Я б не писав про черговий візит Московського патріарха (тим більше, що він обіцяв ще не раз повернутися), якби не дві прочанки, яких зустрів на хресній ході на честь Хрещення Київської Русі.

Можливо, їхні історії дадуть змогу поглянути на цей візит більш повно, ніж це дозволяють лаковані звіти офіційних ЗМІ.

Перший випадок, трагічний. У Сквирському районі на Київщині потонула дитина. Священик УПЦ Московського патріархату, дізнавшись що вона хрещена в УПЦ Київського патріархату, відмовився її відспівувати.

Друга історія. В сусідньому Білоцерківському районі в село прислали священика з Росії, щойно відставленого російського військового моряка, всієї релігійної освіти у якого - тримісячні курси.

29 липня виповнилося 145 років від дня народження одного з провідних церковних діячів XX століття – Митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Не зважаючи на час, який минув, постать Митрополита залишається недооціненою. Понад півстоліття ведеться справа беатифікації Слуги Божого, невирішена справа інститутом «Яд ва-Шем» про визнання Митрополита «Праведником світу». Донині діють сотні стереотипів серед українців, поляків, євреїв щодо особи Митрополита. А чи хочемо ми знати правду? Чи читаємо праці духовного провідника? Чи аналізуємо послання Митрополита Андрея Шептицького через призму історичних подій? Чи гідно шанують Слугу Божого самі українці, щоб мати претензії до інших? Розмова про величну постать XX століття з професором Мирославом Мариновичем.
– Пане професоре, ви в одній зі своїх передмов написали: «Ця правда потрібна не душі Шептицького: вона як душа праведника вже давно спочиває на лоні Авраама. Ця правда потрібна нам: без неї наші давні противленства не можуть стати минулим, а тому весь час актуалізуються».

30 липня у Львові відбудеться прем’єрний показ фільму «Спадщина Андрея Шептицького». Презентація фільму приурочена до 145-річчя від дня народження Митрополита Української греко-католицької церкви. Відеоробота стане підсумком матеріалів про меценатську підтримку Андреєм Шептицьким української спільноти у різних ділянках - від шкільництва до культури.

Як повідомили в прес-службі Львівської міської ради, автори фільму спробували показати ту місію, яку виконав Андрей Шептицький у житті українців не лише у Галичині.

Документальний фільм «Спадщина Андрея Шептицького» створив рекламно-продюсерський центр «Стар-ТВ» спільно з Львівською архиєпархією УГКЦ. Фільм присвячено 20-річчю виходу Української греко-католицької церкви з підпілля.

Нагадаємо, що 26 липня 2010 року Львівська міська рада ухвалила розпорядження, згідно з яким з 29 липня 2010 року до 29 липня 2011 року у Львові відзначатимуть рік Митрополита Андрея Шептицького.

В УГКЦ розпочався збір коштів для спорудження пам’ятника українським мігрантам в Марійському духовному центрі у Зарваниці. Пам’ятник спорудять з благословення Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира протягом року. Для реалізації проекту Предстоятель УГКЦ благословив створення спеціальної Наглядової ради, до якої ввійшли Владика Йосиф (Мілян), Владика Василь (Семенюк), о. Василь Поточняк, п. Оксана Пронюк та п. Григорій Селещук.

„Пам’ятник – це тільки зовнішній символ. Ми надіємося, що біля пам’ятника зможемо організувати своєрідні центри – порадні”, – зазначає Глава УГКЦ Патріарх Любомир.

Пам’ятник стане своєрідним місцем збору мігрантів і центром їхнього єднання. За словами Блаженнішого Любомира, мігранти, які повертаються в Україну, зустрічаються з різними проблемами. „Хтось повертається після трьох, хтось після п’яти, а хтось і після восьми років. Ці порадні будуть покликані допомагати людям під різними оглядами: економічним, психологічним, родинним”, – зазначає патріарх.

Роз'яснення процедури зміни паспорта громадянина України для виїзду за кордон на прикладі одного із звернень:

"В мене є діючий закордонний паспорт з польською робочою візою, але минулого року я вийшла заміж і відповідно змінила прізвище і український паспорт. Хочу дізнатись чи зможу я далі користуватись закордонним паспортом до закінчення його терміну, чи у зв"язку зі зміною прізвища його обов"язково змінити?"

Відповідно до Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року громадяни України мають конституційне право виїжджати з України (крім окремих випадків, передбачених цим Законом) та в'їжджати в Україну при наявності у них дійсних документів для виїзду за кордон.

Документами, що дають право на виїзд з України, зокрема, у приватних справах, і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами є:

Валерій ЧАЛИЙ: Ми опинилися в буферній зоні, що є небезпечною для подальшого існування незалежної України

Україна після підписання Віктором Януковичем Закону «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики» остаточно на законодавчому рівні закріпила позаблоковий статус. Ясна річ, усе це формальність. Адже механізмів, які забезпечували б фактичну реалізацію цього статусу, влада так і не передбачила. Головним чином це стосується фінансування армії (особливо після внесення змін до основного кошторису країни, де витрати на армію скоротилися), бюджет якої не дає можливості розвиватися Збройним силам, а лише підтримувати боєздатність. Міністерство оборони оголосило про наміри до 2015 року скоротити особовий склад армії на 15—20%, позбутися надлишкового озброєння, військової техніки та об’єктів інфраструктури, але при цьому нічого не сказано про розвиток контрактної служби. До того ж, про яку позаблоковість можна говорити, якщо за сім років до закінчення контракту термін перебування Чорноморського флоту Росії в Криму продовжують аж до 2042 року. Це при тому, що статус позаблоковості взагалі не передбачає перебування іноземної військової бази на території держави. І головне, цей закон нівелює одну з основних цілей зовнішньополітичного курсу попередніх років — вступ до НАТО.

Пише блогер Олег Шинкаренко:

Сьогодні до мене в кіноклуб прийшли люди, які представилися співробітниками Служби безпеки України. Перед тим якісь люди дзвонили та питали, чи можна прийти до мене без абонементів, і я, звичайно, дозволив: а чому б хорошим людям і не дозволити? А потім я вже здогадався, хто саме мені дзвонив.

Участі в обговоренні картини гості не брали, а після фільму, коли вже всі глядачі розійшлися, один з них (а їх було троє могутніх кремезних хлопців) пред'явив мені своє посвідчення та спитав, чи не можу я завітати до них в СБУ на розмову зі слідчим. Коли я поцікавився, про що саме буде розмова, він сказав, що розмова стосуватиметься записів в моєму ЖЖ, які "оставили неприятный след в душе". У кого саме і які конкретно записи в моєму ЖЖ залишили неприємний слід, вони мені не повідомили, але поцікавилися, чи зможу я прийти до слідчого без повістки. Я відповів, що не зможу, тоді вони записали мою адресу та телефон і пообіцяли мені принести повістку завтра вранці.

Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» оголошує про проведення Міжнародного форуму «Модерна освіта ХХІ століття». Форум відбудеться з 8 по 9 жовтня 2010 року у місті Трускавець.

Метою проведення форуму є формування стратегії, механізмів та інструментів розвитку європейського освітнього простору; створення системи періодичної міжнародної комунікації представників державних та неурядових освітніх інституцій, видатних педагогів з різних країн Європи з метою осмислення сучасних європейських та національних тенденцій розвитку освітніх практик; утвердження України як місця формування системи трансферу освітніх систем та освітніх технологій між країнами Західної та Східної Європи; використання форуму як одного із елементів системи формування позитивного іміджу України за кордоном.

Ключова тематика форуму – «Формування європейського освітнього простору: виклики, ризики та можливості».

Російський «Меморіал» відкрив віртуальний музей ҐУЛАҐу і терору – про історію радянських трудових і концентраційних таборів. На сайті представлено матеріали з близько ста музеїв. В Україні також є громадська ініціатива за поширення історичних фактів про раніше замовчувані сторінки радянської доби у всесвітній павутині.

У „Дзеркалі Тижня” з’явився виклад: „Прагматичний порядок денний української зовнішньої політики”, яку автор, Костянтин Грищенко, назвав „зовнішньополітичною модернізацією.” Як вказує міністр закордонних справ України, ця „модернізація” проводиться зокрема у двох курсах: „відкритті позаблоковості” і „досвіду Китаю.” Важливими чинниками, як це не парадоксально, за словами автора є „мандат Майдану” і, що мабуть більш зрозуміло, „давні і найтісніші історичні зв’язки з Росією.”

Виклад міністра інколи самозаперечливий і малозрозумілий. Ось представлення „позаблоковості” - не як фірмовий швейцарський нейтралітет і не як байдужість - скоріше „зрозумілий та прийнятний для більшості населення, відкритий, а не закритий, не самоціллю, а прагматичним інструментом реалізації національного і геополітичного потенціалу нації.” Як це розуміти?