Як СССР готував до війни гітлерівську Німеччину
Книга Джона Коласкі (Переклад Фелікса Редько)
Партнери по тиранії
Переднє слово
Коли я вперше на початку 2005 р. почав читати цю англомовну книгу, вона мене зацікавила. Коли я її закінчив — вона мене вразила. Тоді й здалося: коли вже для мене, людини з майже 30-річним військовим стажем, яка до того ж опановувала історію радянської дипломатії в московській академії, зміст книжки в окремих аспектах новина, то для менш досвідчених вона може стати відкриттям. І я почав готувати книгу для нового життя — україномовного. Термінологію, яка не завжди збігається з загальноприйнятою в СРСР, по можливості залишав незмінною. А тепер про книгу.
Нацистсько-радянський Пакт про ненапад вже вінець таємної злочинної співпраці диктаторів з метою нового розподілу світу. Радянська сторона намагалася не тільки повернути СРСР до кордонів Російської імперії 1914 року та просунутися до теплих морів але й перетворити світ на комуністичний, залежний від московського центру; нацистська — силою об'єднати німець-кий етнос, здобути життєвий простір на Сході для надлюдей нової великої Німеччини та провести перерозподіл колоніальної системи. Життєвий простір Гітлер бачив на території слов'ян-ських територій, головним чином — Польщі, України та європей-ської частини Росії, а Сталін вважав, що Європа, і в першу чергу Німеччина, вагітна революцією і настає час допомоги пологам. Конфлікт був очевидний, але стримувався взаємною залежністю: сировиною з одного боку та сучасними технологіями — з іншого. Світові наддержави: США, Англія, Франція — в очікуванні цього зіткнення намагалися займати сторонню позицію. Неминуче насувалася Друга світова війна.
Суперечливі закрути німецько-російського військового співробітництва повертають нас у 1921 р. і ведуть через далекі 30‑і та 40-і роки ХХ ст. Книга легко читається й сприймається. В світі інтриг і обману диктатори — Сталін і Гітлер — неодноразово мали короткострокові вигоди від такої співпраці. Їх ганебний Пакт про ненапад привів до падіння Польщі і Франції. Сталін продовжував підтримувати Гітлера в його війні за світове лідерство. Він навіть намагався приєднатись до вісі Рим-Берлін-Токіо, але запросив велику ціну: протоки Босфор і Дарданелли, поділ Балкан та вихід до Персидської затоки. Кінець закономірний. Відбувся передбачуваний але, на погляд Сталіна, передчасний, поворот вже загартованих німецьких армій проти радянської імперії. Гітлер вирішив шукати перемогу над Англією на теренах Радянського Союзу. Він вважав, що впорається у три тижні. Факти знайомі, але вони так часто спростовувалися, що Джон Коласки змушений підсилювати їх текстами ключових документів.
23 серпня 2009 р. виповниться 70 років від дня підписання нацистсько-радянського Пакту про ненапад. Події в Російській імперії повинні знов привернути увагу світу до цього договору. Росія, офіційна спадкоємиця СРСР, — така ж спадкоємиця злочи-нів Сталіна, як Німеччина — злочинів Гітлера. Будемо сподіватися, що її керманичі усвідомлюють відповідальність за імперські амбіції, утворюючи гарячі точки на околицях переобтяженої держави.
Ця книга — спроба окреслити головну ідею Пакту, хід подій, умови і наслідки. Її мета — схематично описати головні елементи відносин між Росією і Німеччиною, що привели до Пакту, а відтак до Війни.
Автор користувався публікаціями з джерел західної преси, частина з котрих досі недоступна в російських і українських архівах, найвизначнішими з них були: колекція з архівів німець-кого Міністерства закордонних справ, опублікована під заголов-ком «Нацистсько-Радянські відносини 1939–1941 років»; доку-менти німецького міністерства закордонних справ 1918–1945 рр.; мемуари німецького дипломата Густава Хіль’ера, який служив у Москві в цей період і пролив світло на деякі аспекти взаємо-відносин несумісних союзників; дослідження військового співро-бітництва Німеччини і Росії Джона Еріксона. Серед вторинних джерел були: «Російсько-німецький альянс» Россі (серпень 1939 — червень 1941 рр.), «Секретна війна Сталіна» Тол-стого, статті Карстена, Гатске і Хальгартена — про важливі для розуміння військових відносин Веймарського періоду.
Російське блокування питань Пакту та його наслідків триває майже 70 років. Продовжується замовчування змісту секретних протоколів, а з приводу самого договору принесено лише виба-чення. У липні 1989 р. офіційний представник Кремля Валентин Фалін вперше визнав, що СРСР приєднав держави Балтії згідно з умовами секретних протоколів, саме тих, існування яких завжди заперечували. Це стало причиною того, чому 23 серпня 1989 р. два мільйони балтів з'єднали руки через свої країни, виражаючи протест. Того ж дня у Москві кілька сот росіян розігнала міліція під час спроби провести демонстрацію проти ганебної угоди.
Підготовка до реваншу Радянської парії та національно приниженої Німеччини часів між двома світовими війнами поча-лася секретним військовим співробітництвом Леніна з німецьким урядом, досягла апогею в часи дії Радянсько-нацистського пакту і закінчилася, зі зміною їх інтересів, несподіваним нападом Гітлера на свого компаньйона Сталіна. Вочевидь, що імперські зазіхання не закінчилися після Другої світової війни, тому книга є заповітом продовженню боротьби за єдність, свободу і гідність народів, незалежно від їх чисельності, з будь-якими проявами міжнаціо-нального розбрату на державному рівні.
Я глибоко вдячний пані Ользі Пугач за допомогу літера-турою, з якої доповнив склад світлин, порадами та підготовкою до видання українського варіанту тексту. Ця праця не побачила б світу, якби не поради мого старого доброго друга професора Олександра Гаркавця з Алмати (Казахстан).
Фелікс Редько
Київ, вересень, 2006
ХРОНОЛОГІЯ КЛЮЧОВИХ ПОДІЙ У РОСІЙСЬКО-НІМЕЦЬКИХ ВІДНОСИНАХ 1920–1941 РОКІВ
1920
16 квітня — Російський представник у Берліні дізнався про можливість російсько-німецької військової співпраці.
25 квітня — 12 жовтня — Війна між Росією і Польщею.
1921–1923
Комерційні угоди і російські концесії Німеччині для будівництва фабрик, виробництва літаків, танків, військового спорядження та отруйного газу.
1922
15 березня фірма «Юнкерс» отримала контракт на будівництво заводів з виробництва двигунів і фюзеляжів літаків у Філях, біля Москви. Робота розпочалася негайно. Річна потуж-ність заводу складала 600 літаків.
16 квітня між Росією і Німеччиною підписано Г.Чичеріним та В.Ратенау Рапалльський договір під час Генуезької конференції.
29 липня в Берліні Росією і Німеччиною підписана попередня таємна комерційна угода. 1 серпня у Москві в умовах глибокої секретності була підписана подібна, але окрема, угода між генеральними штабами двох армій. Вона містила деталі планів німецьких військових тренувань на російській території.
З 1922 р. німецькі офіцери діяли як інструктори в Червоній військовій авіації.
1923
У серпні 1923 р. в Берліні Розенгольц, (член Революційної військової ради і голова Центральної ради радянських військово-повітряних сил9) підписав військову угоду щодо виробництва для німецької армії 300 тис. оболонок снарядів.
1924
У Poсії створено три військові тренувальні полігони: авіаційний — у Липецьку, танковий — в Казані і хімічний — у Саратові.
1925
З цього року офіцерів Червоної Армії і Військово-Повітряних Сил запрошували відвідувати німецькі військові навчання, маневри і демонстрацію озброєнь. Німецькі армійські офіцери отримали ті ж права від Червоної Армії. Вони прибували в цивільному і представлялися як «Німецька комуністична делегація робітників».
1926
24 квітня у Берліні підписано «Договір про дружбу і нейтралітет» між СРСР і Німеччиною.
1928
Восени — Генерала Вернера фон Бломберга запрошено для спостереження за військовими навчаннями Червоної Армії.
1933
6 лютого 1933 р. СРСР, у Лізі націй під час Конференції по роззброєнню запропонував внести до проекту резолюції сесії значення терміну «агресор»: «будь-яка країна, що оголосила війну проти іншої країни або захопила територію іншої держави без оголошення війни і здійснювала військові операції на землі, морі, в повітрі.»
23 березня Гітлер висловив бажання підтримувати дружні відносини з Росією і додав, що боротьба проти більшовизму в Німеччині не повинна позначитися на їх відносинах.
28 квітня російського посла в Берліні Kхінчука запевняли Геринг а потім Гітлер, що не повинно бути змін як економічних, так і щодо спільних ворогів у відносинах між двома державами.
У травні Комісар оборони Климент Ворошилов вітав у Москві високопоставлену німецьку військову делегацію, очолю-вану генералом фон Брокелбергом. Він виразив надію, що зв'язки Рейхсверу і Червоної Армії залишаться непорушними.
Влітку і восени за наказами Гітлера припинено всю радян-сько-німецьку військову співпрацю.
16 листопада 1933 р. СРСР встановив дипломатичні відносини з США.
1934
18 вересня СРСР став членом Ліги націй
1935
16 березня 1935 р. денонсація Гітлером статей Версальського договору.
2 травня 1935 р. Франція і Росія підписали договір про взаємодопомогу.
21 грудня — Бессонов, радник російського посольства в Берліні, офіційно оголосив в німецькому Міністерстві іноземних справ: «…Було б бажано наповнити Пакт про нейтралітет від 1926 р. між Німеччиною і Росією «взаємним пактом про ненапад».
1936
17 липня 1936 р. розпочалася громадянська війна в Іспанії;
1 листопада — сформовано вісь Берлін-Рим.
24 листопада — Німеччина та Японія підписали Антико-мінтернівський пакт.
1938
12 березня — Німеччина анексувала Австрію.
22 травня 1938 р. у Берліні німецькою та італійською сторонами підписано «Сталевий пакт» .
Червень 1938 р. — розпуск Комінтерну.
29 вересня у Мюнхені (запрошені Муссоліні, Чемберлен і Даладьє, Росію і Чехословаччину Гітлер не запрошував) схвалено угоду і силою примушено чехів на відділення до Німеччини Судетів, переважно населених німцями.
1 жовтня — Німеччина зайняла Судети.
Наприкінці року в Берліні була підписана німецько-російська торгова угода.
1939
10 березня — Сталін оголосив на XVIII конгресі Компартії, що Росія стоїть на позиціях дружніх відносин з усіма країнами.
15 березня — Німеччина окупувала Чехословаччину.
У березні - травні Велика Британія взяла на себе зобов'я-зання щодо прямої однобічної військової допомоги Польщі, Румунії, Греції та Туреччині на випадок неспровокованої агресії.
13 квітня Велика Британія і Франція дали односторонні гарантії військової допомоги Румунії у разі нападу.
17 квітня — Meркaлoв, Посол Росії в Берліні, висунув пропозиції німецькому Міністерству іноземних справ щодо поліпшення взаємовідносин.
4 травня — Литвинова було усунено і замінено Молотовим на посаді Наркома закордонних справ.
17 травня — Aстахов, керуючий справами Росії в Берліні, заявив Шнуре, що в зовнішній політиці Німеччини і Росії немає місця конфліктам.
20 травня — під час переговорів з англійською і французькою делегаціями Молотов пропонує Шуленбургу реконструювати «політичні основи».
15 червня — Aстахов поінформував Драганова, посла Болгарії в Берліні, що Росія дотримується положень Пакту про ненапад в стосунках з Німеччиною.
27 липня — Велика Британія і Франція погодилися відправити військову місію до Росії. Того ж дня відбулася зустріч між Aстаховим і Шнуре, з яким розпочалися переговори в рамках Пакту.
11 серпня — англійська і французька військові місії прибули до Москви.
17 серпня - Moлотов пропонує Шуленбургу включити до Пакту про ненапад «спеціальний протокол».
19 серпня - у Берліні підписано торговий договір між СРСР і Німеччиною.
20 серпня поспіхом з ініціативи СРСР другорядними чиновниками підписано господарський договір СРСР-Німеччина, на що не було навіть звернуто уваги.
23 серпня — нацистсько-радянський Пакт про ненапад з доповненнями підписано в Москві.
25 серпня ратифіковано англо-польський договір про односторонню допомогу Польщі Англією у разі неспровокованої агресії. Гітлер негайно відкликав наказ про наступ на Польщу, запланований на 26.08. У той же день в Німеччині почалася загальна мобілізація. 27-го введено карткову систему, а 28 Гітлер віддав остаточний наказ про наступ 1 вересня.
26 серпня — перша дата планованого нападу на Польщу.
1 вересня — німецькі армії вторглися у Польщу.
3 вересня - Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині.
8 вересня оголошено спільне російсько-німецьке комюніке щодо операції російських і німецьких сил в Польщі, яка «не мала на меті чогось несумісного з духом або буквою Пакту про ненапад».
16 вересня підписано угоду про ненапад між Японією і СРСР.
17 вересня — війська Червоної Армії вторглися у Польщу.
18 вересня у Москві підписано протокол про припинення вогню у Монголії.
28 вересня підписано договір про дружбу і кордони в Польщі.
28 вересня підписана угода, за якою Росія зобов'язалася поставляти сировину, отримуючи промислові товари, а також забезпечувати перевезення залізницею вантажів між Німеччиною і Румунією, Іраном, Афганістаном та Далеким Сходом. Підписано секретний протокол про недопущення польської агітації на окупованих територіях.
28 вересня Естонія підписала договір про взаємодопомогу, за яким Росія одержала право на військово-морські, військові і повітряні бази та розміщення загонів чисельністю 25 тис. осіб.
5 жовтня Латвія була змушена підписати подібний договір. Чисельність загонів досягла там 30 тис. осіб.
10 жовтня, після рішучого опору російським загонам, Литва також підписала договір. Чисельність загонів у Литві склала 50 тис. осіб.
26 листопада росіяни організували провокацію на фінському кордоні і розірвали дипломатичні відносини з фінським урядом.
29 листопада Росія визнала т.зв. Національний уряд Фінської демократичної республіки на чолі з Отто Куусіненом.
30 листопада без оголошення війни війська під команду-ванням генерала Мерецкова розпочали штурм Карельського перешийку Фінляндії.
14 грудня за ініціативою Бразилії СРСР виключено з Ліги Націй.
1940
11 лютого - укладено Російсько-німецьку комерційну угоду, згідно з якою Росія зобов'язалася поставляти сировину Німеччині на термін понад 18 місяців.
12 березня - підписано мирний договір з Фінляндією.
Договором від 22 березня 1940 р. Фінляндія поступилася СРСР як територіями на північ від Ладозького озера уздовж її південного кордону та в центральних і північних областях, так і військово-морськими базами на острові Ханко і островах Фінської затоки.
9 квітня - вторгнення німців до Данії і Норвегії.
Квітень - різанина польських офіцерів радянськими окупаційними силами у Латинському лісі.
10 травня - вторгнення Німеччини у Францію через Бельгію, Люксембург і Нідерланди.
15 травня — ультиматум Молотова заступнику прем'єр-міністра Литви Kреве-Miскевічусу щодо приєднання до Радянського Союзу.
16 червня - Латвія й Естонія отримали подібні ультиматуми. l6–17 червня російські війська займають Литву, Латвію та Естонію.
23 червня укладено перемир'я Франції з Німеччиною.
24 червня Росія встановила дипломатичні відносини з Югославією і обіцяла їй військову допомогу, якщо вона не підкориться тиску Німеччини.
28 червня Червона армія окупувала Бессарабію і Північну Буковину.
3–6 серпня - Естонії, Латвії і Литві оголошено про приєднання до СРСР.
18 серпня 1940 р. Німеччина підписала договір з Фінляндією на постачання зброї.
22 вересня Німеччина уклала угоду з Фінляндією про транзитні перевезення військ до Норвегії.
27 вересня - Німеччина, Італія і Японія підписали Потрій-ний пакт.
12–14 листопада - Moлoтoв прибув до Берліна для розмов з Гітлером і Ріббентропом.
20 листопада Угорщина приєдналася до Потрійного пакту.
23 листопада Румунія приєдналася до Потрійного пакту.
25 листопада Молотов вручив Шуленбургу меморандум (з п'ятьма секретними протоколами) умов російського уряду щодо приєднання до Потрійного пакту.
1941
27 лютого Болгарія уклала угоду про приєднання до Потрійного пакту з 1 березня.
1 березня німецькі загони зайняли Болгарію.
25 березня уряд Югославії погодився на членство в Потрійному пакті.
27 березня це рішення було спростовано через позицію проросійської фракції.
5 квітня у Москві підписано Договір про ненапад і дружбу з Югославією.
6 квітня Німеччина напала на Югославію.
13 квітня — Росія і Японія підписали Договір про нейтралітет.
17 квітня Югославія беззастережно капітулювала.
15 травня — перша планована дата вторгнення Німеччини на територію СРСР.
22 червня — німецькі армії вторглися на територію СРСР.
СКОРОЧЕННЯ
ЦК: Центральний Комітет,
Комінтерн: Комуністичний інтернаціонал,
КПРС: Компартія Радянського Союзу,
ДЗПН: Документи Зовнішньої Політики Німеччини,
KПН: Компартія Німеччини,
НКВС: Народний Комісаріат Внутрішніх Справ (Російська секретна поліція, KДБ — Комітет Державної Безпеки),
НРВ: Нацистсько-Радянські Відносини,
РРФСР: Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка,
СРСР: Союз Радянських Соціалістичних Республік.
КОМЕРЦІЙНІ ТА ВІЙСЬКОВІ ВІДНОСИНИ В ЧАСИ ВЕЙМАРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
Російсько-німецький Договір 23 серпня 1939 р. був кульмінацією складних і заплутаних відносин між Німеччиною і Poсією. Вони, в свою чергу, були логічним результатом близької співпраці між двома військовими потугами, і тривали з незнач-ними перервами, починаючи від закінчення Першої світової війни.
Ленін і більшовики загалом вважали Німеччину наріжним каменем своєї міжнародної стратегії. Політика була заснована на переконанні, що революція повинна промчатися на захід як мінімум через усю Німеччину, де ліва соціалістична група «Спартак» культивувала тренувальні змагання з боксу. Під керівництвом Карла Лібкнехта і Poзи Люксембург група планувала підбурення та переворот за російським зразком. Вже 30 грудня 1918 р. Комуністична партія Німеччини (КПН) була укомплектована членами «Спартака» й іншими соціалістичними елементами. Представник російського уряду Карл Радек брав у цьому безпосередню участь.
На початку січня 1919 р. ліве повстання за участі КПН спалахнуло в Берліні. Комуністичні сподівання Лібкнехта і Радека заходили настільки далеко, що згідно з непідтвердженими поголосками, було підписано договір про визнання, взаємну допомогу і кооперацію між Російською Радянською Федера-тивною Соціалістичною республікою (РРФСР) і Німецькою радянською республікою (НРР) 5 січня 1919 р., яким Poсія зобов'язувалася надати фінансову і військову допомогу НРР.
Десятьма днями пізніше Лібкнехта і Люксембург було заapeштовано і страчено. Російський уряд продовжував надавати підтримку КПН, але коли перспективи перевороту зникли, почалися пошуки зближення з німецьким урядом, який зовсім не був схильним до цього.
Дві переможені держави керувалися різними загальними інтересами: політичними, економічними і військовими. Обидві були вигнанцями з Ліги Європейських Націй: Німеччина — як переможена, Poсія — як більшовицька парія через її політику, що виражалася у конфіскації майна, що їй не належало, та підтримку міжнародної пролетарської революції, котра ставила за мету знищення приватної власності.
Оновленню минулих дружніх відносин і співробітництву між ними сприяло те, що Poсія мала сировину, конче потрібну Німеччині, а Німеччина — засоби виробництва, тобто потужні підприємства промислових товарів, включаючи сучасні верстати. Poсія конче потребувала реконструкції військової економіки і сприяння індустріалізації. Німецька індустрія хоча й мала перспективи на Заході, але оживити німецьку економіку могли тільки комерційні відносини з Poсією. Мали значення й інші фактори: обидві країни були в опозиції до Версальського договору та мали свої претензії до Польщі. Так зав'язався один з міцних вузлів між двома потужними військовими державами.
Польща відігравала історично важливу роль у російсько-німецьких відносинах. У 1772 р. Poсія і Прусія брали участь в актах, що названі Першим поділом Польщі, що продовжився другим у 1793 р. і завершився третім у 1795–1796 рр. До останнього поділу підключилася також Австрія. Протягом півтора сторіччя, час від часу, західноєвропейські військові потуги намагалися відновити польську державу, а Poсія і Німеччина утверджували правомірність інтервенції. Після припинення існування Польщі як держави і особливо після польського повстання 1863 р., зацікавленість у зв'язках Poсії з Пруссією розтанула і вони дрейфували окремо.
Польща була відновлена лише після Першої світової війни, і стала аванпостом західних союзників завдяки Версальському договору. Польські територіальні надбання за рахунок Німеччини перетворили їх на запеклих супротивників.
До Польщі вороже ставилася й Росія, бо обидві претендували на Галичину, західну українську територію, яка колись була частиною Польщі а потім Австро-Угорської імперії. Восени 1914 р. війська Росії анексували Галичину але залишили її наступного pоку через зміни обставин на фронті.
З колапсом російської і австрійської монархій українці, відповідно 22 січня 1918 р. і 1 листопада 1918 р., проголосили незалежність. Проте переважаючі сили російської Червоної Армії перемогли загони Української Народної Республіки (УНР) і Польщі, підкорили й анексували Західну українську народну республіку.
Побоюючись російської загрози, Польща, за підтримки Симона Петлюри, чинного Президента УНР, ініціювала превен-тивний удар проти Росії. Наступ досяг несподіваного успіху і завершився захопленням Києва, стародавньої української столиці, окупованої росіянами. Коли Червона Армія змінила військову ситуацію і здійснила контрнаступ до околиць Варшави, німці захвилювалися. Колапс німецького супротивника і бастіону Версальського договору виявився неминучим. На допомогу Польщі об'єднані сили Альянсу послали військове спорядження і консультантів. Хоч Німеччина заборонила транзит військового спорядження, та страйки докерів німецького Данцигу сповільняли постачання зброї для Польщі. Польща все ж таки мала успіх і дала відсіч наступу Червоної Армії. За Ризьким мирним договором 18 березня 1921 р. Польща отримала Волинь та інші західноукраїнські території. Галичина була приєднана до Польщі рішенням Ради послів Альянсу 19 березня 1923 р. за умови автономії цього краю.
Втрата території, що була частиною Російської імперії, її приниження і падіння військового престижу внаслідок поразки від Польщі зміцнили тонкий зв'язок, що вже розвивався між Poсією і Німеччиною. Польща опинилася в оточенні двох могутніх ворожих сусідів.
У 1921–1922 рр. між Poсією і Німеччиною було підписано різноманітні комерційні угоди; у Росії було засновано кілька компаній і ряд німецьких корпорацій. Найбільш важливими проектами були: тракторний завод і агротехнічна дослідницька станція, спроектовані Крупом.
16 квітня 1922 р. дві держави підписали Рапалльський договір, який забезпечив поновлення консульських і посольських відносин. Poсія відмовилася від будь-яких репараційних вимог і пообіцяла Німеччині мир і дружбу.
Договір мав важливе значення вже завдяки самому факту об'єднання двох вигнанців перед обличчям обуреного і ворожого європейського Альянсу. Це було рівноцінно політичній декларації опозиції по відношенню до Версальського договору і до факту втрати території обох країн на користь Польщі.
Щоб кинути виклик Польщі і Версальському договору, Німеччина вважала необхідним переозброїтись, зберігаючи військово-технічні кадри і розробляючи сучасні методи ведення війни. Але їй як переможеній було відмовлено у праві переозброєння. Ці ножиці можна було подолати тільки порушенням Версальського договору, шляхом перетворення Радянської держави на місце таємного тренування військових кадрів Німеччини, виробництва і випробування її нового озброєння.
Отже, набагато важливішим ніж бізнес, який перетворився на рутинне і звичне явище, була реформа військових відносин. Ще до початку комерційних і дипломатичних переговорів, представники Німеччини і російських збройних сил проводили переговори і готувалися полегшити переозброєння Німеччини.
Рушійною силою досягнення домовленості була група, що складалася переважно з військових, на чолі з генералом Гансом фон Зектом (Seekt) — реакціонером, засновником Рейхсверу і шефом групи військових з березня 1920 до жовтня 1926 року, який мав велику антипатію до Франції як небезпечної сусідки Німеччини. Він був не проти єднання з Poсією, чия державницька філософія збігалася з його власною.
До того ж, Зект у l920 р. зазнав невдачі при спробі отримати дозвіл від союзників на утримання двохсоттисячної армії або на-віть відстрочки на вирішення цього питання. Надалі союзні умови самої ідеї військової співпраці з Poсією стали першорядними.
Зект оголосив, що порозуміння з Poсією мало бути «постійною метою закордонної політики Німеччини»,1 і що «тільки в міцній кооперації з великою Poсією Німеччина має шанс повернути собі колишні позиції в світі».2
Одним з головних факторів, що робили Зекта таким завзятим прихильником альянсу з російськими військовими, був спільний антипольський знаменник. 11 вересня 1922 р. він напише, що «…існування Польщі як держави нестерпне, несумісне з вижи-ванням Німеччини. З таким станом речей має бути покінчено, Польща має зникнути, і вона зникне завдяки власній слабкості та Poсії — з нашою допомогою… З Польщею зникне один з найміц-ніших стовпів Версальської угоди - зверхність Франції… Віднов-лення широкого загального кордону між Poсією і Німеччиною - передумова відновлення обох країн. Poсія і Німеччина в межах кордонів 1914 року! Це повинно бути основою досягнення взає-морозуміння між двома державами».3
На думку Зекта народи, що проживають на території союзних країн, потрібно тримати у покорі, вони мають повністю залежати від урядів країн-союзників, аж доки не з'являться можливості для торгу на рівних з позиції сили. І саме Радянська Росія уявляється йому достойним по силі партнером. Він повірив у можливість співіснування з більшовиками і навіть підготувався до співпраці з ними, звичайно на його власних умовах. Тому він започаткував, а потім і керував втіленням політики співробіт-ництва з росіянами. Він проголосив, що його політика має «підготувати для війни і посилити військові позиції Німеччини так, щоб надати можливість використати наступний міжнародний конфлікт для боротьби за свободу».4
Росіяни виявили не менше розуміння у стосунках з німцями. Перші контакти між німецькими військовими і російськими представниками мали місце в другій половині 1919 р. з ініціативи Карла Радека, що як представник радянського уряду прибув до Німеччини та мав вплив на результати конгресу Компартії Німеччини.
16 квітня 1920 р. Віктор Koпп, російський представник у Берліні, з'ясовував цілком відверто у розмові з бароном Аго фон Малтзаном, головою російського відділу Міністерства закордонних справ Німеччини, можливість співпраці між Червоною Армією і збройними силами Німеччини. А в грудні він же розпочав таємні переговори з німецькими промисловцями і військовими авторитетами щодо відновлення російської індустрії озброєнь під німецьким технічним управлінням у відповідь на радянську допомогу. Ленін стимулював таємні переговори формальним зверненням до німецької армії про допомогу в реорганізації Червоний Армії.5
20 серпня 1920 р., після поразки Росії у війні з Польщею, Зект направляє у Poсію, для встановлення контактів, свого старого друга, колишнього лідера младотурків, Енвера Пашу. Той повідомив, що «Його партія… прихильна до зближення з Німеччиною… Вона готова визнати німецький кордон 1914 р. Вона бачить тільки один шлях подолання міжнародного хаосу: кооперацію між Німеччиною і Туреччиною.»6
Пізніше, восени 1920 р., Зект утворює надзвичайно секретну, але ефективну, адміністративну організацію у межах військового міністерства, зондергрупу «Р», для налагодження військових контактів з росіянами. У січні 1921 р. він надсилає полковника Ніколаі (Nicolai), шефа німецької агентури під час війни, для продовження військових переговорів. Зект також інформував Koппа, що німецькі військові та індустріальні кола були зацікавлені в пропозиції Леніна стосовно концесій у Росії.
Перша стадія у Російсько-Німецькому військовому співробітництві передбачала будівництво німецькими фірмами заводів зброї у Poсії. 7 квітня 1921 р. Koпп повідомив Москву, що він провів переговори з німецькими фірмами озброєння, запропонувавши їм передислокацію німецької технічної місії до Москви. Місія, очолена майором Оскаром Ріттером фон Нієдермауером, близьким колегою генерала Зекта, відвідала Росію на початку літа 1921 р. як представницька від німецького військового міністерства.
У вересні пройшли таємні переговори в Берліні між російськими представниками: Віктором Koппом і Л.B.Красіним, наркомом зовнішньої торгівлі, з генералом Паулем Хассе, лідером «Трупенамт», німецьким генералом Стаффом та іншими офіцерами. Ці переговори, що мали воєнний і економічний зміст, були схвалені Леніним, який характеризував німецькі підприємства виробництва зброї як «концесії».7 Істотним для росіян у цих переговорах було переозброєння держави з таємною метою підготовки війни з Польщею, для чого вони вимагали літаків. Щоб забезпечити цю потребу, вони переконували керів-ництво фірми «Юнкерс» укласти торгову угоду з Poсією.
17 січня 1922 р. Карл Радек повернувся до Німеччини з майором Нієдермауером. 10 лютого він зустрівся з генералом Зектом, і передав тому на розгляд пропозиції щодо відродження російської індустрії озброєнь з німецькою допомогою, консуль-тацій між двома генеральними штабами про військові плани і користування німецькою військовою літературою та інструкціями для навчань російських офіцерів.
На початку липня 1922 р. російський агент Розенблат, прибув до Берліна і був прийнятий Зектом, а 29 липня попередня таємна комерційна угода була підписана. Подібна але окрема угода між генеральними штабами двох армій була опрацьована під час серії переговорів і містила деталі планів німецьких військових тренувань на російській території. Її було підписано 1 серпня 1922 р. у Москві в умовах глибокої конспірації. Разом з тим тимчасовою угодою передбачалася практична співпраця між збройними силами обох держав. Рейхсвер наголосив на сприянні продовженню навчань щодо удосконалення тактики бойових дій, та технічного забезпечення військ; удосконалення теорії і практики застосування заборонених озброєнь; тренувань вищого персоналу щодо застосування такого озброєння, експериментів з ним в умовах, наближених до бойових; продовження їх у Німеччині а також завершення теоретичної розробки таких випробувань. Вони зобов'язалися консультувати планування тренувань і розробку практики поповнення військ особовим складом. Конкретно було три запити до Червоної Армії. Перший — відносно користування військовими базами для тренування авіації, моторизованих загонів і хімічних способів ведення війни. Другий — стосовно свободи дій по управлінню випробуваннями зброї та тактичними навчаннями. Третій - повний обсяг обміну результатами роботи у військовій сфері.8
Починаючи з 1922 р. перші німецькі офіцери відправлялись у Poсію, а росіяни - до Німеччини з метою відвідування спецкурсів. Німецькі офіцери діяли як інструктори в Червоній військовій авіації. Військові маневри кожної сторони відвідува-лися офіцерами високої кваліфікації.
Тим часом німецьке воєнне міністерство організувало компанію «Підприємства розвитку торгівлі» (GEFU - німецька абревіатура). Під її наглядом кілька німецьких проектів озброєння почали діяти в Poсії. Найважливіші військові концесії були створені для виробництва літаків. За угодою, підписаною 15 березня 1922 р., фірма «Юнкерс» отримала контракт для створення заводів з виробництва двигунів і фюзеляжів літаків у Філях, біля Москви. Німецькі офіцери негайно прибули в Філі і почали роботу. Щорічні виробничі потужності заводу складали 600 літаків.
Іншими підприємствами, спонсорованими GEFU, були: фабрика виробництва отруйних газів у Тотську, що біля Самари, та заводське устаткування фірм Крупа, Даймлера і Файнметал для виробництва танків у Казані. Було також укладено контракти, за якими Німеччина мала надати технічну допомогу російським заводам - виробникам боєприпасів у Златоусті, Тулі, Петрограді (на колишніх Путилівських заводах та в Шліссельбурзі).
Військову угоду було підписано в Берліні в серпні 1923 р. радянською делегацією, яку очолив Розенгольц, член Револю-ційної військової ради і голова Центральної ради радянських військово-повітряних сил.9 У результаті цього договору 300 тис. оболонок снарядів було виготовлено для німецької армії і непомітно відвантажено до Німеччини в 1926 р. на порушення Версальського договору. По прибутті оболонок до Німеччини «Манчестер гардіан» опублікувала дві статті (3 і 6 грудня 1926 р.), де йшлося про втручання Німеччини у виробництво військової продукції у СРСР, після чого справа набула значного розголосу. Інші і більш важливі надбання Рейхсверу в Poсії стосувалися полігонів проведення тренувань офіцерів щодо користування озброєнням, яким Німеччині було заборонено володіти за умовами Версальського договору. Вони почали активно діяти наприкінці 1922 р. під наглядом «Московського центру» - секретної московської штаб-квартири зондергрупи «Р» і Рейхсверу, яка мала постійний штат німецьких офіцерів, що опікувався німецьким персоналом і утриманням німецьких військових установ.
Росіяни здавалися стурбованими фактом розкриття кооперації у виробництві боєприпасів. На початку 1926 р. віце-міністр І.С.Уншліхт прибув до Берліна в умовах найвищої секрет-ності і зробив декілька достатньо амбітних пропозицій Стрес-смену, Зекту і іншим членам німецького кабінету. Він описав плани конфігурації об'єднаних підприємств в Poсії для виробництва важкої артилерії, матеріалів для хімічної війни та ін., і все це підпадало під заборону для німців Версальським договором - від володіння до використання. Він також запро-понував, щоб офіцери навчально-тренувальних шкіл мали тісні контакти з цими підприємствами.10
У 1924 р. Німеччина почала повною мірою співпрацювати з росіянами. Активність поєднувалася з дослідженнями воєнних матеріалів і тренуванням німецького військового персоналу з застосуванням озброєння та техніки заборонених Версальським договором.11 Для цієї мети в Poсії було створено три військові тренувальні полігони: авіаційний - у Липецьку, танковий - у Казані і хімічний - у Саратові.
До 1925 р. російсько-німецьке військове співробітництво було обмежено майже повністю сферою військової продукції. З Німеччини надходили фінансові та технічні ресурси, і тільки в деяких випадках утворювались німецькі фірми в Росії.
Німеччині було заборонено утримувати військову авіацію. Проте 180 офіцерів-льотчиків були призвані в Рейхсвер, і ядро Військово-Повітряних Сил із досвідчених офіцерів продовжувало існувати. Було важко забезпечити льотну практику для цих офіцерів і ще важче - навчати новобранців. Основний тренувальний процес майбутнього складу Люфтвафе відбувався у Німеччині при школах, які про людське око тренували спортивних і комерційних пілотів. Але ці школи були потрібні Німеччині тільки до тих пір поки тренування мали військовий характер.
Росіяни мали величезний але малопотужний аеродром у Липецьку, на південь від Москви. Об'єднаними російсько-німецькими зусиллями його було перетворено 1924 р. на велику сучасну повітряну базу - з ангарами, виробничими і ремонтними цехами, де можна було виконувати перевірку двигунів, адміністративними і житловими приміщеннями, лікарнями тощо. Територія аеродрому була обгороджена колючим дротом і охоронялася.
У 1923 р. генерал Хассе закупив 100 винищувачів «Фокер Д-13» голландського виробництва. Спільне російсько-німецьке акціонерне товариство «Дерелюфт» організувало їх переліт до Poсії. Крім того було збудовано новий експериментальний літак, який одразу було доведено у заводських умовах, а потім випробувано на секретному аеродромі Німеччини біля Рехліна під протекцією Рейхсверу. З часом, коли військовий характер цих літаків не можна було більше маскувати, вони були передислоковані до Липецька.
Починаючи з 1924 р. майже 60 німецьких пілотів і льотних інструкторів були прикріплені до Липецька як базовий льотний персонал. Після літнього активного періоду вони були сформовані в групу - «100». Стажисти, зі складу випускників базових тренувальних шкіл Німеччини, змінювалися кожні шість місяців. Німецький персонал мав назву - «Четвертий авіазагін Червоної військової авіації».
Як мінімум, 120 відмінних німецьких пілотів-винищувачів і 450 осіб льотного персоналу різного призначення, включаючи пілотів розвідки і пікіруючих бомбардувальників, були сповна охоплені тренувальним процесом у Липецьку. Як і офіцери більш пізніх років підготовки, вони сформували ядро військової авіації Гітлера. Більше того, німецька авіаційна індустрія мала скористатися базою Липецька, щоб завершити деякі технічні плани, які не могли здійснитися інакше, аж поки Гітлер відкрито не розпочав переозброєння.
У Липецьку на індустріальному рівні удосконалювалися винищувачі, були винайдені і розроблені пікіруючі бомбар-дувальники, а також перевірені і стандартизовані літаки розвідки. Загалом Німеччина, якій було заборонено військове виробництво будь-яких військових літаків згідно з Версальським договором, розробила прототипи ефективних суцільнометалевих військових літаків, готових для масового виробництва ще за десять років до того, як інші головні потужні держави мали їх на своїх кульманах.12
Німці використовували аеродром у Липецьку подвійно: він дозволяв організовувати багатоцільові комплексні заключні тренування льотчиків та доводити і тестувати нові бойові літаки. На думку генерала Хелма Шпейделя, що працював у адміністративному секторі «Московський центр», найважливі-шим внеском Липецька в переозброєння було «духовне загарту-вання особистого складу майбутнього Люфтвафе актуальною льотною практикою».13
Наприкінці тренування у Липецьку пілоти розвідки Німеччини отримували дозвіл на участь у маневрах, з використанням артилерії, загонів Червоної Армії. У вигляді компенсації за бази офіцерам Червоної Армії і її ВПС, членам Генерального штабу дозволялося брати участь у секретних тренувальних програмах організованих «Трупенамтом» — заборо-неними курсами Генерального штабу Германії. Полковник фон Бломберг, який при Гітлері став головою Рейхсверу, був тут одним з інструкторів.
Серед російських генералів, причетних до цих програм, були майбутні Міністри Оборони СССР - маршали Тухачевський і, багато в чому суперечливий, Жуков. На цих курсах росіяни мали можливість опановувати директиви, які регламентували тактику бойових дій і оперативне мистецтво, методи призову в армію, мобілізації, а також методику тренування і навіть планування та організацію нелегального переозброєння.
Починаючи з 1925 р. командний склад Червоної Армії і Військово-Повітряних Сил запрошували відвідувати німецькі військові навчання, військові маневри і демонстрацію озброєнь. Німецькі армійські офіцери отримали ті ж права від Червоної Армії. Щоб приховати військову належність, вони прибували на маневри в цивільному і представлялися як «Німецька комуніс-тична делегація робітників».14
Виступ «Манчестер Юнайтед» щодо вантажу оболонок снарядів і ручних гранат, які прибули до Німеччини з Poсії, зробив обидві держави більш обережними. Проте після 1926 р. військова співпраця стала ще інтенсивнішою. Один із сучасників тих подій писав: «Стрессмен схвалив продовження роботи шкіл у Липецьку і Казані. Німецьких вчених направлено до Оренбурга, щоб допомогти під час військових хімічних експериментів… Завдяки заходам перестороги німецькі офіцери найвищого рангу відвідували-таки Радянський Союз.»15
Росіяни ж були найбільш стурбовані тим, як прийняти німців. У 1927 р. шість німецьких офіцерів відвідали російські осінні маневри. У звіті німецького консула в Києві зазначалося, що прийом був дуже теплий і офіцерам було дозволено подивитися усе, що вони бажали. Старший російський офіцер повідомив консулу, що вони отримали наказ із Москви, який більш ніж вразив їх: адже мали показати німецьким офіцерам більш, ніж дозволяли нашим союзникам під час війни.16
Подальшим доказом того, що німецькі офіцери отримали доступ до розташування радянських підрозділів і «одержали можливість глибше пізнати радянські військові методи управлін-ня військами під прикриттям обміну досвідом», були нотатки, зроблені у звіті полковника Міттельбергера під час відвідин загонів Червоній Армії навесні 1928 р.17
Восени 1928 р. на запрошення радянського уряду генерал Вернер фон Бломберг - голова «Трупенамта» - був присутнім на військових навчаннях Червоної Армії, інспектував танкову школу в Казані, авіаційний тренувальний центр у Липецьку та експериментальний хімічний центр у Тоцьку. У звіті зазначено, що він переконаний у добрій організації хімічної школи, але експерименти застаріли. Росіяни ж виявили велику зацікавленість висновками інспекції. Тому було досягнуто угоди щодо збільшен-ня обсягу поставок обладнання. Ворошилов підкреслював важливість хімічних експериментів і випробувань з оболонками для газу та хімічними гранатами, і висловив сподівання, що вони триватимуть і взимку.18 Він також сподівався на продовження співпраці з Рейхсвером. Причина була одна - польське питання. Як зазначено в докладі Бломберга, Ворошилов заявив, що не тільки від імені Червоної Армії, але й від імені Радянського Уряду, підтверджує, що, у випадку польської атаки на Німеччину, Poсія готова надати допомогу останній. І тут він ставив запи-тання: «Чи може Радянський Союз розраховувати на допомогу з боку Німеччини у разі польської атаки?»19
Польське питання постійно порушувалося росіянами. 10 лютого 1930 р. під час підписання попередньої угоди між «Файн-металл» і радянським урядом, генерал I.Уборевич, мабуть під впливом горілки, висловився так: «Чи будемо ми готові за два роки виконати коригування кордонів і знищити Польщу? Урешті-решт ми повинні знову поділити Польщу.»20
Російсько-німецька кооперація була також поширена на військово-морський флот. Протягом 1929 р. проводилися переговори щодо заснування заводу морської авіації на Азов-ському морі і розташування військово-морської авіації на Чорному морі. У грудні 1929 р. німецька військово-морська місія здійснила п'ятиденне ознайомлення з Радянською військово-морською академією та іншими подібними установами. У березні 1930 р. російська військово-морська делегація відвідала німецькі установи.
У серпні та вересні 1929 р. кілька лідерів Рейхсверу впродовж шести тижнів ознайомлювалися з російськими військо-вими об'єктами. Вони спостерігали за двотижневими маневрами загонів українського військового регіону восени і були присутні під час їх аналізу Ворошиловим. 5 вересня Бломберг, як голова «Трупенамт», у супроводі чотирьох офіцерів прибув до Києва також для участі в маневрах. З 1928 р. контакти голови цієї орга-нізації з радянським Верховним Командуванням стали щорічними до 1932 р. включно.21
Таким чином дві великі потуги, Німеччина і Радянська Poсія, які були у стані війни лише кілька років тому, разом втягнулися в опозицію до Європи завдяки нав'язаному їм Версальському договору. Їх кооперація включала побудову різних військових об'єктів на території Poсії, що мала на меті переозброєння Німеччини і тренування ядра її армії та повітряних сил. Німецькі кампанії заснували в Poсії заводи з виробництва літаків, танків, армійського озброєння, боєприпасів та отруйного газу. Росій-ський уряд забезпечив аеродром для тестування літаків, трену-вання пілотів випробувальні полігони для танків і іншого військового озброєння, отруйних газів тощо — усе це на порушен-ня Версальського договору, котрим заборонялося переозброєн-ня Німеччини.
Джерело: Музей совєтської окупації