Візит церковний чи політичний?

Київ – Тривала подорож Україною Його Святості Патріарха Московського Кирила, запланована на період із 27 липня до 5 серпня, викликала жваве обговорення, де в центрі уваги є питання про те, який саме аспект візиту переважатиме: релігійний чи політичний?  Патріарх Кирило, на відміну від старого, хворого і не схильного до активної участі в політичних імпрезах Алексія ІІ, є відносно молодою, дужою, активною і енергійною людиною, що не цурається політичних інтересів. Але якби навіть цурався, то навряд чи зміг би протистояти історичним традиціям і особливостям московського православ’я з його візантійською ідеєю «симфонії» церкви і державної влади. Ідея «симфонії» передбачає наявність глибинного інтимного зв’язку між духовним і світським, між церквою і державою, між церковним служінням і політикою. Здавна в Російській православній церкві (РПЦ) існує культ російської державності, Святої Русі, а відтак її нестримного розширення в усі сторони, територіальної і духовної експансії. Російським ієрархам дуже важко уявити існування РПЦ окремо від держави, автономно від неї, тим більше, що менталітет цих ієрархів практично не відрізняється від менталітету нинішніх господарів Кремля.

Особливо зворушливо єдність поглядів Кремля і РПЦ проявляється у ставленні до України, її суверенітету, незалежності, міжнародної правосуб’єктності, а внаслідок цих переконань також до незалежності української церкви. Усі комплекси російського суспільства щодо України, Київської Русі, гетьмана Мазепи, української церковної автокефалії, української мови і культури в РПЦ є найбільш виразними. Якби патріарх Кирило дотримувався інших переконань щодо вищенаведених питань, то він вступив би в конфлікт із абсолютною більшістю владик РПЦ, зі священиками й мирянами Росії, не кажучи вже про таких російських православних християн, як пани Путін і Медвєдєв. Тому не варто чекати від Його Святості якихось нестандартних для Росії поглядів на українське питання. Їх немає і бути не може, оскільки РПЦ завжди брала дуже активну участь у «собіранії земель». Невипадково цей візит відбувається напередодні початку президентської виборчої кампанії в Україні.

Візит дивує своїм величезними масштабами, глобальним розмахом, повідомляють про сотні тисяч російських прочан, що мають увійти в Україну, щоб супроводжувати Патріарха. Все це нагадує масову акцію пропагандистського характеру. А представник в Україні Інституту країн СНД (очолюваного депутатом Держдуми Росії Костянтином Затуліним) Володимир Корнілов під час виступу в Севастополі пояснив, що візит предстоятеля РПЦ матиме суто політичний характер, зокрема спрямований на боротьбу проти «українських націоналістів».Зі врахуванням того факту, що в Москві українськими націоналістами вважають не лише членів відповідних партій і громадських організацій, а й усіх прихильників державної самостійності України, то виклик буде кинутий десяткам мільйонів українських громадян. І тут дуже мало залежить від особистих настроїв і бажань Його Святості Кирила. Ця акція є настільки важливою для Кремля, що навряд чи Патріарх міг би чинити опір, навіть якби хотів. Керівництву Російської Федерації потрібні вагомі політичні й піарівські наслідки цього візиту.

Що ж переважить: релігія чи політика?

Зрозуміло, що невизнання незалежності Української православної церкви Московським патріархатом є формою невизнання незалежної української держави як такої. Справді, Московському патріархатові дуже нелегко пояснювати не тільки українцям, а й усьому православному світові, чому греки, болгари, серби, грузини, румуни і навіть такі не дуже православні країни як Польща, Чехія і США, можуть мати свої незалежні православні Церкви, а Україна не може. З точки зору християнських канонів пояснити це абсолютно не можливо. Але все це добре і цілком логічно пояснюється з позицій інтересів Москви, зокрема прагнень відродити Російську імперію, хоч би як вона називалася формально.

Часто-густо російські політики говорять про це відверто. Один із них сказав: «Єльцин розпустив свою імперію, а Алексій ІІ не розпустив». Московський патріархат – то є релігійна, церковна імперія, ідеологічна основа світської імперії. Але без України Російська імперія це те ж саме, що Британська імперія без Індії. Без України російська держава, що не прагне ставати на рейки правдиво демократичного розвитку, втрачає не тільки майбутнє (вихід до центральної і південної Європи, 46 мільйонів людності), але й минуле, адже тоді претендувати на велику Київську спадщину Росія не зможе, а відтак вона втратить і підстави зараховувати себе до Європи, бо їй доведеться шукати основи своєї державності у великій імперії Чингіза. Крім того, українські вірні РПЦ (що в Україні належать до УПЦ МП) становлять дуже великий відсоток усієї пастви Московського патріархату. Якщо українці відійдуть, то всі мрії про першість Москви в православному світі доведеться облишити. Але ж тоді хрещення Русі в 988 році, святий рівноапостольний князь Володимир, літописець Нестор і таке інше стануть реаліями української, а не російської церковної історії. Ось чому точиться така запекла боротьба за контроль над українськими православ’ям як запорука очікуваного контролю над Україною.

Однак держава – то є держава, і незважаючи на відчайдушні зусилля Москви, церковні процеси в Україні даються взнаки. За даними самих московських соціологів, кількість вірних Київського патріархату перевищує кількість вірних Московського у два рази. А поміж священства УПЦ МП щонайменше половина священиків не від того, щоб підтримати автокефалію. І це те, що дуже тривожить московських начальників УПЦ МП. А це означає, що Його святості Кирилу доведеться обговорювати в Києві цю вельми складну і болючу проблему. Адже цілком не випадково, президент Леонід Кучма звертався до Алексія ІІ з листом, де прохав надати УПЦ МП статус церковної автономії. Навряд чи Кучма робив це всупереч настроям ієрархії УПЦ МП. Але тоді Кучмі й УПЦ МП  відмовили.

Є ще певні інтенції в житті УПЦ МП, що не можуть не лякати Москву. Це засудження Архієрейським Синодом УПЦ МП у 2007 році так званого «політичного православ’я» (братство мирян, що виступають проти незалежності України, проти НАТО, європейської інтеграції, української мови і культури тощо), засудження лідера цих біляцерковних сил Валерія Каурова, зрештою, визнання Голодомору – геноциду українського народу.

Чому саме Севастополь?

За планом заходів, Патріарх Кирило має відвідати три Лаври: Києво-Печерську (Київ), Почаївську (Тернопільщина), Святогірську (Донецька область). Крім того, окремий пункт візиту – це Севастополь, де патріарх пробуде 4 дні з 10 днів його перебування в Україні. Севастополь – це та вразлива українська територія, де базується російський військовий флот і де збираються провести найбільш гучні заходи, зокрема, молитву на територій історико-археологічного заповідника на руїнах древньогрецького міста-держави Херсонесу, що є перлиною світової історико-культурної спадщини, за збереження якої України відповідає перед людством. Очікується, що в цій молитві візьмуть участь 150 тисяч (!) прочан. Херсонес – це доволі маленький клаптик землі, що не здатен без прикрих наслідків витримати навіть 10-15 тисяч людей одночасно. А пропускна здатність воріт історико-археологічного заповідника – 2-3 тисячі осіб за годину. Отже, гості можуть потовкти одне одного, не кажучи вже про реальну загрозу старожитностям і зеленим насадженням. Про це на нараді у голові Севастопольської міської державної адміністрації Сергія Куніцина з тривогою заявив директор заповідника Леонід Марченко.

Враховуючи особливе значення Севастополя в конфліктних російсько-українських відносинах, кожне слово Московського Патріарха буде надзвичайно уважно аналізуватися з огляду на постійні російські претензії до України. Якби Його Святість не хотів загострення міждержавних відносин, то краще було б виключити Севастополь із програми візиту. Надто вже це чутлива територія в геополітичному, ідеологічному, соціально-психологічному сенсах. Проте ми не знаємо, з якими намірами предстоятель РПЦ приїде до Севастополя, ми не знаємо, чи обговорювався його приїзд із господарями Кремля, чи було вироблено якусь спільну позицію щодо можливих дій і заяв Його святості в Севастополі. Можемо лише здогадуватися.

А місцеве севастопольське начальство вже роздає інтерв’ю, що містять нісенітниці. Зокрема, Сергій Куніцин заявив: «Але ми розуміємо, що візит патріарха підкреслить, звідкіля в Київській Русі почалося православ’я: не в Києво-Печерській лаврі і не в Сергієвому посаді. А центр православ’я – Херсонес Таврійський. Тут Київську Русь хрестили». Навіть у дожовтневій російській церковній історіографії говорилося про три можливі місця хрещення князя Володимира: Константинополь, Васильків і Херсонес (Корсунь). А особисте хрещення Князя і хрещення Київської Русі – то зовсім різні речі. Київську Русь хрестили в Києві, адже в Херсонесі місцеві греки, піддані Візантії, були хрещені за багато століть до народження Володимира Святославича і ніякого нового хрещення не потребували. Як можна було охрестити Русь в етнічно грецькому місті, залишається загадкою.

Але сподіватимемося, що візит московського гостя пройде спокійно і не принесе Україні прикрих несподіванок.

Ігор Лосєв

Джерело: Радіосвобода