6 березня 2011 НЕДІЛЯ ПРОЩЕННЯ

"Не збирайте собі скарбів наземлі.., а збирайте собі скарби на Небі." (Мт. 6, 19 -20)

Дорогі в Христі

7 березня вступаємо у Великий Піст, який триває сорок днів, на згадку про те, як Сам Син Божий, Ісус Христос, молився й постив сорок днів у пустелі, готуючи себе на страсті, які Він переніс за для нас і за для нашого спасіння. Саме ці сорок днів - це десята частина Божого року, що їх призначила Свята Церква для того, щоб ми постили і добрими вчинками змивали з себе бруд наших гріхів. Це - час на підрахунок нашого життя за цей рік, і час щоб ми приготувались до великого свята Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Тому в сьогоднішній Євангелії Христос нагадує нам: "Не збирайте собі скарбів на Землі, але на Небі.....".

Справді, світські речі – скороминущі, вони швидко проходять, а тривалими є добрі вчинки, злучені з вічністю Неба. Думаючи в цей спосіб і переконавшись на власному життєвому досвіді доходимо висновку, що все йде, все минає; не залишається багатство, не супроводить слава, бо все це вмить пропало.

Подивімся, хто був мудріший від Соломона? Хто був більш учений, ніж Алберт Великий? І який кінець їх мудрости? А славетний оратор Месаля Корвин при кінці свого життя навіть забув як його звати.

Дехто з людей сучасного світу вихваляється своїми знаннями, своїми дипломами... Але все це – минуче,тимчасове. Де ділись світові мудреці? Де поділись колись славні оратори, де славні лікарі міста Атени? Всі вони призабуті, хоч з великими труднощами набували свої знання. Бо вся мудрість - від Бога, а поза Богом - ніщо, бо, як каже народна мудрість, "Без Бога – а ні до порога".

Тимчасовість цього світу свідчить також, що і сили нашого тіла теж не є багатовартісними. Старозавітній Самсон був надзвичайно сильним, і сила його зберігалась у його волоссі. Одного разу він розірвав страшного лева, іншого разу ослячою щелепою вбив біля тисячі фелістимлян. Коли Самсон зайшов у місто Газу,  фелістимляни радіючи тому, що зможуть помститися, позамикали всі міські брами, щоб закрити йому дорогу для втечі. Та Самсон підійшов до головної брами, вхопив її разом із стовпами, вирвав і спокійно пішов з міста. Але яким був його кінець? Був дуже сумним. Він закохався в одну фелістимлянку, Далілу, яка довідалась від Самсона про таємницю його чудесної сили і коли той спав, Даліла обтяла його довге волосся, після чого Самсон втратив свою силу й не міг оператися кільком фелістимлянам, які схопили його й кинули до в`язниці. Згодом  відросло його волосся, а з ним і повернулася колишня сила. Тоді Самсон вирішив помститися. Попросив, щоб завели його до святині, почав трясти її основи і святиня завалилась, загинули три тисячі зібраних там філістимлян і Самсон із ними. Так закінчилась його сила і слава.

Святий Іван Богослов у своєму посланні пише: "Світ проминає, і його пожадливість..." (І Пос.Ів. 2, 17). Погляньмо навкруги, яка нещадна гонитва за радощами й розкошами, так, немов би це була мета життя людини. А де поділася Іродіяда, яка намовила свою доньку Соломію, щоб Ірод стяв голову Іванові Хрестителеві? Де поділися римські кесарі, що пролили стільки християнської крови? І де великі імперії і політичні режими які воювали проти Бога і руйнували Храми? Всі вони пропали, як пропадає сніг, коли пригріє весняне сонце. Проминає світ зі своєю славою, й почестями, й великими похвалами. А скільки йде на цe зусиль, змагань і ризику? Скільки наклепів, скільки сліз і крові, скільки обману і брехні? А який всьому цьому кінець? Минає світ з усім своїм скарбом і багатствами. Погляньте навкруги - і побачите гонитву за багатством, а вкупі з цим - скупість, здирство і ошуканство. А який кінець всьому тому? А кінець дуже сумний... Сказав Господь: "Нерозумний, цієї ночі душу твою візьмуть від тебе, а це, що ти накопичив, — кому буде?" (Лука 12, 20).

Мудрий Сократ, великий філософ, ідучи одного разу через базар, побачив багато всякої всячини й сказав: "О, як багато тут речей, яких я не потребую." Цим самим філософ хотів сказати, що нам потрібно небагато щоб бути щасливим, бо рано чи пізно те все матеріальне зникає і стає непотрібним. Коли ж усе земне проминає, то ми повинні призадуматись,- а що є вічним і що нам потрібно?

В житті кожної людини, коли вона немов той мандрівник опиниться на перехресті свого життя, виникає проблема - а який вибрати напрямок, куди рухатись щоб вибрати правильну дорогу, яка би вела нас до світла а не в кромішню темінь. Ось і сьогодні ми стоїмо на перехресті де маємо вибрати в якому напрямку нам потрібно рухатись, якою дорогою нам іти.

Перед нами два напрямки: один показує нам дорогу безтурботності, задоволень, земного достатку та радощів, а другий вказує іншу дорогу, яка не є такою безтурботною і повною земних благ, але дорогою Христа, дорогою молитви і посту. Один дороговказ нам вказує: "Ідіть за мною, я поведу вас дорогою насолод, де нема ні посту, ні жалоби, ні терпіння, тільки веселе, грайливе життя. Гуляй, душе моя, їж, пий і веселися". Інший дороговказ, нам вказує на образ розп`ятого Христа, який у руках держить Свята Церква, що голосно й рішуче кличе до нас усіх дітей Божих: "Ходімо під Хрест на якому повис Спаситель світу, бо лише тут ми знайдемо прибіжище і спасіння наших душ і життя вічне." Що ми вибиремо, в якому напрямку підемо? А можемо тільки однією дорогою іти, не можемо іти в двох протилежних напрямках одночасно.

Час посту - це час молитви, покути, прощення гріхів ближньому і перепрошення Всевишнього за всі наші гріхи - час на милостиню і добрі діла. Це час, коли ми можемо зробити зупинку в нашому житті і подивитись в якому напрямку і якою дорогою ми йдемо.

Всі ми, що при Святому Хрещенні присягли вірно служити Богові, в Трійці Єдиному, ціле наше життя, і визнаємо Христа нашим Спасителем, зобов`язані наслідувати Його і йти дорогою якою він нам показав. Ми, відкуплені Його Святою кров`ю, мусимо беззастережно стати під жалібний прапор Святої Церкви в цей час, коли наш Спаситель окривавлений на Хресті задля нашого добра й вічного спасіння терпить муки на хресті. Не можемо й не сміємо покинути Його задля мізерних світських утіх. Не прогайнуймо час Святого Посту, який наша добра Мати, Свята Церква, встановила задля нашого добра й спасіння наших душ. Своїми думками ідімо в слід за Спасителем, який несе тяжкий хрест, під тягарем якого він падає, встає і далі йде на гору Голгофу, аби там дарувати життя вічне кожному з нас. Цілим єством відчуваймо Його Святі рани і оновімо ними свою змертвілу душу, промовляючи митареву молитву: "Боже, будь милостивий до мене, грішного; Твій терновий вінець сплетений із тернин наших гріхів - прости нам,Господи!

Зрештою, треба також зазначити, що постити - це не значить морити себе голодом. Хто не може постити — люди у старшому віці, малі діти до 7 років, вагітні і матері, що годують немовлят, і хворі, нехай споживають їжу, але остерігаються від зла і злих намірів та вчинків. Час посту - це час милостині, добрих справ і нашої жертвенності       в ім`я Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа.

Нехай терплячий наш Спаситель благословить всіх нас тут присутніх і наш український нарід, щоб ми перейшли Святий Піст із великою користю для наших душ.

Сьогоднішня неділя - це Неділя Прощення, коли за нашим звичаєм перепрошуємо одини одного за наші образи що спричинили один одному. Тому я сьогодні від імені всіх священників Капеланії УГКЦ у Португалії прошу прощення у Вас, мої дорогі, а з нашого боку щиро прощаємо вам!

Амінь.

Координатор Капеланії УГКЦ у Португалії

о. Іван Гудзь

www.ugcc.pt