9 днів Україною володітиме Кирило?

Ім’я патріарха московського Кирила з давньогрецької мови перекладається як пан або володар. Його нинішній візит до України дивним чином співпав із суцільним відходом на літній відпочинок майже усіх державних високо посадовців. Кращого часу для того, аби самостійно по володарювати українською землею, для Кирила знайти було б важко. А у тому, що він приїхав не стільки із пастирським візитом, скільки робити кремлівську політику в Україні, не сумніваються навіть його прихильники. Транспаранти з вітаннями від імені народу так званої Новоросії (терміну, яким російська імперія з 18-го століття називала південні області сучасної України) – зайве цьому підтвердження.

Московський Кирило сприймається у нас як провідник путінської політики. Його ідеї стосовно об’єднання так званого «руського світу» під проводом, звичайно ж, Москви – не більше, ніж така сама риторика російської влади, перекладена на мову священнослужителів. Не даремно Кирило напередодні поїздки в Україну висунув одразу кілька креативних тез. Перша – українські православні церкви вже не потрібно об’єднувати, адже є православна церква Московського патріархату. Друга – сам Кирило раптом забажав стати громадянином України. Із цього приводу вже пролунала критика з боку представників інших православних церков. За їх твердженням, місіонер починає із того, що вивчає мову, культуру та звичаї нації, у середовищі якої збирається проповідувати. Кирило ж робить усе навпаки. Їде до України як до себе додому, розмовляє виключно російською мовою та переконує своїх парафіян, що українці та росіяни – єдиний народ.

Вочевидь, чергове поневолення України з боку Москви почалося не з військового флоту у Севастополі, не з газу та економіки, навіть не з просування до влади проросійського Януковича та Партії Регіонів. Воно почалося з духовної колонізації такими проповідниками, як Кирило. Зрештою, саме він першим і благословив Януковича, а той, так би мовити, українець, у першу чергу, прилюдно віддає шану патріарху іноземної церкви. Повірити у набожність теперішнього українського президента доволі важко. Адже він народився і виховувався у тих місцях, де про походи до церкви за часів його дитинства, юності та молодості, навіть і мови не могло бути. Отже, головний чинник духовної близькості Віктора та Кирила – слово «Московський» у назві патріархату.

Зрештою московського патріарха та українського президента єднає ще одна спільна риса – невгамовна жага до узурпації. Як Янукович, маючи підтримку меншості, усілякими неправдами перебрав на себе право говорити від імені всіх, так і Гундяєв (Кирило) хоче об’єднати навколо московської православної церкви усіх українських православних, не запитуючи їхньої думки та, звісно, маючи меншість серед загального числа віруючих християн.

В Україні до УПЦ Київського патріархату належить 14,5 мільйонів чоловік. Згадаймо, що є ще автокефальна православна церква, зрештою – і греко-католики, яких на початку радянської окупації насильно переписали на православних московського патріархату і яким зовсім не байдужий статус цієї іноземної церкви у нашій державі. Натомість Кирило може розраховувати на підтримку лише 9,5 млн. вірних, більшість із яких, як свідчать дослідження, походять із атеїстичних родин та бувають у церквах хіба на великі світа, весілля та похорони. І навколо цього Кирило оголосив створення «руського світу»?

У ці дня проти візиту Кирила до України виступали не тільки радикальні патріотичні політики, але й відомі аналітики, політологи, стверджуючи, що такий візит може посіяти розбрат серед населення держави. В іноземній пресі з’явилися публікації про політичну роль Кирила на теренах України. Зокрема, висувається версія про те, що Кирило має на меті розпочати ревізію духовних цінностей та історії в Україні. Зокрема, згадується намагання пропагувати суто російський погляд на постать гетьмана Мазепи (не даремно ж у Києві вулицю перейменовували), Голодомор тощо. Словом, йдеться про пропаганду суто кремлівської політики серед мільйонів громадян України. А в тому, що Гундяєвим керують із Кремля, вже мало хто сумнівається, адже занадто багато фактів на це вказують.

Кирило став високопоставленим священиком ще за часів СРСР, коли чи не за кожним російським «попом» ходило КДБ і залишається тільки здогадуватися, як оті «попи» десятиліттями не потрапляти під чергові репресії.

До речі, доволі цікавим є список нагород, які має сьогодні Кирило. Серед церковних та світських орденів та медалей знаходимо, наприклад, російські ордени «За заслуги перед Вітчизною» ІІ та ІІІ степені, а також – о диво! – медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні». Нагадаємо, що сам Кирило народився у 1946-му році і за цим фактом медаль за перемогу йому просто не належала… Але далі – більше. Кирила нагороджували такі відомства як російське Міністерство внутрішніх справ, Міністерство оборони РФ, Рада безпеки РФ та Міністерство закордонних справ РФ. Уже сама наявність медалей від таких «контор» засвідчує активну співпрацю московського патріарха з російською владою. При чому – за цілим спектром діяльності їхнього уряду – від правоохоронної до дипломатичної. Загалом у списку нагород Кирила - десятки від Росії як держави.

Зважаючи на цей факт, ми цілком вмотивовано можемо поставити собі запитання, а чи така вже далека Православна церква Московського патріархату від статусу окремого міністерства Російської Федерації. Намагаючись відповісти на нього, натрапляємо на низку інших доволі цікавих фактів. Після смерті Алексія ІІ за обрання Кирила патріархом проголосувало 97 із 197 учасників Собору. Для порівняння: його найближчий конкурент на престол отримав лише 32 голоси. Таку суттєву перевагу Кирило отримав, не зважаючи на те, що навколо його імені в останні десятиліття виникало чимало «непорозумінь» і навіть скандалів.

Наприклад, загальновідомими є публікації російських ЗМІ наприкінці 90-х – початку 2000-х років про те, що тоді митрополит Кирило використовував надані урядом РФ податкові пільги на імпорт алкогольної та тютюнової продукції. Діяльність, погодьтеся, зовсім не пов’язана із статусом священнослужителя. Кирило загалом визнавав існування оборудок, але заперечував особисту зацікавленість у них та називав публікації політичним замовленням. Хоча, тодішній голова податкової РФ Олександр Починок усе ж стверджував, що уряд вирішив допомогти РПЦ, виділивши церкві квоти на ввезення підакцизних товарів, а сам Кирило, за словами Починка, як і інші персони, імпортував тютюн та алкоголь. Зокрема, Кирило брав участь у створенні АКБ «Пєрєсвєт». І це не зважаючи на те, що Кирило, як будь-який монах, не мав права володіти приватним майном.

Також цікавим є вислів єпископа Анадирського та Чукотського Дзубана у червні 2008-го року: «Митрополит Кирило, єпископ Іларіон та інші їх прибічники живляться від Ватикану. Свої кошти вони прокручують у західних банках, у них бізнес на заході»…

Сам Кирило також неодноразово допускав публічні вислови, які неоднозначно сприймаються з точки зору християнської моралі. Наприклад, великий резонанс у ЗМІ викликало інтерв’ю у 2005-му році, у якому Кирило заявив, що цунамі 2004-го року в Індійському океані було «покаранням за гріх» та «Божею карою».

Вочевидь, прихильникам об’єднання з Росією чи то відновлення СРСР, які чи не найбільше в Україні підтримують Кирила, цікаво буде нагадати, що 6 травня 2006-го року нинішній Патріарх Московський сказав, що великими втратами, які радянський народ мав у Великій Вітчизняній війні, він спокутував боговідступництво у часи більшовиків. Отож, шановні ветерани та їх нащадки, знайте позицію московського патріархату – він не співчуває вашим родинам.

Ще раз дещо подібне Кирило повторив 17 січня 2010-го року, коментуючи землетрус у Гаїті. На думку патріарха, це також сталося через те, що мешканці Гаїті втратили моральні цінності, жили у злиднях, корупції та злочинності.

Зараз Кирило приїхав в Україну – державу, мешканці якої також живуть у злиднях, потерпають від корупції та злочинності та, відповідно, поволі втрачають моральні цінності. Чи хтось замислювався, яку долю українцям пророкує московських патріарх?

Василь Десятник

Дух Волі