У кожній країні можна знайти організації, що під виглядом захисту прав мігрантів, насправді є агентами московських програм саботажу

Масова міграція колишніх радянських громадян за кордон відкрила перед спецслужбами РФ абсолютно грандіозні перспективи. Зокрема - організацію підставних «російських» партій з мігрантів, що намагаються потрапити до парламентів іноземних держав і в Європарламент.

У радянські часи Кремль впливав на ситуацію в іноземних державах, вербуючи агентів в їх політичних, ділових, і культурних колах.
Перша «загальноєвропейська» спроба була зроблена ще в 2004 році, коли виник «Європейський російський альянс» - громадська організація, яка об'єднує російських громадських діячів, журналістів і політиків країн ЄС. В альянс входили представники 20 європейських держав. Перше робоча назва цієї організації було «Російська партія Європи».

У Німеччині в 2013 році була створена власна партія російських емігрантів «Єдність», яку очолив Дмитро Ремпель, в минулому активіст СДПН.
У Німеччині набагато більш ефективним методом дій для Москви виявився підкуп існуючих великих парламентських праворадикальних і лівих партій. У Бундестазі сьогодні є два російських депутата - обидва з праворадикальної партії «Альтернатива для Німеччини». Відверто проросійськи поводиться партія «Лівих».
Черговий спектакль зі створення кремлівської «російської партії» розігрується зараз на Кіпрі. Лояльність путінської Росії абсолютної більшості російських кіпріотів - безсумнівна. Значна частина осілих на Кіпрі російських бізнесменів є співробітниками та агентами спецслужб.

Кишенькові партії є також проектами російських спецслужб, мета яких мати в парламенті підконтрольні їм партії для того, щоб впливати на політичну ситуацію, дестабілізуючи її в різних країнах, приводити до влади слухняних Росії парламентаріїв і лояльного Кремлю президента.
Завдання, які стоять перед російськими спецслужбами, виглядають приблизно таким чином: «В залежності від обставин і поточної ситуації готувати та створювати кризові ситуації».

Інші незліченні псевдогромадські організації, створені Москвою по всьому світу, проростають у всіх країнах, особливо діяльні там, де відносно багато мігрантів з країн колишнього СРСР і Росії, які імітують в цьому середовищі громадську активність.
Вони переслідує кілька завдань. По-перше, підкоряти емігрантське середовище, пропагувати путінський режим і вербувати його прихильників. По-друге - проникати в суспільне і політичне життя іноземних держав, дестабілізувати їх, вербувати агентів і впливати у вигідному для путінського уряду напрямку. Третє завдання – військове та промислове шпигунство.

Російські диппредставництва - це штаб-квартири спецслужб РФ. З приходом до влади В. Путіна Москва прийняла рішення зробити Чехію базою для своєї розвідувальної діяльності у всьому центральноєвропейському регіоні.
Відверто прокремлівський президент Чехії Земан постійно знецінює роботу спецслужб Чехії. На його думку ніяких російських шпигунів в країні немає.
Багато в чому закривати очі на Москву допомагають економічних зв'язку конкретних політиків з Кремлем. Наприклад, Кремль активно впливає на чеських лобістів зі сфери атомної енергетики, вербує вчених, промисловців і менеджерів великих міжнародних концернів.
Після розпаду СРСР і формального розпуску КДБ в Чехії залишилося досить багато офіцерів і агентів, які стали бізнесменами. Вони відразу налагодили контакти з російськомовною мафією, неофіційною столицею якої стали Карлові Вари.

Кремль розгорнув в Європі активну діяльність щодо підкупу опозиційних партій в країнах де негативно оцінюється діяльность РФ, що націлене на економічний розвал Європи.
У ЗМІ неодноразово з'являлася інформація в фінансуванні Росією французької націоналістичної партії «Національний фронт», німецької партії «Альтернатива для Німеччини»(«АДГ»), італійської правопопулістської партії «Ліга», австрійської ультраправої партії «Австрійська партія свободи».
Лідер «Національного фронту» Марін Ле Пен отримала в російських банках кредит на 11 мільйонів євро, які пішли на виборчу кампанію. В результаті партія підтримала анексію Криму і виступає проти санкцій накладений Європейським союзом на РФ.

У 2018 році стало відомо про зустріч Маттео Сальвини, лідера опозиційної правопопулістської італійської партії «Ліга», в російському готелі «Метрополь» з представниками адміністрації Президента РФ, в ході якої була розроблена схема щодо фінансування передвиборчої кампанії «Ліги» на 65 мільйонів євро.
У 2019 з'явилася інформація про зустріч голови Австрійської партії свободи (АПС) Хайнца-Крістіана Штрахе і глави парламентської фракції АПС Йоганна Гуденуса з представником російський спецслужб, що видавала себе за племінницю російського мільярдера і пропонувала щедре фінансування в обмін невигідні її компаніям контракти, що говорить про готовність вищого політичного істеблішменту країни йти на брудні оборудки з РФ.
Німецька партія «Альтернатива для Німеччини», що є ультраправої і вкрай націоналістичною партією, у всіх сферах діяльності відкрито підтримує Росію, анексію Криму, виступає за зняття санкцій і більш тісне співробітництво з РФ. Кандидати від партії на виборах до Європарламенту в 2019 році були спіймані не отримання незаконного фінансування з Швейцарії, де активно діють російські спецслужби, які займаються подібною діяльністю з просування лояльних до РФ депутатів.
Всі ці партії активно просувають і розширюють свої позиції в Європі за російські брудні гроші і сприяють збільшенню впливу Росії на прийняття важливих політичних рішень, в тому числі, які загрожують безпеці на європейському континенті.

Росія і Путін на чолі країни завжди робили акцент на енергетичному секторі як важелі зовнішнього впливу.
Путін створював важелі тиску на Україну, Білорусь, Польщу, Туреччину для входження цих країн в залежність від монопольного становища РФ на ринку газу цих країн. Надалі необхідно було всього лише дочекатися закінчення контракту і різко підвищити ціни для отримання політичних преференцій, а у випадку з Україною та Білорусією це ще й територіальні претензії.

Схожу стратегію Путін намагається реалізувати в країнах Центральної Європи, укладаючи нові газопроводи безпосередньо або через територію ситуативних союзників і таким чином монополізувати ринок ЄС. Болгарія, Угорщина, Молдова, Румунія вже знаходяться під енергетичним тиском РФ, Білорусь і Україна продовжують активно опиратися енергетичної зашморгу Москви. В цей час Європа дозволяє РФ оточувати себе газопроводами, які є нічим іншим як зброєю Кремля.
Спроби «Газпрому» завершити реалізацію «Північного потоку - 2» в обхід санкцій тільки підтверджують вищесказане. Вкладені в енергетичну політику мільярди необхідно повертати у вигляді політичних дивідендів. Вкладені в енергетичну політику мільярди необхідно повертати у вигляді політичних дивідендів.
Росія - це загроза сама собі і світопорядку. Градус холодної війни. Наслідки маргінальної політики Путіна.

Єдиним механізмом прийняття рішень щодо використання військової сили як останнього аргументу може бути тільки Статут ООН - сказав Володимир Путін на 43-ій Мюнхенській конференції 2007 році. Добре що, Путін «пам'ятав про це», коли нападав на Грузію в 2008 році, анексував Крим і розв'язав війну на Донбасі в 2014. ООН для Путіна це лише ширма для прикриття своїх злодіянь, для нього вона перестала бути чимось іншим.
- 13 липень 2007 року Президент Росії Володимир Путін підписав Указ «Про припинення Російською Федерацією дії Договору про звичайні збройні сили в Європі і пов'язаних з ним міжнародних договорів». Чим ознаменував новий виток холодної війни із Заходом.
- Путін про економічну політику Заходу: «Однією рукою лунає« благодійна допомога », а інший - не тільки консервується економічна відсталість, а ще й збирається прибуток. Путін неприйнятний Захід, його свободу і демократію, він навіть придумав своє поняття «суверенної демократії Росії». Саме поетом Путін і бажає провести конституційну реформу намір бути несхожим на Захід, створити свою збочену керовану демократію: суверенну, народну або соціальну неважливо, головне, що вони все будуть імітувати принципи демократії, спотворювати їх, працювати на картинку, але не будуть реальним відображенням стану російського суспільства і справ в країні. В історії Росії вже траплялося подібне за часів Сталінської Росії. Тоді Конституція 1936 року була визнана найдемократичнішою на папері, а справді служила диктатурі одного Генсека.
У 2006 році в газеті «Вашингтон пост» прокоментували введений Путіним термін «суверенної демократії», оголосивши це придуманої Кремлем термінологією, яка покликана донести повідомлення про те, що політичний режим в Росії є демократією і друге, що це твердження має бути прийнято на віру, і крапка. При цьому, будь-яка спроба перевірки буде розглядатися як недружній втручання у внутрішні справи Росії. В даному контексті згадується анекдот: «У чому різниця між демократією і суверенною демократією? Така ж, як між стільцем і електричним стільцем ». Свого часу професор Гарвардського університету Річард Пайпс банально висловився: «Демократія або є, або її немає. Демократія означає по-грецьки влада народу », але все це навряд чи на це схоже.
- «Росія - країна з більш ніж тисячолітньою історією і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню і внутрішню політику ...» - говорив один раз Володимир Путін. Іншими словами, ніхто нам не указ і не авторитет. Наслідки очевидні - торжество популізму, поступальний руйнування суспільних і державних інститутів, відхід від принципів законності, демократії і ринкової економіки - голова уряду Росії М.М. Касьянов.
Фактично Конституційна реформа Росії 2020 це наслідок введеної Кремлівської іделогеми «довгого держави Путіна» втілилася з однойменної обструкції в модель політичної системи, де «Путін батько нації», а держава це Путін.
«Економічна безпека - сфера, де всім слід дотримуватися єдиних принципів. Ми готові чесно конкурувати ... ». Росія «готова» до співпраці, коли, або надмірна, сильна або шалено слабка.

Павло Садоха, голова Спілки українців у Португалії