Крапки над «і» у Волинській трагедії повинні ставити історики, а не політики, — В’ятрович
Поспішні висновки політиків щодо польсько-українського конфлікту у 40-их роках і визначення його як геноциду польського народу може завдати непоправної шкоди суспільству і міждержавним стосункам. Таку думку висловив «Погляду» історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович.
«Нічого доброго не виходить із того, коли політики беруться оцінювати давні історичні явища, які ще не є остаточно обговорені істориками. Питання польсько-українського конфлікту ще досі не вивчене. Досі, по суті, навіть не відбулася якісна історична дискусії між польськими та українськими істориками. Натомість політики, випереджаючи цей процес, хочуть надати якусь свою оцінку», – сказав історик.
На думку Володимира В’ятровича, оцінка цих подій як геноциду є некоректною з історичної точки зору, оскільки вона нездатна відобразити всього того, що відбувалося у 40-их роках минулого століття. «Адже не можна говорити про те, що була лише одна постраждала сторона, а іншу звинуватити в організації геноциду. А з точки зору польських політиків, виходить, що постраждали виключно поляки, винними ж в організації є виключно українці. Натомість, як свідчать документи того часу, і поляки, і українці були жертвами цього конфлікту. Тому з історичної точки зору не коректно вживати термін «геноцид». З політичної точки зору, якщо у постанові Сейму чи Сенату буде використаний цей термін, він може завдати шкоди нинішнім стосункам між українцями і поляками», – каже дослідник.
Натомість головна причина, чому досі не відбулося дискусії щодо Волинської трагедії між істориками двох держав, криється у тому, що українські дослідники тільки нещодавно отримали доступ до архівів. «Десь з 90-их років і до середини 2000-их відбулося 10 конференцій «Україна-Польща: важкі питання» за участю польських та українських дослідників. Тож, у принципі, ініціатива така була. Але, на жаль, українська сторона перебувала на доволі низькому рівні розвитку щодо цього питання, не було ще фахівців, які б займалися цією проблематикою, насамперед тому, що більшість українських архівів, що стосувалися тематики, залишалися закритими. Після відкриття архівів, яке відбулося приблизно після 2008 року, виявлено безліч нової цікавої інформації, з’явилися нові книжки, нові дослідження, які мали б змусити і польських дослідників переглянути деякі положення у їхній історіографії. Натомість багато польських істориків уникають цієї дискусії, зокрема і Гжегож Мотика, апелюючи до того, що буцімто конференція «Польща-Україна: важкі питання» вже досягла певного історичного консенсусу, і ми не повинні його підважувати», – переконує історик.
Натомість В’ятрович вважає, що, зважаючи на появу нових цікавих матеріалів, історики повинні не боятися переглядати свої попередні висновки для того, щоби наблизитися до правди. «Сподіваюся, що все-таки і польські історики зрозуміють, що треба повертатися до дискусії, навіть якщо вона буде виливатися у досить гострі суперечки. Але нехай краще це будуть суперечки між істориками, а не політиками, що може мати більш негативний вплив на суспільство», – пояснив Володимир В’ятрович.
{module mod_knopka_comments}