"МИ ЩЕ ПРИЙДЕМО У ВАШЕ ЖИТТЯ..."

Як відомо, проводом ОУН (Бандери) перед початком радянсько-німецької війни було сформовано чотири похідні групи, в яких, за різними даними, було зосереджено від 5 до 8 тисяч молодих, освічених, підготовлених до організаційної та підпільної роботи бійців. На нараді керівників похідних груп у Львові 9 липня 1941 року перед ними було поставлено завдання: організовувати на покинутих Червоною Армією територіях українське громадське і культурницьке життя, вести роз'яснювальну роботу щодо будівництва незалежної Української держави, створювати умови для формування підпільних осередків ОУН, готувати кадри для збройної боротьби, вести антинімецьку та антибільшовицьку пропаганду...

У липні 1941 року один із підрозділів, який входив до похідної групи "Південь", прибув до Летичева (Хмельниччина). Ось що пише його командир, полковник М.С.Чарториський у книзі "Від Сяну до Криму": "У поході група у багатьох більших і менших містечках, селах влаштовувала зустрічі з людьми, агітувала їх, проводила освітню роботу, закликала боротися за створення незалежної Української держави.Окружними дорогами і доріжками добралися до Летичева. Це містечко досить розлоге, але, окрім двох пам'ятників - Лєніну і Сталіну - не мало помітних будівель. Найкращі будинки, де містились НКВД, пошта і партійні установи, були напівзруйновані. Німці тут майже не затримувались...З Летичева я порозсилав друзів по околишніх селах і містечках - до Росохит, Костянтинова, Хмільника, Вовковинець, Козачок, Меджибожа, Лисогірки..."

У кожному з названих населених пунктів члени похідної групи створювали підпільні осередки, розставляли надійних людей на різноманітні посади в органах місцевого самоврядування, а в Летичеві було створено окружний та районний проводи ОУН.

Як згадує безпосередній учасник тих подій, в'язень сталінського ГУЛАГу, фольклорист, дослідник діяльности Устима Кармалюка, краєзнавець В.Вовкодав, у липні 1941 року в Сахни прибули члени ОУН Губенко і Казирук. Зібрали схід села і сказали людям: "У Німеччині добре жити німцям, а нам потрібно будувати свою Українську державу, де буде добре жити українцям". Тут же громадою було обрано старосту села - поважну й авторитетну людину, а також було встановлено три березові хрести борцям за незалежну Україну, учасникам визвольних змагань 1918-1925 років: полковнику армії УНР, подільському отаману Я.Орлу-Гальчевському, Пилипу Іванову та Михайлу Топорівському.

Про небезпечно-тернистий шлях членів похідної групи "Південь" та їхню організаторську роботу на Летичівщині знаходимо рядки в книзі уродженця краю Є.Аллетяно-Попівського "З ідеєю в серці - зі зброєю в руках", який під час Другої світової війни деякий час очолював обласний провід ОУН у Вінницькій области. Він пише, що в Летичеві вся райуправа, педколективи шкіл, більшість з допоміжної поліції допомагали й співчували підпіллю, під його впливом проводили широку пропагандистську роботу - закликали молодь не їхати до Німеччини, бойкотувати збір збіжжя, бути готовими до збройної боротьби з окупантами тощо.
Але найкращу "пропагандистську" роботу проти "нової влади" і "встановлення справедливих арійських порядків" провела сама ота влада. Адже ні для кого не було секретом, що передові частини вермахту, які входили до українських міст і сіл влітку 1941 року, спостерігали і дивувались виявам радости місцевого населення, яке зустрічало їх хлібом і сіллю, або ж дружнього нейтралітету з їхнього боку. Навіть секретар ЦК КП(б)У Д.Коротченко був змушений констатувати: "Абсолютна більшість населення України не бажала продовжувати боротьбу проти німців, а, навпаки, різними способами прилаштовувалася до окупаційного режиму".

Переважна більшість жителів Летичівської округи й гадки не мала про нелюдську, расову спрямованість та канібалізм ідеології націонал-соціалізму. Вже в перші дні окупації Летичева німці розстріляли велику групу поранених і хворих військовополонених. А в концтаборі, влаштованому в Летичівському костьолі, створили нелюдські умови утримання для полонених бійців і командирів Червоної Армії. Від надмірної скупчености і голоду вони вмирали тут сотнями. Десятки з них були поховані на території концтабору, інші - на місцевому кладовищі недалеко від могили народного месника Устима Кармалюка.
Коли військовополонених перевели до Гайсина, у Летичівському костьолі фашисти організували "трудовий табір" для "перевиховання" цивільних осіб, які "проштрафилися" перед "блюстителями нового порядку". Ось як описував умови утримання в'язнів у цьому "виховному закладі" житель с.Лисанівці Старосинявського району І.Собанський: "Годували нас один раз на добу. Суп зварений з гички, листя картоплі, моркви. Сире кінське м'ясо, по якому повзали хробаки, 50-100 грамів хліба з мелених каштанів і ячменю...
На зморених голодом і спрагою людей нападали різні хвороби, особливо дизентерія. Але й таких гнали на різні важкі роботи. Хто не міг їх виконувати, того цькували собаками, били, кидали в ями, добивали там, якщо людина ще дихала - розстрілювали...".

Нестерпні умови були створені фашистськими нелюдами у Летичівському, Меджибізькому та Новокостянтинівському гетто. Восени 1942 та навесні 1943 років німці на території району чинили масові знищення людей єврейської національности, в основному стариків, жінок і дітей.
Всі вищезгадані та не згадані антилюдські дії німецької влади призвели до того, що населення краю переконалось: гітлерівський режим нічим не кращий сталінського. І ті, хто пережив розкуркулення, примусову колективізацію, голод 1933 року, масові політичні репресії 1937-1938 років, упевнились на своєму гіркому досвіді, що націонал-соціалістична Німеччина не збирається будувати щасливе і заможне життя для українців. Сталося те, про що говорилось у меморандумі ОУН після нападу Німеччини на СРСР 23 червня 1941 року: "Якщо навіть в Україні зустрічатимуть німецькі війська як визволителів, то незабаром ситуація може змінитися, якщо Німеччина прийде в Україну не з метою відновлення Української Держави... Німецький примус викличе протилежні наслідки...".

В одній з перших листівок, віддрукованій летичівськими патріотами, лунав заклик:
"Земляки! Гітлерівський режим виявився не кращий за сталінсько-комуністичні порядки. Солдати чужої армії на своїх багнетах ніколи не принесуть щастя простому робітнику, селянину, вчителю, тому що вони будуть захищати інтереси своєї країни, вбивати і вивозити награбоване та новітніх рабів із нашої землі...
Щасливе життя кожного з нас можна побудувати тільки в незалежній від Москви та Берліна Українській державі!".

Зростають ряди підпілля ОУН, основи якого були закладені членами похідної групи "Південь" Зубенком, Казируком, Потапінським і Плащинським. Гасло "Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї!" об'єднало в лавах організації лейтенанта Червоної Армії Я.Заверуху, студентку Вінницького педінституту О.Матвєєву, довоєнних директорів шкіл І.Очківського та І.Яворського, доньку відомого борця за радянську владу на Летичівщині Гната Гусара - Людмилу, лісника П.Пантелеймонова, учнів Війтовецької агрошколи С.Гарбаренка, Д.Зборовського, І.Сабодана та О.Сабодана, орденоносця, передовика сільськогосподарського виробництва М.Демчишина та О.Коваля з Копачівки Деражнянського району, О.Бригаду, В.Мазура, Т.Дудника, Є.Оберемка та десятки інших патріотів. На даний час автором статті на основі спогадів очевидців тих вікопомних подій встановлено 56 прізвищ підпільників.
Навесні 1942 року в донесеннях німецької служби безпеки СД про боротьбу з різними ворожими групами з'являються твердження, що "... найактивніший і найвизначніший - рух Бандери - перетворився у... ворожу до Німеччини підпільну організацію". І це незважаючи на те, що ще восени 1941 року СД у Києві було видано наказ: "Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання в Райхкомісаріаті (Україна) з метою створити незалежну Україну. Всі члени руху Бандери повинні бути негайно заарештовані і після ґрунтовного допиту таємно страчені як грабіжники".

На теренах Летичівської округи, куди входили Летичівський, Деражнянський і Меджибізький райони, підпілля ОУН розгорнуло справжню "листівочну війну". В листівках лунали заклики: "Український народе! Бери в руки зброю, бо це єдиний шлях до твоєї волі!", "Знищуйте німецьких катів! Саботуйте їх злочинні накази! Ставайте до лав борців за вільну і незалежну Україну! Хай живе вільна Українська Держава! Слава Україні!", "За наші спалені села, за вигнання й вивезення народу, за всі переслідування, грабунки, побої, вбивства, нечуваний терор, за всі страждання й кривди нашого народу, за неволю і руїни - помста і смерть ворогам України!".

Володимир БОРИСОВ,
член Національної
спілки журналістів України

Джерело: Нація і Держава

{jcomments on}