«Георгіївська стрічка»: divide et impera
Щороку напередодні 9 травня, у сам цей день й опісля нього мене просто-таки колотить від того, які безчесні речі говоряться і робляться під виглядом вшанування пам’яті ветеранів війни і тих, хто поліг на ній.
Щороку нас усіх силоміць занурюють у нетрі радянсько-російського імперського міфу про «велику Перемогу», «порятоване людство» та «вирішальний внесок» (а десь на обрії обов’язково фігурує «ефективний менеджер»).
І неодмінною – з 2006 року – складовою цього дійства на українських теренах є так звана «георгіївська стрічка». Її роздають на вулицях. Вона майорить, прив’язана до автомобілів і прикрашає лацкани модних піджаків політиків. Її – довжиною у сотні метрів та кілометри – розтягують школярі східних регіонів України, змагаючись у тому, хто встановить рекорд. І все це подається, як вияв пам’яті про героїв війни, як прояв патріотизму.
От тільки проблема в тому, про яку саме війну йдеться і про який патріотизм.
Утім, ініціатори акції від самого початку не приховують цього: йдеться про «Велику Вітчизняну війну» і про «той патріотизм, який вів нас до перемоги». Але це лукавство: якщо називати речі своїми іменами, то слід вести мову про «Велику Вітчизняну війну Радянського Союзу» (варіант: «радянського народу») і про радянський же (точніше, радянсько-російський) патріотизм.
Власне, нічого й не приховується: «георгіївська стрічка» – символ, який має своє коріння в Російській імперії. У своєму ж нинішньому вигляді вона стала відповіддю (слід сказати, достатньо вдалою) на наші помаранчеві стрічки. І мета її – міцно закріпити у свідомості та підсвідомості населення всього пострадянського простору (і далеко не в останню чергу – українців) офіційну путінську версію історії війни: переможцем у ній заслужено і закономірно стала Росія; за допомогою, щоправда, інших народів СРСР, але й без них вона обійшлася б, тим більше, без різних там британців, французів і поляків. Не кажучи вже про заокеанських союзників, які тільки заважали…
Крім того – і це вже спеціально стосується України – акція зі стрічкою має метою поділ ветеранів війни та їхніх нащадків на дві категорії: «справжніх», «героїв», «антифашистів» – і невідомо кого, чи то нацистських підлабузників, чи то нинішніх неонацистів. При цьому «несправжніми» виявляються ті українці, хто у складі Війська Польського зустрів німецькі танки вогнем 1 вересня 1939 року, та їхні нащадки, тобто жителі Західної України; а от «справжніми» в цій системі координат є ті, хто у складі
Червоної армії проводив у тому ж вересні 1939 року спільні паради з нацистами і братався з солдатами Вермахту – мовляв, дві червонопрапорні соціалістичні держави разом протистоять прогнилій буржуазній демократії. Так, потім ці вояки в результаті гітлерівського нападу вступили у війну з нацизмом, але ще в першій половині 1940-го року Червона армія посилено готувалася до війни з Британією та Францією у союзі з Німеччиною – навіть масовим накладом випустили російсько-англійський розмовник для солдатів, придатний для використання – судячи з лексики – тільки на Британських островах…
Утім, цього року червонопрапорне 9 травня розтягнулося на півмісяця. І шалена пропаганда «правильного», «рідного» сталінського тоталітаризму також. Йдеться про «антифашистські» акції Партії регіонів.
На них також як обов’язковий елемент фігурували «георгіївські стрічки». І в провінції, і в стольному Києві 18 травня. Плюс прапори з портретами «головного антифашиста всіх часів і народів» генералісимуса Сталіна. Воно й не дивно: і Партія регіонів, і сателітна «антифашистська» КПУ – це якраз партії тоталітарно-неорадянського штибу, а тоталітаризм має свої традиції та символи. І як же тут без Сталіна, котрий і завів ще наприкінці 1920-х, ще до приходу Гітлера до влади моду називати всіх своїх ідейно-політичних противників «фашистами»? Називати – і при цьому підписувати Договір про дружбу з фашистською Італією у 1933-му, а з нацистською Німеччиною – у 1939-му. І то були не пусті папірці: сам «вождь усіх народів» назвав дружбу між більшовиками і нацистами «дружбою, скріпленою кров’ю».
Наразі ж ідейно-політичні спадкоємці «фюрера радянського народу» (так назвав у вітальній телеграмі свого московського колегу Адольф Гітлер) заповзято ведуть війну з «фашистами», оголосивши останніми прихильників дотримання Конституції та захисту демократії, свободи слова й українських національних інтересів. Ведуть війну, взявши на озброєння як її символ «георгіївську стрічку». Ту саму, яка фігурувала на планках Георгіївських хрестів і медалей солдатів й офіцерів РОА генерала Власова і якою за героїзм на полі бою нагороджували донських козаків із формувань Ваффен СС…
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
{module mod_knopka_comments}