Після президентських виборів – 2010 Україна повністю опинилася в руках «нової старої» владної команди. Дивлячись на їх різношерстність, задав собі слушне запитання – що їх може об’єднувати та тримати вкупі, окрім, звичайно, фінансового інтересу? Відповідь не забарилась – усі вони є орієнтованими у вчорашній день, іншими словами є ретроградами. Зазирнувши до тлумачного словника з метою повністю розтлумачити значення слова ретрогради, отримав – вороги прогресу, усього передового, реакціонери.

У передвиборчих промовах Януковича домінувало слово повернути. Повернути довіру людей, повернути економіку, повернути російську мову, повернути 5-ти бальне оцінювання в школи, повернути систему іспитів при вступі у вузи, повернути історію, повернути російську церкву, повернути союзну державу, повернути, повернути, повернути... Це означає, що Янукович та його команда не мають жодного прогресивного плану розвитку країни. Звісно, набагато простіше мавпувати минуле, аніж пропонувати щось нове. Політики, які творять історію, відрізняються насамперед новаторством, привнесенням новизни. Такі політики неодмінно залишають свій слід в історії. Доля інших – скніти у сірятині власної неспроможності, бути не об’єктом історії, а її суб’єктом і в результаті безславно канути у Лету. Янукович – типовий представник останніх.

А чи знає Янукович про існування філософського закону заперечення, як одного з основних, що відображає поступальність розвитку? На основі старої якості неодмінно має з’явитись нова. Все існуюче концентрує у собі внутрішні суперечності, які наростають, загострюються і зрештою досягають такого стану, коли подальший розвиток є неможливим. Заперечення того старого, куди нас кличе Янукович, вже давно відбулось. На основі запереченого ми будуємо нову Українську державу, нове суспільство, нову економіку. Нова Україна шукає своє чільне місце у світі. Для чого вдаватись до спроб повернутись у минуле, ставати на шлях регресу? Це – антиприродньо. Це – шлях у нікуди.

На відміну від теперішнього, попередній Президент був типовим модерністом. При усій своїй зовнішній неоковирності він не боявся новизни, відчував необхідність змін та брав на себе відповідальність за їх імплементацію. Україні конче необхідно було продовжити прогресивний поступ. Натомість люди, не розібравшись у високих матеріях, обрали реакцію, яка ховається за лаштунками улесливого соціального популізму.

Певний період Україна тепер перебуватиме під владою ретроградів. Дивлячись на сьогоднішній стан, що вимальовується, та проводячи історичні паралелі, чомусь напрошується порівняння з періодом так званої “руїни”. Будуть вперто чинитися спроби повернути на своє місце старе, заперечене, а нове буде витіснятися на маргінес. Здебільшого це будуть лише спроби, які так і залишаться формалізованими лише на чиновницьких паперах, хоча дещо реакціонерам вдасться і в практичному вимірі. Але в цілому українське суспільство не сприйме регрес. Головною “опорною” силою супроти реакції буде інтелігенція та студенти, що ми бачимо вже на прикладі “антиТабачної” кампанії.

Дивлячись на уряд Януковича-Азарова, розумієш, що з подальшою модернізацією України необхідно буде почекати. Натомість, отримаємо спробу повного перерозподілу української економіки на користь “своїх”, в бюджетній сфері – нові корупційні схеми, в сфері гуманітарній – спробу згортання демократичних завоювань та посилення русифікації.

Вже скоро українці зрозуміють помилковість свого вибору. Повернення назад ніколи й нікому не приносило щастя. Переконаний, період в новітній українській історії, який, можливо, історики колись обізвуть “періодом ретроградів” не буде тягнутися так довго, як “руїна”, а незабаром завершиться, а відтак, оновлення України продовжиться.  

Володимир МАНЬКО

УІС