Асиметрія. Про польсько-український шлях до порозуміння

Досліджуючи історію польсько-українських стосунків ХХ століття, зокрема найкривавіших сторінок, я пишу про симетрію. Страшну симетрію наших відносин, яка з кожним проявом збільшення тиску з однієї чи іншої сторони відгукувалася симетричними діями візаві. Цей ефект кривавого доміно призвів до того, що обидва наші народи мають серед себе людей, котрі зважилися і вчинили злочини. Проти свободи, проти віри, проти життя інших.

Є інша сторона медалі – попри все, були люди, які не втратили людськості в нелюдяний час. Руку подавали одне одному не лише звичайні українці і поляки, а й лідери наших антагоністичних рухів. Вибачення і прощення за перших, продовження справи других – це те, на чому базувався багатолітній процес порозуміння.

Просимо прощення і пробачаємо – християнська, громадянська та геополітична формула побудови партнерства.

Сьогодні, впровадивши у дію кримінальне покарання за висловлені вголос думки щодо нашого минулого, в якому – нагадую – брали участь обидва наші народи, президент Польщі недбало поставив крапку в довготривалому процесі порозуміння. Бо ж немає порозуміння без розуміння, а розуміння без чути сказане.

Право висловлюватися забрали не в українців, хоч ми справедливо обурені, в тому числі потенційною «транснаціональністю» санкцій, впроваджених польським законодавцем. Але сьогодні українці – не національна меншина, не поневолена нація, а – суверенна держава, яка, певен, зможе захистити свободу слова та людські права своїх громадян.

Право вільно думати і говорити забрано у польських громадян. Уряд Польщі необачно гадає, що може змайструвати з вільного польського люду «народну масу» за зразком, що болісно нагадує лекала комуністичного минулого.

В цій непростій і загрозливій для стабільного добросусідства в центрі Європи ситуації я маю дві надії.

Першу – на інтелектуальну відвагу поляків, на їхнє служіння місії – висловлюваній польськими повстанцями різних часів – боротьбі та захисті «нашої і вашої свободи».

Другу надію покладаю на стриманість української сторони від запровадження симетричних кроків, таких простих і передбачуваних з першого погляду.

В нагнітанні симетрії зла виграЄ і вИграє третя сторона.

Певен, вказати на помилку та остерегти сусіда і партнера від необачних, навіть загрозливих дій, можна не опускаючись до аналогічного рівня.

Україна зразка 2018 року – це держава, громадяни якої щогодини ціною власного життя захищають цінності свободи, європейські цінності, свободу Європи. Україна взяла перед собою, своїм народом і вільним світом зобов’язання «ніколи знову!» щодо спроб відтворення тоталітарних практик.

Для цього ми не просто позбавилися візуальної присутності тоталітарної пропаганди, слідуючи Гавелівському імперативу – помітили її присутність і скинули із себе, своїх вулиць та міст, свого щодення та майбутнього.

Україна повністю, без купюр і обмежень для будь-кого з усього світу відкрила всі архіви КГБ. Свідомо збільшуючи поле знання ВСІХ фактів про всіх учасників тих подій, тим самим зменшуючи простір незнання та маніпуляцій. Щоб – ніколи знову. Ніде.

І в Польщі – в тому числі.

Нині ситуація склалася таким чином, що в нашій частині Європи лідерство вільнодумства випало нам. Перебуваючи поміж авторитарним Російським агресором, авторитарним Білоруським ладом та неочікуваними, але системними спробами обмежити людські свободи з боку уряду Польщі, Україна повинна втримати цю високу планку. Показати приклад і подати руку допомоги кожному та кожній, хто підніме свій голос проти намагань забрати голос.

Свого часу Блаженний Гузар говорив: «Ми ніколи не знаємо, чиїми вустами промовляє Бог». Тож маймо на увазі і промовляймо відповідально. Бо це право – думати і говорити вільно – дане нам ще з тих прадавніх часів. Кожному. Всюди.

Володимир В’ятрович – директор Українського інституту національної пам’яті

Радіо Свобода

Володимир В'ятрович
Голова Українського інституту національної пам’яті, член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (2008–2014), директор Архіву Служби безпеки України (2008–2010), працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету (2010–2011), Українському католицькому університеті, Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Публіцист, громадський діяч. Кандидат історичних наук.