“Справа Марківа”: чи є надія на італійське правосуддя?

Категорія: Українська громада у світі
Створено: 05 липня 2018 Дата публікації Перегляди: 151

3#FreeMarkiv

6 липня в італійському містечку Павія, поблизу Мілану, розпочнеться судовий процес у справі Віталія Марківа, старшого сержанта Національної Гвардії України, якого італійська прокуратура спочатку звинувачувала в “умисному спричиненні смерті італійського журналіста Андреа Роккеллі та його російського перекладача Андрєя Міронова”, а тепер, змінивши формулювання, – в “наданні матеріального внеску, визначального у спричиненні смерті” двох журналістів та “замаху на життя французького журналіста Вільяма Рогелона”. Цей судовий процес стане своєрідним лакмусовим папірцем для італійського суду: зможе він бути насправді неупередженим та справедливим, виносячи рішення, виключно, на основі фактів, чи піде на поводу у політико-суспільних прагнень “вендетти” за загибель журналіста.

Трагедія.

24 травня 2014 року поблизу Слов’янська, на той час окупованого бандами терористів Гіркіна, трагічно загинув італійський фотокореспондент Андреа Роккеллі та його перекладач, російський правозахисник, Андрєй Міронов, а також отримав поранення французький фоторепортер Вільям Рогелон. В цій трагедії вдалося врятуватися, окрім громадянина Франції Рогелона, двом цивільним – водію, який привіз цю групу на місце трагедії для проведення фотозйомок та молодому чоловікові, який перебував вже там (не відомо чому?!) і побачивши групу людей, вийшов їм на зустріч, попереджаючи про небезпеку перебування в цій зоні бойових дій. Незважаючи на наявність фото, особа цієї людини досі не встановлена. Після обстрілів, в яких загинули Рокеллі та Міронов, водію та іншому цивільному вдалося покинути небезпечну зону на власному автомобілі, а поранений француз, якого вони вважали мертвим, вибрався самостійно.
Оскільки, загибель журналіста викликала в Італії великий суспільний резонанс, італійська влада постійно зверталася до України з проханням про швидке розслідування: в перший день після трагедії з таким зверненням виступила міністр закордонних справ Італії ,Федеріка Могеріні (на даний час – єврокомісар у закордонних справах ЄС), протягом всього часу це питання включалося до порядку денного всіх офіційних двосторонніх зустрічей. В силу певних об’єктивних та суб’єктивних причин розслідування в Україні просувалося повільно і на даний час все ще не є завершиним.
Не маючи вичерпних відповідей від української сторони і перебуваючи під постійним тиском журналістської спільноти та родини Андреа Роккеллі, італійська прокуратура розпочала самостійне розслідування. Але про нього – згодом.

Звідки стріляли?

На даний момент, немає навіть чіткої впевненості з якого боку стріляли. Свідок Рогелон стверджує, що стріляли з українського боку. Хоча його покази є доволі суперечливі і суб’єктивні. Даючи свідчення французьким прокурорам він сказав, що “думає, що стріляли з українського боку, але не впевнений в цьому”. Через три роки, вже італійським слідчим він заявив, що є “дуже впевнений, що постріли були з українського боку, оскільки, втікаючи після цих подій в напрямку, протилежному до вистрілів, зустрів близько 30 проросійких солдатів”. Відповідаючи на запитання “На основі чого ви можете стверджувати, що вистріли походили від телевізійної антени?”, він відповів: “Рухаючись, ми не знайшли блок постів, але всі журналісти знали, не маючи чітких координат, що в зоні є українська позиція”. Тобто, всі його свідчення базуються на певних суб’єктивних реконструкціях, зроблених пост фактум. Він жодного разу не сказав, що бачив, що стріляли з пагорбу Карачун.
Представники української влади неодноразово заявляли, що обстріл, під час якого загинув Андреа Роккеллі, проводили сепаратисти, хоча і не надали доказів, які б підтверджували їх слова.

До чого тут Марків?

Віталій Марків з’явився у цій справі зовсім не тому, що він якось причетний до трагічної загибелі Роккеллі. Насправді, він не має жодного стосунку до смерті журналістів, оскільки навіть теоретично не міг влучити з АК-47, який мав на озброєнні, на таку далеку відстань, а мінометів у Нацгвардії не було. Марків попав у поле зору слідчих лише тому, що був єдиним українським військовослужбовцем (Нацгвардія), серед тих, що в той час перебували на пагорбі Карачун (2 км від місця трагедії), який володів італійською мовою та часто спілкувався з італійськими журналістами. Як відомо, Віталій проживав з родиною в Італії і під час Революції Гідності поїхав на Майдан, а з початком військових дій добровільно вступив до Національної Гвардії України, до першого батальйону під керівництвом генерала Кульчицького. Ще на Майдані він познайомився з італійськими журналістами, яких постійно інформував про ситуацію в Україні. Одним з таких журналістів був Марчелло Фаучі. Віталій вважав його своїм другом, вони часто спілкувалися, а перед від’їздом на фронт, Марків, турбуючись про безпеку журналіста, через волонтерів навіть допоміг Фаучі безкоштовно отримати бронежилет. Маючи постійний контакт з Віталієм, Марчелло Фаучі знав, що українець служить в Національній Гвардії і знаходиться на Карачуні. Тому, коли стало відомо про смерть Андреа Роккеллі, Марчелло Фаучі зателефонував до Віталія Марківа, повідомивши про трагедію і запитуючи чи він знає якихось подробиць і чи можна приїхати, щоб зробити репортаж. Віталій відповів, що там де він зараз – зона постійних бойових дій, йдуть постійні обстріли, і що їхати не варто, бо це небезпечно для життя. Він також сказав, що йому не відомо про долю журналістів, про яких запитував Фаучі. Розмова була дуже короткою.

Як виявилося згодом, разом з Фаучі, була інша італійська журналістка Іларія Морані, яка за її словами і словами Фаучі, слухала цю розмову по гучному зв’язку. Наступного дня, 25 травня, вона опублікувала на сайті «Корьєре Делля Сера» статтю під сенсаційною назвою : “Україна, розповідь капітана “Ось як загинув Роккеллі” (https://www.corriere.it/…/ucraina-racconto-capitano-7bf53c0… ).
У цій статті Морані пише: “Ми зв’язалися телефоном з капітаном збройних сил, який в той час був на вежі, координуючи захист міста” (Насправді, Віталій був лише рядовим Нацгвардії і охороняв державний об’єкт – телевізійну антену). Далі Морані подає свою інтерпретацію відповідей “капітана”, не цитуючи при цьому запитань свого колеги Фаучі : “Тут не жартується, не потрібно наближатися: це стратегічне місце для нас, – розповів військовий. – Як правило ми не стріляємо в напрямку міста і по цивільних, але як тільки бачимо якийсь рух заряджаємо важку артилерію. Так і сталося з машиною двох журналістів та перекладача. Ми звідси стріляємо в радіусі півтора кілометра. Тут немає чіткого фронту, це не війна, як в Лівії. Є дії, розкидані по всьому місту, чекаємо лише наказу для фінальної атаки”.

Ось ця інтерпретація журналісткою відповідей “капітана”, стала єдиною та основною “підозрою” щодо Віталія Марківа. Прокуратура безапеляційно заявила, що цими словами, які опублікувала Морані, Віталій “миттєво і спонтанно визнав себе відповідальним за вбивство італійського фотографа”!!!! Це не жарт, це цитата з офіційного документу!!!!!
Для об’єктивності, варто зазначити, що:
– Не існує запису цієї розмови;
– Розмова не була суб’єктом прослуховування;
– Не існує повного відтворення розмови з питаннями і відповіддями, щоб зрозуміти, що говорили журналісти, а що відповідав Марків;
– Особи, що брали участь в розмові (Марків і Фаучі) не підтверджують достовірності слів Морані;
– Сама Морані не може пригадати, якою мовою велася розмова (на допиті вона скаже, що “розмова була англійською, але я в цьому не впевнена”);
– Марків не був “капітаном збройних сил” і “не координував обороною міста” Слов’янськ, а звичайним рядовим солдатом Національної Гвардії, який не мав доступу до важкого озброєння і не віддавав наказів Збройним Силам;
– Журналістка могла просто не зрозуміти Віталія, адже як би добре він не говорив італійською, його рідна мова – українська і це могло зумовити формулювання фраз на український манер , що могло бути неправильно інтерпретоване італійцем, носієм мови. Адже навіть двоє італійців (Фаучі і Морані) неоднаково зрозуміли і інтерпретували слова Віталія.
– В цій розмові, факт якої Віталій не заперечує, він намагався лише попередити свого друга журналіста про небезпеку перебування в зоні бойових дій.

На цьому “докази” обвинувачення проти Віталія закінчуються. Якщо не рахувати сам факт його присутності на горі Карачун того дня разом з 150 – 200 іншими військовими (Нацгвардії та ЗСУ).

Натомість, є безліч фактів, що доводять – Віталій Марків не причетний до смерті журналістів: Нацгвардія не мала на озброєнні мінометів, рядовий Марків не міг віддавати накази ЗСУ, відстань від гори Карачун до місця загибелі журналістів не дозволяла, навіть теоретично, влучити в них з автомата Калашникова, позиція, де перебувала рота Марківа знаходилася з іншого боку пагорбу. Існують і суб’єктивні моменти: Віталій завжди знав і продовжує на цьому наполягати, що він не причетний до цієї трагедії, адже пізніше він співпрацював з Посольством Італії в Україні, з карабінерами, які проводили тренінги для нацгвардійців, продовжував спілкуватися з італійськими журналістами, і 30 червня минулого року, не маючи жодних застережень, він спокійно полетів з дружиною до Італії, щоб відвідати матір та родину. Тому і арешт йому видався якимось безглуздим непорозумінням, яке на жаль, коштувало йому, на даний момент, вже року тюрми.

Як пояснити таке явне беззаконня в демократичній державі?

З юридичної точки зору така поведінка слідчих є допустимою, адже йде мова про вбиство і тому слідчі (і захист) мають певний час на збір додаткових доказів, які можуть підтвердити (чи спростувати) їх підозри. Але ситуація кардинально міняється, коли слідство завершене і справа передається в суд. Тепер суд має брати до уваги не якісь «аморфні підозри», а об’єктивні докази. За рік слідства, прокуратура так і не спромоглася підтвердити свої звинувачення проти Марківа якимись новими і неспростовними фактами. В основі звинувачення залишається стаття італійської журналістки про «капітана». Тому, за умови неупередженого суду, Віталій мав би бути виправданий, як непричетний до трагедії. Але не все так просто. На жаль, на етапі слідства, троє суддів, які вирішували відповідно питання про взяття під варту, про зміну запобіжного заходу чи передачу в суд по суті, своїми рішеннями практично підтримали прокуратуру, спочатку дозволиши арешт, а потім відмовивши у зміні запобіжного заходу і не закривши справу, а передавши її в суд. Теоретично, ці попередні рішення можуть в певний спосіб впливати на подальші рішення представників італійської Феміди. Але об’єктивний та неупереджений суд мав би звертати увагу лише на факти.

Медійний аспект.

Найбільш важливою особливістю цього процесу є його медійна складова: загиблий – журналіст, свідки обвинувачення – журналісти, мотив підозри та арешту Марківа – журналістська стаття, мотив повторного відкриття справи – прес конференціі за участі відомих журналістів. Так виглядає, що єдина “провина” Марківа – це активне спілкування з журналістами. По суті – це медійний процес, який не має нічого спільного з правосуддям. Відповідно, ці медійні фактори впливають на однобоке висвітленя процесу в пресі: лише думка прокурора. Жодних стандартів вільної та неупередженої журналістики. Жодноі позиціі захисту чи простого аналізу ситуації. Бойкот італійськими журналістами всіх заходів на захист Марківа чи на висвітлення позиції захисту. В день затримання майже всі ЗМІ назвали Віталія вбивцею. Без суду. Спілка журналістів регіону Ломбардія виступає на процесі цивільним позивачем, “вимагаючи правди”, а їх адвокатом виступає публічний політик, колишній мер Мілану. Іронія долі полягає в тому, що як наслідок такого захисту прав журналіста та лобістської позиції медіаспільноти, в тюрмі вже рік перебуває абсолютно невинна людина!

Політичний аспект.

Найбільшим політичним моментом в даній справі є те, що слідчі класифікують загибель Роккеллі як цивільне вбивство, не визнаючи сам факт війни. Незалежно з якого боку стріляли, загибель журналістів відбулася в зоні активних бойових дій, що формально підтверджує навіть посольство Італії в Україні, незважаючи на всю очевидність цього факту. Відповідно і розслідування мало б це враховувати. Але прокуратура, посилаючись на відсутність офіційного оголошення війни, всіляко заперечує очевидне. Це вкладається в російське бачення ситуації: «Войни нєт. «Кієвскіє каратєлі» убівают свой народ». Багато проросійської термінології і в офіційних документах слідства: «націоналістичний уряд Києва», «незаконне збройне формування Національна гвардія», «існування зон невизнання київського уряду з моменту проголошення Незалежності»…. Такі вислови може дозволити собі політик, але аж ніяк не слідчий чи суддя.
Немає жодного сумніву в тому, що Росія уважно стежить за цією справою і час від часу підливає масло у вогонь публічно і, напевно, не публічно, всіляко намагаючись руками італійських слідчих змалювати українців “каратєлями” і “фашистами”. Це відбувається, як через публікації в російській пресі, так і через заяви проросійських агентів в Італії. Не виключено, що є ще якісь контакти на вищому рівні, бо інакше важко пояснити ту впертість, з якою офіційне обвинувачення захищає абсолютно абсурдну позицію.

Справа Марківа – це справа проти України.

Навіть, якщо формально судитимуть Віталія Марківа, його справа – це справа проти держави Україна. Проти офіційної влади, проти Збройних Сил, правоохоронних органів. Важко уявити всі негативні наслідки, які матиме ця справа для України, якщо суд визнає Марківа винним: від багатомільйонних цивільних позовів про відшкодування до фактичної загрози арешту в Італії для всіх тих, хто хоча б раз був у зоні конфлікту чи служив в ЗСУ. Досить буде звичайної заяви в поліцію від якоїсь ідейної «потерпілої», а таких в Італії не бракує, щоб людина опинилася за гратами на невизначений термін. Тому надзвичайно важливо, щоб держава Україна робила всі необхідні заходи для встановлення істини та для ефективного захисту прав свого військового, не тільки через те, що він українець, а, в першу чергу тому, що він невинен! Але це тема іншої статті.

Завершуючи, хотів би звернутися до родини Андреа Роккеллі. З моменту загибелі Андреа українці Італії висловлювали співчуття з приводу його смерті, слідкували за ходом розслідування, бо крім того, що він був журналістом, він був другом України і через його фото, в тому числі, світ дізнався правду про події на Майдані. Ми розуміємо бажання родини знайти істину в цій трагедії. Але чи буде для вас достатньою відповіддю, на яку Ви щиро очікуєте, засудження невинної людини, яка не могла бути і не була причетною до загибелі Андреа?

Олесь Городецький, голова Християнського товариства українців в Італії

3

Громадське незалежне
телебачення 
«Тризуб TV»

tryzub tv

Книга пам'яті


УГКЦ у Португалії

Розпорядок Богослужінь



 

Уроки португальської мови

Відеоархів Спілки:

Статистика
Перегляди статей
6066661
Лічильник

Українська рейтингова система