Олігарху в Раду – можна, громадському активісту – зась

14 вересня 2014 року, одна з демократичних українських партій запропонувала мені, як безпартійному громадському діячеві, балотуватися до Верховної Ради за її списком. Зваживши всі «за» і «проти», я подякував за довіру і погодився.

18 вересня мої документи були подані до ЦВК. А вже 23 вересня – грім серед ясного неба: ЦВК приймає постанову № 1084 «Про відмову в реєстрації кандидата у народні депутати Городецького О.Є.». Основна причина відмови - лист Держприкордонслужби, згідно з яким в 2011 році Городецький перебував на території України менше 183 днів.

Трактування поняття «проживання на території України» напевно одне з найбільш мінливих та неоднозначних в українській юридичній практиці. Бо, на жаль, в Україні нема прецедентного права, але є право «вибраних». Для прикладу можна взяти хоча б ухвалу ВАСУ від 21. 08. 2012 року № А/9991/35/12 у справі реєстрації в кандидати в депутати футболіста Андрія Шевченка на минулих парламентських виборах.

З огляду на те, що у мене були незаперечні докази мого проживання в Україні протягом останніх 5 років: відрядження з вересня 2010 року по серпень 2011 року, місце перебування в Україні центру життєвих інтересів (проживання сім’ї та наявність нерухомості), а також, враховуючи попередні рішення українських судів, партія, від якої я балотуюсь прийняла рішення про оскарження постанови ЦВК в судових інстанціях.

29 вересня Київський Апеляційний Адміністративний Суд у складі колегії суддів Борисюк Л.П., Кобаля М.І., Собківа Я. М. розглянув у відкритому засіданні наш адміністративний позов, де не взяв до уваги юридичної аргументації позивача, критично оцінив надані докази і, повторивши аргументи ЦВК, відмовив у задоволенні позову. Що ж, очевидно незадоволені таким «довільним» вердиктом я та юристи вирушаємо робити касацію в останню судову інстанцію - ВАС України. Виходячи з приміщення суду дізнаємося, що громадські активісти та кандидати в народні депутати Сергій Лещенко, Мустафа Наєм та Світлана Заліщук подали адмінпозов про визнання протиправною та скасування постанови ЦВК № 1093 в частині реєстрації кандидатом в народні депутати Валерія Хорошковського.

Виявляється, що в то самий день, коли ЦВК, керуючись нормами «чинного законодавства» відмовила мені в реєстрації з огляду на лист ДПСУ про моє перебування на території України в 2011 році менше 183 днів, ця ж сама ЦВК, керуючись тими самими нормами «чинного законодавства», зареєструвала кандидатом в депутати члена команди «реформаторів» Януковича, олігарха Хорошковського!

Питання до ЦВК і до суддів очевидні. Лист ДПСУ щодо перетину кордону громадянином Хорошковським в 2012-2014 роках не надавався в ЦВК? Чи прикордонники просто не фіксували переміщень колишнього головного митника та СБУшника? Якщо фіксували і надали відповідну інформацію, то ЦВК була зобов’язана прийняти однакові рішення у цих двох справах. Але ж ні, бо перед законом у нас всі рівні, але дехто рівніший!

Більш того, сьогодні стало відомо, що Київський Апеляційний адміністративний суд визнав законною реєстрацію кандидатом в народні депутати Валерія Хорошковського попри те, що він був відсутній в Україні з 28 грудня 2012 року по 21 вересня 2014 року.

Дії ЦВК в двох згаданих випадках та суду першої інстанції в моїй справі дають підстави вважати, що «олігархічне право» в Україні ніхто не відмінив і рішення продовжують прийматися в залежності від прізвищ та перебування в «системі». І це допустити неможливо! Лакмусовим папірцем в цьому питанні стануть майбутні рішення ВАСУ в цих двох справах. Що ж, чекати довелося зовсім мало.

Олесь Городецький, громадський активіст, координатор Оргкомітету Євромайдан Рим

УНІАН

{module mod_knopka_comments}