З історії "зачисток" Сумщини

Геннадій Іванущенко

Працюючи над першим томом збірника документів "Повстанський рух 20-х - 30-х рр. на Сумщині" звернув увагу на одне промовисте донесення начальника каральної експедиції червоних на Глухівщині.

Зацікавленість викликало не його прізвище, не методи "зачисток", до опису яких уже звик, працюючи з архівними документами. Інтерес породжує інше - подібність ситуації на початку ХХ та на початку ХХІ століть в одному й тому ж регіоні - на Сумщині.

Відповідь народу цілком адекватна тупості та нахабству "влади". Просто форми опору інші. Дійсно, чи не повторюється історія по колу?

№
Донесення начальника надзвичайної експедиції,
особливо уповноваженого РВР 12 армії А. Азарова
про каральні операції проти повстанців на Глухівщині
6 липня 1920 року
Суворо таємно
Революційній Військовій Раді XIІ-ї армії
тов. МУРАЛОВУ
Копія Начальнику Політуправління
тов. ДЕГТЯРЬОВУ

ДОНЕСЕННЯ

А. Оперативна частина

Згідно з Вашим бойовим наказом від 25 червня ц. р. за № 03/Оп, я в той же вечір навантажився і в ніч на 26 відбув з довіреним мені загоном у 150 багнетів, 3-ма кулеметами з Конотопа у Кролевець. Комскладу, а головне командира цього загону не було, і довелося командувати загоном самому. По прибутті в Кролевець мною викликані були на ст[анцію] повітвоєнком, голова парткому і голова виконкому. Вони повідомили деякі дані про повіт і бандитів (потім виявилось, що вони не обґрунтовані й вигадані), згідно з якими банди групуються в навколишніх Кролевецьких лісах невеликими партіями. Були названі навіть деякі села.

26-го ж я зв'язався з глухівським повітвоєнкомом і підпорядкував дві надзвичайних комендатури: одну — хутір Михайлівський — Ямпіль і другу — Шостка — Воронеж, де були оголошені у стані облоги залізниця і Шосткинський пороховий завод. Був оперативно організований штаб експедиції (начальник штабу т. Панюков, воєнком т. Кремнєв), який розмістився в Кролевці.

Місто і повіт були оголошені у стані облоги. Надзвичайним комендантом був призначений т. Чавчавадзе, начгарнізону — кролевецький повітвоєнком тов. Петрасюк, йому ж було наказано стягнути кар[альну] роту і кавалерійський загін (12 шабель), що займались виловлюванням дезертирів по селах, в Кролевець і взяти участь в операції, яка підготовлялась. 28-го загін виступив із Кролевця під моїм командуванням пішим порядком (провідниками були таємні співробітники Кролевецького політбюро) на села Грузьке і далі на Ретик, що на 5—6 верст північно-західніше Кролевця і на Бистрик — тракт Кролевець — Глухів). В цих селах були виловлені дезертири, взяті заложники з попередженням, що вони будуть розстріляні, якщо в тилу мого загону з'являться банди.

У Бистрикові до мене приєднався загін кролевецького повітвоєнкома, який ніс у мене розвідувальну службу. Вночі 27-го червня, під'їжджаючи до села Тулиголового, ми почули стрілянину з гвинтівок. Оточивши село, в якому згідно з повідомленнями знаходилися банди, я з кавалерією увірвався туди кар'єром і попрямував до повітового виконкому, вимагаючи голову або воєнкома. Воєнком був в непритомно-п'яному стані разом зі своїм ординарцем і навіть не міг розмовляти. Це деморалізуюче діяло на червоноармійців і було настільки нестерпним, що він був розстріляний згідно з моїм наказом. За вказівкою ординарця розстріляного воєнкома я попрямував у виконком, де, за його словами, була пиятика. У виконкомі я застав п'яного вщент голову, який прийняв нас за бандитів і став відрікатися від свого «комунізму».

Після серйозної прочуханки, яку я йому вчинив, він відразу прийшов до тями і був мною заарештований. Всі 9 міліціонерів лежали тут же на підлозі в ряд теж в безпробудно-п'яному вигляді. Я став їх «приводити до тями» і відразу протверезив. В селі банд не виявилося, але в силу того, що Тулиголове вважається одним із центрів банд, я залишив у ньому 15 багнетів і свого коменданта.

Із Тулиголового зв'язався з глухівським повітвоєнкомом і дізнався від нього, що застави мої на хуторі Михайлівському — Ямпіль і на Шостці — Воронеж з одного боку і пересування моїх головних сил з другого примусили бандитів сконцентруватися в одно­му місці, в лісах в районі сіл: Чорториги, Землянка, Каплиця, що в 18—20 верстах північніше Тулиголового. Таким чином, бандити були оточені з усіх боків — для них залишалися щілинки тільки в напрямку Слоута (на півдорозі по залізниці Глухів — Маків), на ст. Маків і по дорозі Чорториги — Дубовичі — Бистрик — Ярославець.

Тоді я наказав із Кро­левця вислати загін у 50 чоловік з кулеметом на ст. Маків і перетнути всі шляхи відступу бандам і таку ж силу в Ярославець; глухівському повітвоєнкому рушити на Чорториги зі своїм загоном (близько 100 брянських чекістів), а з головним силами рушити із Тулиголового в Дубовичі на підводах. У Дубовичі прибули на світанку 28 червня і о 10 годині ранку рушили підводами в Землянку. По дорозі нас зустрів кур'єр від помічника глухівського повітвоєнкома з донесенням, що він учора об 11 годині ночі ввійшов в Чорториги, звідки о 10 год. вийшли бандити, тепер він наздогнав їх і вступив з ними в бій біля с. Каплиці.

Там були всі великі бандитські сили, близько 150 чоловік. Швидким маршем увійшовши в с. Каплиці, ми потрапили відразу в розпал бою. За півгодини до нашого прибуття був бій, в результаті якого весь брянський чекістський загін розбігся в паніці, втративши трьох поранених і трьох убитих, а також 12 полонених, а помічник повітвоєнкома тов. Павловський залишився один з 10 кавалеристами.

Я наказав половині свого загону з 2-ма кулеметами йти в обхід на с. Гудки, що в 2-х верстах від села Каплиці на північ і захопити живими ватажків, а сам з 60-ма багнетами при одному кулеметі кинувся на бандитів. Бандитів було, як я вже сказав, понад 120—150 при 2-х кулеметах («максим») і одному «люїсі». Бандити прийня­ли бій. У них було панівне становище і окопи; крім того, селяни повідомляли їх про всі наші пересування. Бій тривав 2 години.

В самий розпал у нас зламалась затримка в кулеметі і він вийшов із ладу. Незважаючи на це, я з шеренгою кинувся в ліс і у бандитів, які не чекали нашої атаки, почалася паніка і вони стали швидко тікати на с. Гутку, але, попереджені селянами, що туди ввійшов наш загін, розсіялися по лісах поодинці, поховавши кулемети. Тут ми захопили і штаб, і печатки, і обози.

Переслідувана нами група найбільш активних бандитів втекла в район с. Слоута і сховалася на хуторі Панщина, але селяни провели нас і нам вдалося двох із бандитів розстріляти (двоє втекли), всі жінки і діти були заарештовані і відправлені у Глухів в концентраційний табір, майно конфісковане, а хутір спалено дотла. Це справило на селян хороше враження, так як вони раді були звільнитися від бандитів, що їх тероризували. В Слоуті відбулося об'єднання з маковським загоном і вся експедиція направилася у Глухів.

По прибутті в Глухів були отримані відомості, що в районі Суходіл — Уланівка — Крупець оперують банди Маслова чисельністю 150 багнетів. Мною були надіслані 2 загони на Уланів і Суходіл, які повинні були по ліквідації банд з'єднатися в Комарівці і рушити назад. Загони ці банд не виявили, крім 3-х бандитів, яким вдалося втекти, через нехлюйство командира глухівських кавалеристів, котрий, очевидно, співчував бандитизму, за що командир загону Костенко відданий мною до суду Реввійськтрибуналу і зміщений з посади. Таким чином, операція закінчилась успішно.

Банди знищені, часткової їхній штаб, печатки і взагалі бандити морально деморалізовані і відновлена тверда Радянська влада.

Б. Політична частина.

В політичному відношенні експедицією пророблена велика робота. По всіх селах проводилися мітинги і співбесіди з селянами і поряд з розстрілами й іншими крайніми заходами роз'яснювалась селянству шкода від лісової партизанщини і, головним чином, наголошувалося на тому, що фактично селянам доводиться утримувати банди за свій рахунок. Останній аргумент завжди справляв найсильніше враження на селян. В результаті цілеспрямованої політичної агітації другий період роботи експедиції пройшов вже за повної підтримки селян, які служили нам провідниками і порадниками. Можна стверджувати, що ґрунт для бандитизму знищено. Селяни проклинають бандитів. Аналізуючи деталі бандитського руху, чітко видно, що джерелом виникнення банд є виключно місцева влада.

Бандитизм не носить визначеного контрреволюційного або навіть петлюрівського характеру, він носить характер образи на незаконні дії місцевих властей. Ватажки банд; Кривущенко, Маруся, Маслов – це колишні члени Глухівського виконкому і парткому – комуністи. Що ж стосується самої «влади», то згадана має безформний і злочинний характер. Не говорячи вже про те, що ніякої певної лінії ні партком, ні виконком не мають, навіть навпаки (довго сперечалися, наприклад, як вчинити з відомим Шубою, і вирішили, що найкраще послати його на чолі загону проти банд, але коли очевидна абсурдність такої пропозиції викликала обурення повітвоєнкома і він рішуче став проти цього, то партком постановив мобілізувати його для роботи в армію), в Глухові панує щось нечуване.

Так, наприклад, відповідальними працівниками були десь конфісковані золото й коштовності і поділені між собою. Коли ж якийсь тов. Блинов почав слідство у цій справі, то він був по-звірячому вбитий із-за рогу сімома пострілами в голову і порубаний шашкою, а до трупа прикладена записка: «Собаці — собача смерть». Ховали Блинова як рядового громадянина, без будь-яких почестей.

Справа про нього затихла, але не можна залишити її без наслідків. З цього приводу слід допитати начальника кінної глухівської міліції тов. Терлецького і негайно арештувати колишнього глухівського повітвоєнкома Богачова, що знаходиться сьогодні в розпорядженні конотопського парткому — це головний винуватець. Мною заарештований комісар продовольства, начальник повітміліції Шуба й інші, які разом з матеріалами направ­ляються в Особливий відділ армії.

Ніякої влади на місцях не було й не має і слід вживати екстрених заходів. Я організував ревком і партбюро, видав про це наказ від імені РВР, але голова повітпарткому замість того, щоб підкоритися наказу, завів інтригу, поскаржився губревкому, який наказав парткому не підкорятись ні Реввійськраді, ні Політуправлінню, а тільки йому і ЦК. Арештувати цих невдах означало б остаточно підірвати і без того слабку владу, а тому від репресій в даному випадку я утримався.

Заключна частина.

1) У Глухівському повіті — центрі бандитських виступів — знищена головна сила бандитів, що розпорошена тепер по 2—3 чоловіки, яких залишається лише виловити. Це слід зробити таким чином: через те, що глухівський караульний батальйон, який складається з 500 колишніх бандитів, не може служити опорою в боротьбі з бандами, то його слід передати на виховання Упроформу, а повітвоєнкомові терміново надіслати з Упроформа цілком підготовлених, обмундированих і озброєних 500 червоноармійців, яких повітвоєнком повинен частково розставити у вигляді волосних гарнізонів, а частково тримати напоготові у Глухові як ударний кулак.

2) Розслідувати, на якій підставі всі без винятку дезертири знаходяться на обліку в Ревпаливармі, а фактично працюють під керівництвом Маслова й інших і чому 9 відсотків розстріляних мною бандитів були працівниками лісових виробок.

3) Негайно призначити у Глухів повітвоєнкома і підпорядкувати його РВР і губпарткому, ні в якому разі не із місцевих працівників.

4) Політуправлінню слід призначити нового голову парткому і партбюро, а тов. Кричевського, що дезертирував із армії і окопався у Глухові, відкликати.

5) Зробити відповідні вказівки Чернігівському губпарткому, щоб він не потурав сваркам.

6) Начтилу вислати негайно в повіти Кролевецький і Глухівський або інструкторів, або уповноважених для організації повітів тилу, бо повітвоєнкоми як у цьому, так і у всіх інших відношеннях діють виключно самі по собі.

Начальник надзвичайної експедиції

Особливо уповноважений РВР 12 армії

А. АЗАРОВ

1920 року 6/7

ОУН