивитися телепередачі рідною мовою. При цьому зустрічі між керівниками України і Росії мають місце ледь не щомісяця. Тому питання: якщо в Основному Законі записано, що треба дбати про закордонних українців, то як держава про них дбає? А вона ніяк про них не дбає! Після 5-го Форуму УВКР було прийнято Програму співпраці з державними органами. Два роки такої програми не було і не було ніякого фінансування. Практично цього року було передбачено розмір фінансування в 10 млн. грн., але по факту в бюджеті записали лише 4.

Нам також вдалося внести зміни в закон «Про статус закордонного українця», яким були розширені права закордонних українців на можливість навчання, здобуття роботи, самого факту їх перебування на території України. Але якщо говорити по-державному, системно, то ми не можемо казати про виконання 12-ї статті Конституції.

- Прокоментуйте бажання представників Партії регіонів обкласти податком прибутки закордонних українців.

- Цей проект піднімався ще до того, як до влади прийшла Партії регіонів і піднімався не тільки нею. Замість того, щоб змусити олігархів платити податки, державний апарат має бажання знову обкласти черговим податком простих людей. Але такі ініціативи повністю суперечать міжнародному законодавству. Між державами, зокрема тими, де працюють наші мігранти, укладено договори про уникнення подвійного оподаткування. Наші заробітчани вже сплатили всі податки в тих країнах, в яких працюють, чому вони мають платити ще й тут? Тому ми хочемо раз і назавжди закріпити норму про неможливість подвійного оподаткування в законі «Про трудову міграцію», проект такого закону вже давно гуляє кулуарами Верховної Ради, але ще потребує доопрацювання.

Будучи в США, відкрив собі нову українську діаспору

- Ви були недавно з візитом за кордоном, поїздили по українських громадах. Розкажіть, будь ласка, про деталі свого візиту.

- Це була поїздка по українських громадах Сполучених Штатів і Канади, в рамках якої відбувалися зустрічі, круглі столи, семінари, конференції. Під час цієї поїздки я відкрив для себе абсолютно незнану півмільйонну українську діаспору, яка проживає в північно-західній частині США на узбережжі Тихого Океану. Ми були в Ротчестері, Сіетлі, Портленді, Сан-Франциско, Сакраменто і Чикаго. При всій повазі до Чикаго, де проживає друга за чисельністю українська громада Америки, про Ротчестер варто окремо сказати. Там відзначалося 60-ліття однієї з найбільших кредитових спілок Сполучених Штатів Америки – Української Федеральної Кредитової Спілки. До її створення був причетний Мирослав Січинський, який в 1908 році убив польського намісника в Галичині. Це єдина спілка, яка має відділення на західному узбережжі США, а в керівних органах значаться не тільки представники старої діаспори, але й новоприбулі емігранти. Виконавчий директор спілки закінчив київський університет і близько 20 років проживає в Америці. Я бачив багато таких прикладів співпраці представників старшого покоління української еміграції і новоприбулих.

Також мене вразила громада українців-протестантів, серед яких адвентисти, п’ятидесятники і т.д. Я думав, що протестанти відкидають національне, відкидають традиції. Натомість, я побачив, як вони провадять служби українською мовою, слухав їх концерт духовних пісень українською, діти в цій громаді вчаться по українських підручниках для 4-го класу...

Але при всій повазі до громад США, ніде немає такої організації українського життя, як в Канаді. Не дарма там українці досягали значних успіхів, посідали високі державні посади, були генерал-губернаторами. Все це тому, що канадське законодавство дає можливість максимально широкого розвитку національно-культурних автономій.

- В серпні має відбутися Форум молоді діаспори. Наскільки масштабним має бути цей захід?

- На 5-у форумі УВКР ми вперше дали слово молоді, було створено організацію, яка об’єднувала молодь української діаспори з усіх країн Світу, організацію очолив Мирослав Гочак з Сербії. Тому ми зараз намагаємося максимально підтягувати молодь з українських громад за кордоном, показувати їй Україну, залучати до співпраці. Щодо цьогорічного Форуму, то він планує зібрати близько 300 осіб з понад 22-х країн. Пріоритет ми робимо для молоді східної діаспори, зокрема, з Росії. Ми домовилися, що проїзд на Форум для них буде оплачуватися організаторами.

Становище українців в Росії найбільш гнітюче

- Як живеться українцям в країнах - східних сусідах України?

- Найважче живеться українцям в Росії. При тому, що там проживає найбільша українська громада в світі. За даними офіційного перепису, в РФ проживає 2 млн. українців. Володимир Путін називає цифру в 3 млн. Реально можна говорити, що в Росії проживає 10-15 млн. осіб українського походження. При цьому в Росії немає жодної української школи, фм-станції чи телевізійного каналу. Є спроби відкрити вечірні школи в Санкт-Петербурзі, Підмосков’ї, Башкортостані. Але це мізер.

Ми зверталися до ОБСЄ з вимогою втрутитися, спостерігачі від цієї організації постійно моніторять ситуацію з дотриманням національно-культурних прав українців в Росії. Але без втручання української влади ситуацію не змінити. В ОБСЄ говорять: як ми можемо допомогти українцям в Росії, якщо цього не робить ваша офіційна влада?

- Прокоментуйте ситуацію з заявою керівництва ФК «Кубань» (Краснодар), яке сказало, що банер «За Батьківщину», який вивісили футбольні вболівальники цього клубу, написаний не українською мовою, а так званою «кубанською балачкою» - діалектом російської мови?

- По-перше, поява цього банеру – це не прояв сепаратизму, на відміну від того, що роблять проросійські організації в Криму. Це намагання продемонструвати те, що кубанці пам’ятають свою історії, своє коріння, що для них батьківщина – це Кубань-Мати, а не «Матушка-Росія» чи «Москва Білокам’яна». Тому такі заяви керівництва клубу – це самий звичайний прояв російського шовінізму.

Спілкувався Сергій Багряний,

Український погляд

{module mod_knopka_comments}