Сьогодні виповнюється 125 років главі УГКЦ Йосипові Сліпому.

Йосип Коберницький-Дичковський народився на Тернопільщині 17 лютого 1892 року. Майже 20 років провів у радянських таборах. У Римі вийшло понад 10 томів його праць.

«Народе мій, стань уже раз собою! – неодноразово говорив у своїх проповідях Йосип Сліпий. – Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим.. Отрясися од своїх вікових недостач, стань на свої ноти в Україні, піднеси свою голову, випростуй свої рамена.. Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!...Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашого упадку... Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність».

1939-го за згодою папи Пія XII митрополит Андрей Шептицький висвятив Йосипа Сліпого на єпископа із правом наступництва. Після смерті Шептицького 1 листопада 1944-го Йосип Сліпий перебрав керівництво Галицькою митрополією. Він очолив Українську Греко_Католицьку Церкву в час, коли її намагалися знищити радянська тоталітарна система.

1945-го Йосипа Сліпого заарештували радянські спецслужби. Його засудили на 8 років позбавлення волі, а після відбуття терміну засудили знову. Усього на долю митрополита випало 18 років концтаборів.

«Без жодного захисту перед морозом, що доходив до 40 градусів нижче нуля, одягнений у лахміття, з ногами, обвитими деревною корою, що прив’язана була до колін і кісток шматтям. А проте завжди погідний, повний зрозуміння для всіх, благородний навіть у стосунках з наглядачами і таборовими шпигунами», – згадував Франц Гробауер.

1963-го завдяки клопотанню Папи Римського Іоанна ХХІІІ та президента США Джона Кеннеді митрополита звільнили та вислали за межі СРСР. Він прибув до Риму та оселився у Ватикані, де його визнали главою УГКЦ. Тоді ж митрополит узяв участь у II Ватиканському соборі. 1965-го Йосип Сліпий першим серед служителів української церкви увійшов до Священної колегії кардиналів Католицької Церкви. 1975-го владика Йосип Сліпий був коронований титулом патріарха.

«Будучи в’язнем, каторжником, Божа воля розпорядилась так, що він знову опиняється на волі, на волі у такому віці, що радянська влада сподівалась, що відправить його на лоно Авраама, – повертається до Рима, активно розвиває життя поміж українцями в цілому світі, мобілізує українське релігійне національне життя по світу, дає нове життя УГКЦ, займається великою науковою працею, видає літературу з думкою, що у добрий час книжки будуть потрібні Україні. Це людина гідна подиву. Такий заповіт рідко коли яка людина залишає, а тим паче духовна людина», – наголошує отець Севастіян Дмитрух.

Йосип Сліпий домагався визнання патріархату Української Греко-Католицької Церкви. Завдяки йому в Римі побудовано Собор св. Софії, придбано і відновлено парафіяльний храм Жировицької Матері Божої, засновано Український католицький університет св. Климента.

Помер Йосип Сліпий 7 вересня 1984-го у Римі. Згідно волі патріарха 1992-го року його тіло перевезли до України й поховали у Соборі св. Юра у Львові.

www.memory.gov.ua